Щорічно у другу суботу вересня відзначається День українського кіно. Останніми роками вітчизняний кінематограф здійснив квантовий стрибок та зміг достукатися до сердець не лише кінокритиків, а й простих глядачів. Українці стали не просто дивитися фільми, а й обговорювати їх та рефлексувати, завдяки чому утворюються цілі клуби для любителів та аматорів – одним з таких є луцький кіноклуб «Ангар Cinema». Ми попросили організаторів цієї спільноти, Дарину, Олеся та Ксеню, поділитися улюбленими українськими стрічками. Ось що з цього вийшло:

Дарина Панас: «Оскільки сьогодні ми святкуємо день українського кіно, хочу поділитись українською стрічкою, котру дуже люблю.

Попри ігрове кіно,  люблю документальні стрічки. «Жива Ватра» - одна з таких стрічок, котрі хочеться переглянути декілька разів та порадити всім друзям. По-перше, завдяки операторській роботі, візуальна картинка могла б існувати відокремлено від наративу, вона неймовірно красива і довершена. Фільм знімався в українських Карпатах, тому це особливе задоволення для очей.

Що робить цей фільм цікавим –  весь ландшафт дуже підсилює історію: це розповідь про трьох чоловіків різних поколінь, котрі займаються вівчарством. Через призму життєвої історії героїв бачиш цінність людського буття, особливі барви життєвого шляху тих, хто щиро роблять свою сродну працю. В цьому фільмі багато цього життя, він наскрізь в ньому. Дуже тепле, зворушливе і екзистенційне кіно! «Жива Ватра» – те, що ви маєте глянути вже сьогодні :) »

Олесь Лупій: «Напевно, «Ангел» – цей фільм найбільше імпонує своїм духом, атмосферою сюжету, грою акторів. 
Захоплює, що фільм на основі реальних подій, хоча сюжет виглядає трішки не реальним )

Ну і звичайно неймовірна гра головного персонажа. Актор неймовірно підкреслив образ, як на мій погляд )

Хоча було чимало красивих, значно глибших фільмів.»

Ксеня Степанюк: «Я прихильниця класичного ігрового та поетичного кіно, але в цей день хочеться акцентувати на тутешньому і новому, яке вкрай добре віддзеркалює всі наші настрої та стани в суспільстві. Тому ділюсь стрічкою кримського татарина Нарімана Алієва «Додому». Певно, то був перший український фільм, який дуже глибоко взяв за душу і не відпускав ще кілька днів опісля перегляду. 

Окрім сюжету, який, на жаль, перетворився на нашу буденність, у фільмі вкрай розумно та виважено розставлені акценти – музичного супроводу практично немає, зате акторська гра, гра тіней і світла підсвічують потрібні моменти. «Додому» – це роуд-муві, де піднімаються питання окупації не лише територіальної, але й психологічної; війни не просто між державами, а й між батьком і сином. Словом, дуальності тут не відбавляти. 
Раджу цю стрічку для перегляду кожному і кожній, аби переконатися, що наш кінематограф далеко вийшов за межі Дзідзьо і контрабаса.»

Також рекомендуємо до перегляду: