«Я – боєць, як я можу працювати на когось?»: інтерв'ю з «Красунею місяця»

27 Січня 2020

Текст: Аліна ХОЛБАН
Фото: Лідія КОЖЕВНІКОВА

«Таблоїд Волині» продовжує серію інтерв'ю з «Красунями місяця», яких обрали наші читачі: кожна з них розповість, чим вона живе та чим захоплюється. Ми будемо відкривати нашим читачам чарівних волинянок, розповімо про їхні захоплення та стиль життя.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «ЯКЩО НЕ ПОЧУВАТИСЯ ВПЕВНЕНОЮ В СОБІ, СВІТ ТЕБЕ ЗЛАМАЄ»: ІНТЕРВ’Ю З «КРАСУНЕЮ МІСЯЦЯ»

Любов Ужва – надзвичайно активна, цілеспрямована та несамовито закохана у спорт дівчина. Проте на волейболі, якому красуня присвятила багато років свого життя, Люба не зупиняється. Сьогодні вона працює над здійсненням своєї таємної мрії, а також опановує моделінг. Саме з цього ми і почали нашу розмову з «Красунею грудня-2019».

– Бачила у тебе в інстаграмі цікаву серію фото, де ти позуєш у спідниці в клітинку. Розкажи про цю зйомку.

– Мене запросили на рекламу одягу. Оскільки я тільки набуваю досвіду, іноді погоджуюся на роботу по бартеру. Декілька фото з цієї серії я виставила в інстаграм, але, насправді, їх набагато більше.

Я в ролі моделі – це взагалі смішна історія. У мене нібито непогана фігура, але я зависока. Тому деякі речі були на мене короткуваті, і треба було позувати так, щоб це було непомітно. Але зйомка була дуже весела, замовниця була задоволена, я теж.

– Як ти почала цим займатися?

– Взагалі, я потрапила в цю справу випадково: Анна Тріль запросила мене до себе. Я довго вагалася, тому що моделлю себе не уявляла, але, врешті, погодилася.

Не хочеться називати це історією «гидкого каченя», але... В школі всі постійно сміялися з мого росту, і тільки з роками, коли я пішла в спорт, я почала краще виглядати, стала цікавішою. Так все в житті почало змінюватися.

– Розкажи, як ти потрапила до Луцька?

– Взагалі, я почала жити самостійно у дванадцять років, коли поїхала з Дніпропетровської області до Києва. У мене було велике бажання займатися волейболом, тому я поїхала без всякого страху. Це був довгий і цікавий шлях.

Після того, як у київському спортивному інтернаті закрили відділення волейболу, я приїхала до Луцька та поступила у військовий ліцей. Для мене було шоком жити в казармі і все таке, але якось я впоралася з цим. Потім були п’ять з половиною років університету.

Після закінчення вишу я ще трохи пограла, а потім вирішила, що спортивну кар’єру треба поставити на паузу.

– Що спонукало тебе прийняти це рішення?

– Це було пов’язано з певними проблемами зі здоров’ям. Вони ж завадили мені поїхати за кордон, де спорт цінується більше, ніж в Україні.

Спочатку я багато хворіла та відновлювалася, а зараз активно займаюся здоров’ям. За цей період я також відкинула всі дівчачі «забобони» типу декоративної косметики. Справжня краса створюється зсередини, а це – вітаміни та здорове харчування.

От сьогодні у мене «забобони» (сміється). Взагалі, я не фарбуюся, але для інтерв’ю зробила виключення.

– Як тобі Волинь в порівнянні з іншими регіонами, де доводилося жити?

– Я приїхала сюди сім років тому. Луцьк – просто ідеальне місце для життя. Приємно усвідомлювати, що ти можеш спокійно пройтися вулицею вночі, і тебе ніхто не пограбує. Я мрію збудувати будинок і перевезти сюди всю мою родину.

Плюс в Дніпропетровській області багато амброзії, а у моєї сестри на неї алергія. Коли влітку я привезла її сюди, це було щастя для неї.

– На твій погляд, люди на заході та на сході країни сильно відрізняються?

– Так, різниця помітна. Тут люди більш релігійні, вони частіше відвідують церкву, масштабніше відзначають свята. У нас це все виглядає бідніше.

Спочатку я не планувала лишатися в Луцьку. Але алергія сестри стала останнім аргументом.

– Які у вас стосунки з сестрою?

– Я її просто обожнюю. В багатьох сім’ях браття та сестри часто сваряться. У нас ідилія в стосунках з самого її народження. Вона завжди бере з мене приклад у догляді за собою, намагається повторити мій стиль в одязі.

– Оскільки ти дотримуєшся спортивного способу життя, цікаво дізнатися, як починається твій день?

– Тут спочатку треба розповісти, як починається мій вечір. А починається він з плану. Зізнаюсь, у мене не завжди виходить його дотримуватися. Іноді бувають форс-мажори, а інколи хочеться полюбити себе та полінитися (посміхається). Але це нормально: коли ми боремося з лінню, ми стаємо сильнішими.

Навіть зараз, коли я не займаюся спортом професійно, я стараюся ходити на тренування для себе. Мені здається, я ніколи в житті не зможу покинути спорт.

Завжди встаю рано. Багато хто дивується, як мені це вдається. Я раджу їсти більше фруктів, вони дають енергію. Зранку я обов’язково п’ю воду.

Ще коли була у спорті, я довгий час снідала вівсянкою, потім йшла на тренування. Після обіду йшла на друге тренування, потім вечеряла і займалася університетськими справами. Я пишаюся тим, що сама писала бакалаврську та магістерську.

Коли бувають важкі дні, я дивлюся мотивуючі фільми. Тільки стрічки про спорт викликають у мене сльози. Фільми про кохання я не люблю, але, навіть якщо доводиться їх дивитися, вони мене не зворушують.

– Ти дуже натхненно розповідаєш про спорт. Поясни, які емоції він викликає у тебе?

– Всі спортсмени – трішки наркомани (посміхається). Це не такий різкий заряд адреналіну, як, скажімо, від кави, але він більш тривалий. Я насолоджуюся грою, коли мені ставлять завдання, коли забиваю м’ячі. У команді я була догравачем, виконувала дуже відповідальну роль. Найсолодшим було отримувати перемогу не над суперником, а над кожним м’ячем, кожною дією. Ти ніби перемагаєш самого себе. Хто сказав, що спортсменами не страшно? Всі хвилюються. Але кращими стають лише ті, хто побороли страх та почали кайфувати.

– Як ставишся до поразок?

– Не спробувавши гірке, не відчуєш солодкого. Звичайно, я не завжди ставилася до цього філософськи. Емоції часто брали верх, а тримати їх в собі – дуже погано. Під час поразок я завжди намагалася зупинитися на думці, що ми не «програли», а «не виграли», і від цього ставало легше.

Кожен день має починатися із самовиховання, з бажання ставати кращим. А успіх з’являється там, де є інтерес.

– Як ти потрапила у спорт?

– Абсолютно випадково. Спочатку я займалася танцями, а через деякий час у школі мене відібрали на змагання з волейболу. З часом я закохалася у цей спорт. Мій перший тренер та його дружина завжди повторювали: «у волейбол треба грати грамотно». Я запам’ятала це на все життя. У тебе немає п’яти хвилин, щоб поводити м’яч, ти маєш прийняти правильне рішення за секунду.

Взагалі, я дивом стала спортсменкою. Я родом з дуже освіченої родини енергетиків. Не хочу сказати, що я дурніша за родичів, але спорт трішки завадив моєму всебічному розвитку.

– Як батьки поставилися до твого вибору?

– Так склалося, що я не спілкуюся з рідним батьком, але мама завжди каже, що я схожа на нього у всьому, окрім мізків (посміхається). У нього – дві вищих освіти, червоні дипломи, золота медаль… А от вітчим – людина також доволі освічена – захоплюється спортом. Йому майже п’ятдесят, а відчуває він себе на сімнадцять. Саме він відвіз мене у Київ до тренера Андрія Володимировича, з яким у мене склалися дуже дружні стосунки. Якщо він читатиме це інтерв’ю – передаю йому привіт і вітаю з народженням доньки.

– Про що мрієш сьогодні?

– У мене є одна мрія, але поки я про неї не розповідаю.

Деякі запитують, чому я досі ніде не працюю. Друзі, я була капітаном команди, грала в Національній збірній, відіграла багато матчів… Я – боєць, як я можу працювати на когось? Поки у мене є можливість створювати щось своє, я буду нею користатися.

Зараз мені допомагають батьки. Коли я була у спорті, зарплата у нас була, м’яко кажучи, невисока, тому вони звикли мене підтримувати. Хлопець також допомагає, бо бачить, що я справді цього хочу. Вважаю, що люди в парі ідеально підходять один одному, коли у них є спільна мета.

– Розкажи про свого хлопця. Він теж спортсмен?

– Ні, хоча від спорту кайфує. У нього відповідальна офісна робота. Я бачу, як він нервується та втомлюється, але водночас мені подобається, що він ніколи не відмовляє собі у занятті спортом.

– Як ви познайомилися?

– 14 лютого буде три роки як ми разом. Я ніколи спеціально не шукала хлопця, зазвичай вони самі мене знаходили. Я дуже вдячна долі, що мені траплялися тільки відповідальні та розумні залицяльники – це був корисний досвід, адже кожен мене чомусь навчив.

Нинішні мої стосунки побудовані на ідеальному взаєморозумінні. Якщо у мене є бажання, він завжди допомагає в їхній реалізації.

Коли мені робили операцію на коліні, я просто сиділа на тренуваннях, щоб бути з командою. В один з таких днів і прийшла ця чудо-людина (посміхається). Взагалі не знаю, чому він дивився на мене, а не на гравців.

Деякий час він просто писав мені, вітав з перемогами. Потім приїжджав до мене у лікарню. Я відчувала його підтримку, але це була просто дружба. Не очікувала, що ми почнемо зустрічатися.

– В який момент виникло усвідомлення, що ви більше ніж друзі?

– Це був довгий процес. Я, як людина спортивна, одразу не піддаюся (посміхається). Ми спілкувалися, ходили в кіно, без усілякої романтики, а потім якось плавно перейшли у стосунки. Я вважаю, що пристрасть швидко згасає, а от коли почуття наростають поступово – це правильно.

Звичайно, зараз виникають різні суперечки, але масштабних конфліктів у нас ніколи не було. У деяких пар поєднуються і любов, і пристрасть, і ненависть. У нас так не прийнято, і я не можу сказати, що нам нудно через це.

– Що ти відчула, коли дізналася, що стала «Красунею місяця»?

– Такою ж несподіванкою для мене був момент, коли я отримала титул «Міс волейбол 2019».

Щодо «Красуні місяця» – і я, і моя родина та друзі щиро здивувалися. От все-таки Волинь відрізняється якоюсь привітністю, тут ніби тепліше.

– Що побажаєш нашим читачам?

– Більше читати та розвиватися. Це дає енергію для нових звершень. Хай кожен день буде продуктивним. Бажаю, щоб кожен вечір починався з плану, а ранок – з його реалізації.

Хочу, щоб в Україні панував мир. Українці, давайте розвивати країну, а не їхати з неї! Не скажу, що я завжди була такою патріоткою, але з роками я зрозуміла, наскільки це важливо.




***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

4

Читати ще

Коментарі

Ірина

Любаша, ти розумничка

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter