У Луцьку відкрили мистецький дворик обласної філармонії. ФОТО
Це – новий культурно-дозвіллєвий простір для жителів Луцької територіальної громади.
11 Вересня 2024
Текст: Ігор БЕРЕСТЮК
Академічну хорову капелу «Орея» Житомирської обласної філармонії імені Святослава Ріхтера по праву вважають одним із найкращих, найоригінальніших хорових колективів не лише у всеукраїнському, а й у європейському і навіть світовому масштабі.
Наведу лише дві оцінки, дані колективу авторитетними фахівцями у царині хорового мистецтва, але такі, що дають повне уявлення про значимість того, що робить «Орея». Президент Асоціації французьких хорів Марсель Корнелю: «Це один з чотирьох найкращих хорів світу, які я коли-небудь чув, і це найкращий посол України, яких я зустрічав». А це ‒ думка художнього керівника 1-го міжнародного хорового фестивалю у м. Інчон (Південна Корея) Келлі Парка: «Цей колектив встановлює нові світові стандарти хорового мистецтва і є найкращим послом України за всі роки».
[img data=def]08_01_2018_1540328190/00072.mts_snapshot_02.18_2018.01.05_10.49.32.jpg[/img]
Не випадково обидва митці вжили дипломатичний термін – капела є справді послом високого мистецтва, гідно представляючи нашу державу в світі. Якщо перелічувати весь список відзнак і нагород колективу, це зайняло б, либонь, цілу сторінку – тож скажу лишень, що «Орея» здобула 9 Гран-прі та 31 перше місце, та означу географію конкурсів, фестивалів та мистецьких проектів, у яких випала нагода брати участь капелі – артистам аплодували Німеччина, Італія, Іспанія, Франція, Велика Британія, Швейцарія, Угорщина, Болгарія, Словенія, Польща, Південна Корея, Ізраїль, і це далебі, не повний перелік. З незмінним тріумфом виступи «Ореї» проходять і на Батьківщині – в Україні.
Приїзд очолюваної заслуженим діячем мистецтв України Олександром Вацеком Академічної хорової капели «Орея» до Луцька – не перший, але наш слухач уже знає, що кожен такий візит колективу завжди принесе з собою якусь неповторну «родзинку» й не буде схожий на попередні. Тим паче відомо, що з паном Олександром ніколи не занудьгуєш. Так було й на Різдвяному концерті, що відбувся 4 січня у Палаці культури міста Луцька.
[img data=def]08_01_2018_1540328190/00072.mts_snapshot_20.49_2018.01.05_10.50.28.jpg[/img]
Незвичним було вже те, що на початку дійства артисти вийшли на сцену… із залу, співаючи вітальну «Щедрівку». Цим було, по суті, задано тон подальшому ходу концерту. Та це й не був концерт у тривіальному, офіціозному розумінні – це було свято української душі, пісні, наповнене атмосферою Нового року й Різдва.
Звучали колядки, щедрівки – деякі з них, як-от «Небо і Земля» (у програмі вона прозвучала в обробці Олени Юник за редакцією Олександра Вацека) нагадали мені дитячі роки, підготовку до хоч і не визнаного тогочасною владою, але невмирущого Свята, коли ходили з бабусею до церкви, де сяяла символічна Віфлеємська Зоря (власне, до цього спонукала й декорація у формі інтер’єру православного храму з Різдвяною ялинкою). До глибини душі вразив уже перший номер – «Слава Рожденному» Віктора Грицишина, – з блискучим теноровим соло Олександра Яремчука.
[img data=def]08_01_2018_1540328190/00075.mts_snapshot_03.38_2018.01.05_10.51.13.jpg[/img]
Такими ж “стресовими” в позитивному розумінні були й наступні композиції – “Щедрий вечір” (обробка невідомого автора та Олександра Вацека), згадана вже “Небо і Земля”, “Що то за Предиво?” Марії Загорської, “В неділю рано” (обробка Ганни Гаврилець та Олекксандра Вацека), “На небі Зірка” (обробка Олександра Тарасенка та Олександра Вацека), “Коляда” Віталія Лиса, “Ой ходять пави” (обробка Володимира Якимця та Олександра Вацека), “Барбівська коляда” та “Свят-Вечор” Ганни Гаврилець, “Щедрий вечір” Анатолія Гайденка (за редакцією Олександра Вацека), “Коляда” Ігоря Поклада (в обробці Олександра Заволгіна).
Хор по ходу дійства виступав у різних складах – чоловічому, жіночому, змішаному, і завжди впадала у вічі гранична чистота співу, чистота інтонування, тим паче, що твори найчастіше виконувалися без супроводу, як і годиться капелі (на те ж і a capella) – за незначними винятками, коли вокалом же таки блискуче імітувалися народні інструменти, а ритм відбивали народні ж таки мембранофони, трикутники чи й просто… ноги.
Запам’яталися виступи солістів – заслуженої артистки України Яніни Яремчук, згаданого вже Олександра Яремчука, Наталії Миронюк, Тетяни Головащук, Миколи Карплюка, Владислава Карпенка, Іллі Гереги, та й партія ударних Петра Грицевича.
