Хвилинка слави: репер, який хоче потрапити на «Бандерштат»

16 Лютого 2019

Ніколи не здогадаєшся, наскільки цікавими є люди, які щохвилини зустрічаються тобі на вулицях, сидять поруч у маршрутках, смакують каву за сусіднім столиком в кафе. А в кожному з них – особиста історія, яка заслуговує того, аби бути почутою.

У рубриці «Хвилинка слави» героєм або героїнею абсолютно несподівано можете стати саме ви. Cловом, якщо побачите журналістів «Таблоїду Волині», – не соромтеся і ловіть свою хвилинку слави!

Цього разу до нашої редакції завітав лідер гурту «Апокриф» Михайло Невідомський. Хлопець родом з Бучі переконаний, що їхня творчість – це більше ніж реп: за допомогою такого музичного стилю вони пропагують духовний та моральний розвиток серед молоді. Цікаво, що окремим проектом гурту став «Реп до ЗНО». Тепер, переконує Михайло, учні охочіше та вдумливіше вчать вірші класиків української літератури.

***

– Ви пропагуєте українську поезію?

– Я навіть більше скажу, поезія для нас – це прикриття. Основне завдання – їздити і говорити про такі речі, про які зараз взагалі ніхто не говорить: це моральний і духовний розвиток. Зараз майже ніхто не говорить про тверезе мислення і здоровий спосіб життя. Також важливо з дітьми спілкуватися їхньою мовою. Реп у цьому допомагає (усміхається).

– Розкажіть, звідки ви? Та звідки любов до репу?

— Я із Бучі, Київська область, корінний бучанин (усміхається). До музики прийшов через трагічні події. Дитинство було в мене абсолютно не творчим. Потім так вийшло, що отримав травму, дуже довго лікувався. Через погіршення здоров’я, оскільки моя мрія (хотів бути водієм вантажівки) стала неможливою, я пішов вчитися на режисера масових видовищ, і таким чином прийшов до музики. Спочатку грав на басу у «важкому» гурті – це був хеві-метал. Потім гурт розпався, і я запросив свою подругу Шатило Юлію – знайомі із ранніх своїх років, – ми і створили гурт, тобто, я не репер з дитинства, як кажуть. Завжди слухав різну музику. Для мене є музика, яка має сенс, і музика, яка не має сенсу. Незалежно від жанру. Попса теж може бути з ідеєю.

— А Юля – професійна вокалістка?

— Щодо Юлі, то вона викладає в університеті психологію. До того ж, ще веде дитячий театральний гурток. Різностороння людина, яка завжди займає себе роботою. Їй часто не вистачає сил, але вона все-таки знаходить їх і для проекту.

— Як з’явилася ідея «Репу до ЗНО»?

— Спочатку це були наші тексти. Потім мені сподобався вірш Шевченка «Не женися на багатій…», і я вирішив його начитати. Не скажу, що раніше любив так поезію, просто прийшла така ідея. Так воно і пішло.

Спочатку зробили альбом на вірші Шевченка «Вічний Шевченко». Потім почався проект, який я назвав «Порепані вірші». Записали з Юлею пісню на слова Рильського «Молюсь і вірю». Нам написала дівчинка: «Завдяки вашій пісня я добре підготувалася до ЗНО». Грубо кажучи, вона підштовхнула нас до ідеї зробити окремим проектом «Реп до ЗНО».

— Тобто, це проект у межах вашого гурту?

—Так. Все це в межах гурту «Апокриф». Тобто, є проект «Порепані вірші» – це ті вірші, які подобаються особисто нам, і є «Реп до ЗНО» – це виключно ті вірші, які входять у програму ЗНО.

— Якщо говорити про «Реп до ЗНО», то які там можна почути вірші?

— Усі, щоправда вони трішки змінюються з кожним роком. Поетичну частину стараємося взяти всю. Винятком є нереально довгі вірші – їх просто фізично не покладеш на біт. А так переважно всі. Я слідкую за актуальними новинами про ЗНО. Знаю, що вже робити на наступний рік.

— Як організовуєте ваш виступ у школі? Це комерційний чи соціальний проект?

— Розумієте, це не поставлено поки що на рейки, на жаль, але в мені живе ідея об’їздити всі школи, бо вважаю, що треба говорити з дітьми на різні свідомі теми. Плюс – пропагувати поезію. Звичайно, важко. Я людина, скажімо так, із небагатої родини, і в мене немає можливості самому оплачувати дорогу, але більше нічого не беру за те. Просто кажу, якщо можете, то оплатіть дорогу.

— Ви на цьому нічого не заробляєте?

— Так, це як соціальний проект, але, чесно вам скажу, навіть буває таке: пише викладачка і запитує, чи не хочу я до них приїхати. Я кажу їм певні умови, оплатити дорогу, якщо треба – переночувати. Це ж мінімально. І тут починається: «Це ж вам потрібно…» . Ну як нам потрібно? Це вам потрібно, в першу чергу.

Я був в багатьох школах, більшості дітей нічого не цікаво. На Заході, тут краща ситуація. Був у Львівській області – я був вражений. Особливо школа в Трускавці мене вразила. Коли ти виступаєш перед дітьми, ти виступив, а вони сидять. Вони хочуть ще. Вони щось запитують. Їм все цікаво. Всі разом. Ну, може, один з класу, який там спить. Це мене вразило.

А є Київська область – це жах. Ти просто заходиш і хочеш вийти. Але все одно – треба ж. Якщо вони так нічого не вчать, то може хоч із репом, хоч хтось… Взагалі, дуже важко буває, ось, до прикладу, та сама Київська область, дітям нічого не цікаво. Ви уявіть: якщо їм реп не дуже цікавий, то що їм може бути цікаве взагалі? Є винятки. Наприклад, в Києві я був у школі (виступали для молодших учнів), й після виступу вийшов на коридор, а там діти бігають і вже начитують вірші. Може, вони їх ніколи і не вчили, а так начитують у реп-варіанті. Їм це цікаво.

— Зазвичай вчителі йдуть на співпрацю?

— Не всі. Ви ж знаєте, вчителі теж є різні. Є люди, в яких совкове мислення. Вони вишивану одягли, а мислення залишилося. «Як ти так можеш… Це ж Франко в труні перевертається…», – так деякі люблять говорити. Але є дуже креативні й дуже сучасні. Недавно мені скидає викладачка з училища ПТУ: «Я от ознайомлюю дітей на ваших кліпах». І от, вона вмикає дітям наш кліп із Ліною Костенко, і діти дивляться, й більшості – цікаво.

— Вашу творчість і кліпи можна спокійно відкрити на Ютубі?

— Так. Просто треба ввести «ПоРЕПані вірші» чи «Апокриф» і все знайдеться.

— А що з концертною діяльністю гурту?

— Погано. Погано в тому плані, що україномовний реп нікому не треба. Його ігнорують фестивалі. І це дуже велика проблема, про яку ніхто не говорить. Я можу сказати з впевненістю, що я їжджу по школах, багато дітей слухають реп. Це треба зрозуміти. 90% слухають російський реп. Фактично ніхто не знає, що є україномовний реп. Все через те, що багато хто вважає, що українська – це лише предмет, урок. Так не має бути. Якось це треба ламати, тому що вони будуть й далі слухати російський реп, якщо їм не пропагувати український.

Ви розумієте, в український реп нічого зараз не вкладають. Виняток Alyona Alyona – це перша за всю історію україномовна реперка. От уявіть, реперів є тисяча, це я не перебільшую. Україномовних реперів – тисячі. При тому, вони всі на рівні, але їх ніхто не знає. Вони пишуть на радіо – їм пишуть «до побачення»... Я навіть не про це. Мені образливо, що фестивалі ігнорують…

— Ви хотіли би виступити на нашому «Бандерштаті»?

— Так, звісно, чому ні? Я й був на «Бандерштаті». Розумієте, що мені у цілому не подобається в українських фестивалях – одні й ті самі обличчя. Чому вони бояться показувати нові гурти? Тож експериментуйте! Не розумію, в нас в Україні їх тисячі. Я був на фестивалі «Червона рута», він впав до повного дна. В холодному будинку культури... але ж там тисячі людей талановитих, де вони? Чому їх не бачать фестивалі? От фестиваль «Тарас Бульба», «Бандерштат», «ЗахідФест», всі ці українські гурти виступають по колу. Так не правильно. Я вважаю, що фестивалі повинні популяризувати, бо хто ж тоді, як не вони?

«На телевізор» не беруть, туди не беруть… так не повинно бути. Образливо трохи, бо в мого гурту вже 200 пісень записано, для кого воно писано? Я згідний і по школах їздити.

Були винятки, ми виступали якось раз і на фестивалі в Моринцях, на батьківщині Шевченка — «Ше.Фест». Нас запросили, ми ж читаємо Шевченка. Так, більше, ніж ми, ніхто Шевченка не клав на реп. У нас понад 70 поезій класиків, покладених на реп. Є такі речі, які взагалі ніхто на музику не клав. Наприклад, авторства Богдана Ступки. Що там казати, якщо це непомічено.

В кого там гроші є, той вкладає, проплачують пабліки, воно й якось йде. На жаль, в Україні все впирається в знайомства, гроші. Але, в той же час, мені здається, що проект цікавий, і поки є хоч якась можливість сказати це десь, то «Реп до ЗНО» буде жити. Ми взагалі починали це, не розраховуючи ні на що. Єдина мета – донести, бути почутими, як то кажуть, лишити свій слід.

— Окрім репу у вас є ще якісь хобі, захоплення? Можливо, ви маєте постійну роботу, яка не пов’язана з творчістю?

— Знаєте, у мене життя поділилася на дві частини: до травми і після травми. Була важка травма голови. Я маю інвалідність. Це впливає на життя. Тому, на жаль, постійної роботи не маю. Я то кур’єром підпрацьовую, то ще десь. Усе залежить від здоров’я. Є здоров’я – працюю. Дуже впливає й лікування – тричі на рік лікуюся. До цього в мене була своя мета, я вчився на водія, потім все змінилося.

— Дозвольте запитати, що трапилося?

— Мене побили. Була бійка. Це таке «ехо 90-х». Я вчився в ПТУ, на водія, йшов додому, є таке містечко Бородянка (краще туди не їхати). Я просто йшов на електричку взимку, був короткий день, швидко стемніло. Я був не місцевий і на мене ззаду, по-підлому, напали. В голову били ногами, за копійки буквально.

— Били, бо хотіли пограбувати?

— Так, місцеві знали, що в той день дають стипендію. Це заради стипендії. Потім я два роки взагалі не виходив з дому, тому що в мене були постійні кровотечі, ніхто не знав, що зі мною таке. Потім я боявся всього, в мене страх був…

Але так я прийшов до творчості. Зараз пишу вірші, а в школі я не міг й два слова до купи скласти. Був абсолютно нетворчою людиною. А так вже є все-таки якийсь доробок. Понад 200 пісень записано, вірші, і була в мене збірочка, правда, дуже тоненька (усміхається).

— А де ви записуєте композиції?

— В підвалах, в реп-студіях. Ну, студіях – це гучно сказано. Нам кажуть, що в нас немає якості. Так от, запис «ТНМК», щоб ви зрозуміли різницю, 10-15 тисяч – це одна пісня, в нас 500 гривень. Прірва. Звичайно, якість хотілося би робити кращу. Це і я розумію, що без якості нікуди.

— Ви шукаєте спонсора чи продюсера?

— Була така ситуація, коли мені дуже треба було написати пісню, я після лікарні, грошей зовсім немає. Колись виступав у військових частинах. Не на Сході, по Київській області. І мені солдат пересилав сотню за це. Я кажу, що не візьму, як це так. Він сказав, що я маю взяти і дописати ту пісню. Мене це так зачепило.

Коли ти йдеш до тих, хто платить по 3-4 тисячі за сніданок – вони не розуміють. А тут людина, яка в окопах, і вона вірить в тебе, і вона розуміє, що це потрібно, пересилає тобі ту сотню. От заради таких людей я просто маю йти далі. Заради тих учнів, які пишуть щось хороше.

А до багатих людей не знаю, як достукатися. Чомусь в мене це не виходить.

— Що робитимете далі?

— Хочемо реп-колядки робити, реп-щедрівки. Ідей є купа.

— Траплялися якісь курйози, пов’язані з вашою творчістю?

— Була смішна така історія, написали пісню про «Мівіну». І сумна, і весела. Тому що, знаєте, «Мівіну» їдять не від хорошого життя… Я написав: «Ох, яка сумна новина, ох, яка сумна новина, подорожчала «Мівіна», подорожчала «Мівіна», але ми все одно йдемо до магазину і купуємо «Мівіну», і купуємо «Мівіну». Відсилаю я її туди, на їх завод в Харків. Ну, і відповіли вони, що слухають її цілим цехом. Дзвонить в двері їхній кур’єр і каже, що вам «Мівіну» привезли. Вони мені три ящика надіслали. Хоч щось, вже їм респект, бо вони по-людськи поставились. Така-от була ситуація.

— Ви ж вперше сьогодні в Луцьку, як вам наше місто?

— Ще тільки знайомлюся, але взагалі, мені захід ближчий. Я от Київ не дуже люблю. Люди дуже злі й агресивні. Київ – це вічна гонитва за грішми, поспіх. Мені більше подобається розмірене життя.

Ну, а Луцьк я ще не побачив. Я дуже хотів сходити на виставку в «Адреналіні», побачити Музей сучасного мистецтва. Він мені ще на фото сподобався.


***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

3

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter