Cool school: Людмила Миколайчик, яка змусила співати багатьох відомих волинян

13 Березня 2020

Текст: Юля ДЗЬОБИК

Британський політик Вільям Ворд якось сказав: «Посередній учитель викладає. Хороший вчитель пояснює. Видатний вчитель показує. Великий учитель надихає». У новій рубриці «Cool School» «Таблоїд Волині» буде знайомити вас із вчителями та викладачами, які не просто надихають, а надають крила своїм учням, аби ті могли підкорювати найвищі вершини.

Різні школи, коледжі, училища та виші. Різні предмети, науки та досвід. Ми покажемо педагогів як молодих та енергійних, так і старших та досвідченіших. А ви читайте, впізнавайте своїх наставників та діліться своїми спогадами у коментарях!

***

«Якось іде напроти мене подружжя. Раптом зупиняються, чоловік підходить до мене, обіймає і цілує в щоку. Я приголомшена! Кажу, ви що таке робите, дружина поряд! А вона сама мені пояснює, що чоловік так завжди робить, коли бачить своїх улюблених вчителів…», – розповідає наша сьогоднішня гостя, направду легендарна вчителька музики Луцької гімназії №4, Людмила Людвігівна Миколайчик.

Таких історій у неї сотні. Колишні учні часто підходять на вулицях, приходять у гості, дякують за науку на зустрічах випускників. Вона може розповідати годинами. Каже, не треба ввечері вмикати телевізор, бо у голові проектор з тисячами кадрів насиченого вчительського життя.

Учні

Відмінниця освіти, вчителька-методистка, старша вчителька музики, почесний викладач – за 50 років у школі звань назбиралося чимало. Сміється, що не дослужилася тільки до заслуженого артиста (тобто заслуженого вчителя – авт.) , але каже, учні – її головна нагорода.


Про них розказує з такою любов’ю, що здається ніби пам’ятає усіх і кожного зараз бачить перед собою. От якось ставили оперу, яку написала одна з учениць, а ще святкували Андрія та Василя, традиційно ходили колядувати куди тільки можна було, їздили на екскурсії, співали на уроках та в хорі…

«Був у мене такий хлопчик, зараз він анестезіолог в онкологічному диспансері, то він казав, що не любить ні мене, ні музику. А я кажу, Серьожа, ти придивися до мене, я ж нормальна! (сміється – авт.). І полюбив. Ніколи не знаєш, чи виберуть твої учні музику як головну справу життя, але я точно знаю, що вона залишиться з ними назавжди», – переконана вчителька.


Пані Людмила випустила чимало відомих та знаменитих учнів. Перш за все пригадує Олеся Саніна, відомого режисера:

«Спочатку він був Саша, а вже потім, як вчився в інституті, то став Олесь. Певно, змінилося в нього все навколо, то й ім’я вирішив поміняти. Співав у мене в хорі, грав у театральній студії, а як вже вірші декламував, ох!».

Пригадує Людмила Людвігівна й інших: Юлія Максименко знімається зараз у кіно, Оксана Климюк викладає сольфеджіо в музичній школі, Тетяна Бурова грає на віолончелі, Данута Король – концертмейстер, Олександр Самохваленко започаткував «Волинський народний хор». А є ще священники, лікарі, художники, політики тощо.

Каже, діти минулого століття були щирішими, швидше відгукувалися на різні шкільні ініціативи, але й зараз можна знайти той особливий підхід до учнів.

«Якщо любити справу і бачити віддачу від дітей, то можна пережити усе. Коли іду по вулиці і бачу навпроти усміхнене обличчя, то точно знаю – моє! Буває, забуду прізвище, ім’я, але яке ж тепло! Люблю усіх своїх учнів і таки багатьох пам’ятаю. І тих, що вчилися, і тих, що прогулювали. А зараз як бачимося, то такі історії розказують! Наприклад, як їли в мене на уроці тишком-нишком ковбасу», – сміється пані Людмила.

Родина

Батько був поляком, звідси таке колоритне по батькові. Коли народилася дівчинка, її назвали Люциною, кликали вдома Люсею, а потім в документах вона стала Людмилою. Батько не повернувся з війни, а мама наполягала, щоб діти хоч трохи знали польську в пам'ять про нього. Жила родина біля музичної школи, туди Люся сама вирішила ходити ще в початкових класах загальноосвітньої школи №3. Каже, не любила в шкільні роки хіба математику, а співала відколи себе пам’ятає.

«Ми з такої родини, що любили багато співати разом, а брат ще й танцював. На Різдво завжди лягали по обидва боки від мами і як починали колядувати!», – пригадує.

Мама працювала прибиральницею в «Ощадкасі», і коли дочка підросла, порадила їй піти до них, переймати досвід у касирок. Люся погодилася, але більше року не витримала, каже, не лежала душа. І вступила в педагогічне училище. Спочатку не знала, який предмет хоче викладати, головне було отримати освіту, а далі захоплення музикою взяло своє.

Перший урок

Там, де зараз гімназія №4, була тоді школа №9. Саме туди Людмила пішла на практику, на перший в житті урок у ролі вчителя.

«Найбільше любила і люблю приходити в школу. От просто так, навіть зараз, навіть лише на перерві. Пригадую, як тоді вперше мене тут за спідницю тягали ці найменші учні і по черзі всі кричали «Людмила Людівна!». Людвігівна дітям з першого разу сказати не вдавалося (сміється – авт.)».

