^{Текст: Світлана ЗОЗУЛЯ}

«Велика казка про маленького хлопчика» – цю книгу художника, скульптора Петра Антипа було нещодавно презентовано в Луцьку, у Музеї сучасного мистецтва Корсаків.

Спершу глядачам показали відео презентацію видання, зокрема, про те, як воно народжувалося у київській друкарні «Наш формат». Товаришка автора,  журналістка Наталія Соколенко зачитувала уривки твору: як у кліпі, так і наживо. Цитувала й передмову до книги,  в якій він зазначив, зокрема, кому дякує за підтримку й натхнення. Цікаво, що згадав у цьому сенсі не тільки своїх творчих сучасників, а й… Епіктета, Сенеку, Марка Аврелія, Йоганна Гердера.

Петро Антип  не приховав, що з роками йому стала близькою філософія стоїцизму. От і у своїй не зовсім дитячій казці окреслив шлях, як стати стоїком – людиною, яка стійко, мужньо витримує життєві випробування, протистоїть спокусам.

У цьому сенсі він поділився з лучанами: «Родина моя – козацька, з XVI століття. Кожні 20-30 років свого життя мої предки все починали спочатку. Воювали з московитами, з Російською імперією… Військові, а також були й вчителі, художники, священники…».

У 2014-му зміни торкнулися й мене та моїх рідних, бо сам я – з Донеччини. Коли збудував свій художній комбінат, думав, що сім’я продовжить мою справу. Але з початком війни переїхав до Києва. З авто, придбаного в 1990 році, пересів 2014-го на метро, в тролейбуси… Важливо в житті – тримати удар. Так діє і мій герой – Хлопчик.

У процесі написання, протягом трьох років, «випробовував» твір не тільки на своїх рідних, а й на чужих людях, зокрема, мандруючи потягом. Адже близькі знайомі могли бути не зовсім об’єктивними в оцінці написаного. Зізнався, що й у самого була невпевненість, адже «письменник – це ще поки голосно сказано про мене».

«Один із моїх онуків – Святослав – сказав після прочитаного: «Діду, не лікуй мене! Неправда, сонце не можна обійняти руками. До нього можна дістатися тільки на ракеті», – поділився таким відгуком про казку Петро Антип.

Він також поділився життєвим спогадом, який надихнув на створення книги. Якось з друзями, у 6 чи 7 років, він пішов мандрувати в степ – за сонцем…

До слова, з Луцька його казка стартує далі по країні: Черкаси, Маріуполь, Чернігів, Бахмут, Костянтинівка…

«У важкі життєві й творчі часи мене підтримав засновник музею, в якому ми зібралися,  - Віктор Корсак. Я йому дуже вдячний», – не приховав Петро Антип.

 А Віктор Корсак, своєю чергою, поділився з присутніми своїм трактуванням назви презентованої книги, яку він попередньо прочитав: «Для мене це – "Маленька казка про великого хлопчика"».