[img data=def]08_01_2018_1540328190/00075.mts_snapshot_17.53_2018.01.05_10.51.38.jpg[/img]
Друге відділення концерту-свята було присвячене зарубіжній музиці. У виконанні капели прозвучали “Аве Марія” американського композитора з українським корінням Деніела Елдера, два різні варіанти “Sanctus Dominus” – литовця Лінаса Римші та швейцарця Франка Мартена. Ці композиції засвідчили, що “Ореї” під силу не лише прості, а й ускладнені за формою твори, ба навіть з елементами авангардності. Зворушливим було виконання твору сучасного американського автора Джейка Ранестада “Let My Love Be Heard”.
Різдвяна тематика продовжилася французькою колядкою. Ще однією приємною несподіванкою (Олександр Вацек – іще той дотепник-вигадник, у нього завжди наготові якась цікава бувальщина чи жарт) стала композиція Ерікса Ешенвалдса “Stars” (“Зорі ”), яка прозвучала… майже в цілковитій темряві з миготливою світловою імітацією зоряного неба під акомпанемент кришталевих келихів (за принципом “скляної гармоніки”). З цікавістю і добрим подивом щодо розмаїття репертуару капели слухачі сприйняли пісню Стівена Фостера “Неллі Блай” (твір цей був таким відомим, що став псевдонімом відомої американської журналістки Елізабет Кокран – хоч дехто каже, що було навпаки: псевдонім і діяльність пані Елізабет були настільки популярні, що містер Фостер склав на її честь пісню) і рок-н-рольну (sic!) композицію Біллі Джоела “The River of Dreams” (“Ріка мрій”).
[img data=def]08_01_2018_1540328190/00075.mts_snapshot_23.29_2018.01.05_10.52.01.jpg[/img]
Природно, що в ці святкові дні не можна було не заспівати славнозвісної “Jingle Bells” і, звичайно ж, усесвітньовідомого “Щедрика”, якого визнано “своїм” навіть у англомовному світі (твір, до речі, на концерті звучав саме двома мовами – українською та англійською). Завершилось дійство також виходом зі сцени через зал, але лише… чоловічої половини (жінки залишилися на сцені). Чому? Натяк на матріархальні українські традиції? Зрештою, повинна ж лишатися слухачеві якась загадка, якась інформація для роздумів…
Чесно кажучи, після цього концерту-свята довго перебував у особливо піднесеному стані – причому це не була якась поверхова ейфорія, ні, це було щось набагато вище. Що й зрозуміло: такі зустрічі очищають душу!
Академічну хорову капелу «Орея» Житомирської обласної філармонії імені Святослава Ріхтера по праву вважають одним із найкращих, найоригінальніших хорових колективів не лише у всеукраїнському, а й у європейському і навіть світовому масштабі.
Наведу лише дві оцінки, дані колективу авторитетними фахівцями у царині хорового мистецтва, але такі, що дають повне уявлення про значимість того, що робить «Орея». Президент Асоціації французьких хорів Марсель Корнелю: «Це один з чотирьох найкращих хорів світу, які я коли-небудь чув, і це найкращий посол України, яких я зустрічав». А це ‒ думка художнього керівника 1-го міжнародного хорового фестивалю у м. Інчон (Південна Корея) Келлі Парка: «Цей колектив встановлює нові світові стандарти хорового мистецтва і є найкращим послом України за всі роки».
[img data=def]08_01_2018_1540328190/00072.mts_snapshot_02.18_2018.01.05_10.49.32.jpg[/img]
Не випадково обидва митці вжили дипломатичний термін – капела є справді послом високого мистецтва, гідно представляючи нашу державу в світі. Якщо перелічувати весь список відзнак і нагород колективу, це зайняло б, либонь, цілу сторінку – тож скажу лишень, що «Орея» здобула 9 Гран-прі та 31 перше місце, та означу географію конкурсів, фестивалів та мистецьких проектів, у яких випала нагода брати участь капелі – артистам аплодували Німеччина, Італія, Іспанія, Франція, Велика Британія, Швейцарія, Угорщина, Болгарія, Словенія, Польща, Південна Корея, Ізраїль, і це далебі, не повний перелік. З незмінним тріумфом виступи «Ореї» проходять і на Батьківщині – в Україні.
Приїзд очолюваної заслуженим діячем мистецтв України Олександром Вацеком Академічної хорової капели «Орея» до Луцька – не перший, але наш слухач уже знає, що кожен такий візит колективу завжди принесе з собою якусь неповторну «родзинку» й не буде схожий на попередні. Тим паче відомо, що з паном Олександром ніколи не занудьгуєш. Так було й на Різдвяному концерті, що відбувся 4 січня у Палаці культури міста Луцька.
[img data=def]08_01_2018_1540328190/00072.mts_snapshot_20.49_2018.01.05_10.50.28.jpg[/img]
Незвичним було вже те, що на початку дійства артисти вийшли на сцену… із залу, співаючи вітальну «Щедрівку». Цим було, по суті, задано тон подальшому ходу концерту. Та це й не був концерт у тривіальному, офіціозному розумінні – це було свято української душі, пісні, наповнене атмосферою Нового року й Різдва.
Звучали колядки, щедрівки – деякі з них, як-от «Небо і Земля» (у програмі вона прозвучала в обробці Олени Юник за редакцією Олександра Вацека) нагадали мені дитячі роки, підготовку до хоч і не визнаного тогочасною владою, але невмирущого Свята, коли ходили з бабусею до церкви, де сяяла символічна Віфлеємська Зоря (власне, до цього спонукала й декорація у формі інтер’єру православного храму з Різдвяною ялинкою). До глибини душі вразив уже перший номер – «Слава Рожденному» Віктора Грицишина, – з блискучим теноровим соло Олександра Яремчука.
[img data=def]08_01_2018_1540328190/00075.mts_snapshot_03.38_2018.01.05_10.51.13.jpg[/img]
Такими ж “стресовими” в позитивному розумінні були й наступні композиції – “Щедрий вечір” (обробка невідомого автора та Олександра Вацека), згадана вже “Небо і Земля”, “Що то за Предиво?” Марії Загорської, “В неділю рано” (обробка Ганни Гаврилець та Олекксандра Вацека), “На небі Зірка” (обробка Олександра Тарасенка та Олександра Вацека), “Коляда” Віталія Лиса, “Ой ходять пави” (обробка Володимира Якимця та Олександра Вацека), “Барбівська коляда” та “Свят-Вечор” Ганни Гаврилець, “Щедрий вечір” Анатолія Гайденка (за редакцією Олександра Вацека), “Коляда” Ігоря Поклада (в обробці Олександра Заволгіна).
Хор по ходу дійства виступав у різних складах – чоловічому, жіночому, змішаному, і завжди впадала у вічі гранична чистота співу, чистота інтонування, тим паче, що твори найчастіше виконувалися без супроводу, як і годиться капелі (на те ж і a capella) – за незначними винятками, коли вокалом же таки блискуче імітувалися народні інструменти, а ритм відбивали народні ж таки мембранофони, трикутники чи й просто… ноги.
Запам’яталися виступи солістів – заслуженої артистки України Яніни Яремчук, згаданого вже Олександра Яремчука, Наталії Миронюк, Тетяни Головащук, Миколи Карплюка, Владислава Карпенка, Іллі Гереги, та й партія ударних Петра Грицевича.
[img data=def]08_01_2018_1540328190/00075.mts_snapshot_17.53_2018.01.05_10.51.38.jpg[/img]
Друге відділення концерту-свята було присвячене зарубіжній музиці. У виконанні капели прозвучали “Аве Марія” американського композитора з українським корінням Деніела Елдера, два різні варіанти “Sanctus Dominus” – литовця Лінаса Римші та швейцарця Франка Мартена. Ці композиції засвідчили, що “Ореї” під силу не лише прості, а й ускладнені за формою твори, ба навіть з елементами авангардності. Зворушливим було виконання твору сучасного американського автора Джейка Ранестада “Let My Love Be Heard”.
Різдвяна тематика продовжилася французькою колядкою. Ще однією приємною несподіванкою (Олександр Вацек – іще той дотепник-вигадник, у нього завжди наготові якась цікава бувальщина чи жарт) стала композиція Ерікса Ешенвалдса “Stars” (“Зорі ”), яка прозвучала… майже в цілковитій темряві з миготливою світловою імітацією зоряного неба під акомпанемент кришталевих келихів (за принципом “скляної гармоніки”). З цікавістю і добрим подивом щодо розмаїття репертуару капели слухачі сприйняли пісню Стівена Фостера “Неллі Блай” (твір цей був таким відомим, що став псевдонімом відомої американської журналістки Елізабет Кокран – хоч дехто каже, що було навпаки: псевдонім і діяльність пані Елізабет були настільки популярні, що містер Фостер склав на її честь пісню) і рок-н-рольну (sic!) композицію Біллі Джоела “The River of Dreams” (“Ріка мрій”).
[img data=def]08_01_2018_1540328190/00075.mts_snapshot_23.29_2018.01.05_10.52.01.jpg[/img]
Природно, що в ці святкові дні не можна було не заспівати славнозвісної “Jingle Bells” і, звичайно ж, усесвітньовідомого “Щедрика”, якого визнано “своїм” навіть у англомовному світі (твір, до речі, на концерті звучав саме двома мовами – українською та англійською). Завершилось дійство також виходом зі сцени через зал, але лише… чоловічої половини (жінки залишилися на сцені). Чому? Натяк на матріархальні українські традиції? Зрештою, повинна ж лишатися слухачеві якась загадка, якась інформація для роздумів…
Чесно кажучи, після цього концерту-свята довго перебував у особливо піднесеному стані – причому це не була якась поверхова ейфорія, ні, це було щось набагато вище. Що й зрозуміло: такі зустрічі очищають душу!
шановний Ігор БЕРЕСТЮК
09 Січня 2018, 18:35