Її майбутній чоловік закінчив училище на рік раніше і вже працював у тій школі. Пригадує, як після заняття сказав їй: «Будеш ти, Люсю, вчителькою, будеш. Але працювати треба ще добре над собою».

Вона й працювала. Кожного дня вигадувала, як зацікавити учнів, як привити їм хороший музичний смак та зацікавлення музикою, як розпізнати талант і слух.

Історія кохання

Вперше вона побачила свого Володю на першому курсі училища, а на третьому вони вже й одружилися.

«Як я закохалася! Відразу, з першого погляду, як побачила його у хорі училища… До сьогоднішнього дня щемить оте відчуття. Чекала його з армії, носила під серцем його дитину, перечитувала листи і отримувала посилки з дитячим одягом, який він ретельно обирав і купував для дочки Валі. Я так його чекала! Думала, аби тільки прийшов уже і я обійняла б оту солдатську форму, і отак разом через все життя…Тоді взагалі не було думок, що важко, разом ми могли гори звернути», – пригадує і усміхається.

Чоловік повернувся, коли дочці було уже 9 місяців. Працював військовим, але музика теж завжди була з ним. Згодом у пари народився ще й син Ігор.

Володимир всіляко підтримував дружину і ніколи не скаржився, що вона постійно вся у справах школи, учнів, вся в музиці і любові до своєї справи. Каже, такий був світлий час: вони всюди були разом, їздили в гості до родичів, багато говорили і співали, він любив її фотографувати, на програвачі слухали Шопена, Бетховена, Моцарта, Лисенка… І прожили так аж 55 років!

«Любити добре, кохати – ще ліпше. А не забувати і мати в серці все життя – це справді дорого коштує», – каже пані Людмила, і на мить стає сумна, адже чоловіка уже 2 роки немає поряд.

Школа

Сім’я жила недалеко від 4-ї російської школи, туди і пішла працювали Людмила майже одразу після народження доньки. Пригадує, іноді візочок з Валею ставила просто під школою, так вже їй хотілося швидше до дітей та уроків.

«Був у мене такий учень Поляков, він постійно питав, чи втомлюся я колись нарешті! (сміється – авт.). Але я не втомлювалася, бо дуже любила дітей. Це було так давно, але й зовсім недавно. Робота закінчилася вже років 7 як, а я досі не втомилася».

Згодом знайома покликала її працювати уже в 4-ту гімназію з українською мовою навчання, і почалася нова епоха, якій Людмила Людвігівна віддасть все життя.

Пригадує, як просила в директора окремий кабінет музики, як обставляла його, як прикрашала стіни портретами відомих композиторів…

«Я зробила чимало, але могла би ще більше! Роки так швидко пролетіли, вже стара я, пенсійного віку, але досі люблю цю справу. Як їду на город, проїжджаю 4-ту гімназію, заглядаю в кожне вікно! Це ж скільки всього там лишилося! З часів, коли ще й кабінету музики не було, а я ходила з тим баяном з першого на четвертий поверх, з четвертого на перший», – сміється.

Багато повторює, що тоді був дуже гарний час, і вони усі горіли тим, що робили, буквально жили школою.

Музика

«Чого я добивалася? Щоб діти полюбили музику, як я. Ми співали всюди: коли їхали кудись у вагонах і автобусах, на уроках і перервах, на екскурсіях. Якось навіть в Брестській фортеці, де не можна взагалі співати, але нам таки дозволили».

Окрім великої кількості учнівських хорів, була ще й вчительська вокальна група. Словом, як ішли з дому вранці на роботу, то лише під вечір поверталися.

«Це просто треба було любити, інакше неможливо витримати. Мені мій шкільний вчитель музики, як дізнався, куди я йду вчитися, то казав не йти, бо то пекельна і невдячна справа. Але мені так ніколи не здалося, бо я її вибрала серцем і так все життя серцем і вчила».

В один урок Людмила Людвігівна намагалася скомпонувати все: і спів, і музичну хвилинку, і танці, і роздуми учнів про музику, і описи своїх відчуттів під час слухання твору якогось композитора.

«До кожної дитини треба шукати підхід, бути в ролі вчителя і психолога одночасно. Але якщо нічого не допомагає, завжди можна зробити баяном «тррррррр!» і привернути увагу тих, що не хочуть нічого слухати», – ділиться наша гостя фірмовим секретом вчительки.




***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу[email protected]

22

Читати ще

Коментарі

Сусіди

Чудовий вчитель , хороша людина , завжди енергійна , моторна , весела , оптимістична. Дай Бог їй здоров"я

Сусіди

Таблоїде , яка хороша стаття. У вас новий стиль , браво!

Тетяна

Моя улюблена вчителька!!! Дякую за статтю.

Лучанка

Ну нарешті щось таке добре-добре і гарне, а то одні "інстадіви"! Дякую за чудову статтю! Побільше таких!))))

Марія

Це прекрасна стаття про прекрасну людину! Вчителя.
В Людмили Людвігівни на хор ходили всі. ВСІ. Навіть люті прогульники)) Кожен знав, що Людмила Людвігівна не подарує пропущені заняття на зорі і дістане з-під землі)
Кожного учня пам'ятає на ім'я по цей день. Знає в кого скільки дітей, не забуває навіть батьків чи бабусь, які в школу водили.
Дякую вам за такий прекрасний матеріал ♥️

Мрія любої школи

Все правда і правильно.

Ольга

На жаль, на превеликий жаль, наша улюблена вчителька Людмила Людвігівна померла, 03 квітня. Це найзвичайна була Людина, прекрасна жінка, чудовий вчитель. Вічна і світла пам'ять.

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter