ПроКіно: «Джон Вік» з Кіану Рівзом

Останні роки щось не так з Кіану Рівзом: немає в нього ролей, які б запам'яталися. Останнє, що пригадав, коли сідав дивитися "Джона Віка" це був "Костянтин", де герой Рівза тикав факуна дияволу. Це було сильно. А до того були шалені бойовики "Швидкість", "На гребені хвилі", містичний "Адвокат диявола" і фантастична "Матриця", та й навіть неуспішні в кінокритиків соплі "Солодкий листопад" запам'яталися.

Фільм "Джон Вік", як і попередні сім чи вісім фільмів Рівза, до "палацу пам'яті" не потрапить. Причин цьому багато, а плюси фільму його не рятують. І перша проблема стрічки - акторський склад. Сьогодні в бойовиках важко вигадати щось нове і цей компонент фільму міг би його витягувати. Натомість найкраще зіграли Рівз і цуценя Дейзі. Решта - нічого оригінального не показали, навіть шанований мною Віллем Дефо.

Друга проблема - бойові сцени. Є декілька рішень, які привертають увагу, але є й багато сцен, в яких награність видно неозброєним оком. Ну, не можна так знімати бойову сцену, щоб на початку було видно, як актор чекає поки його перекинуть через плече або вдарять ногою.

Що сподобалося. Операторська робота, гра світла та кольорів. Особливо в останньому діалозі героя Рівза і антогоніста стрічки, коли їхні обличчя наполовину затемнені. А ще перевтілення героя Рівза. До вбивства пса він у білій футболці, після - чорний костюм. Таким чином творці стрічки показують перевтілення Джона Віка, його перехід на темну сторону, тому що вбивство, та ще й масове, ніколи не було доброю справою.

Насамкінець скажу, що від початку не зникало враження, що дивлюся вестерн. Тут і банальна зав'язка, і один проти величезної банди, і монети, і наїзди камери на обличчя героїв під час діалогів. Такий собі вестерн на сучасний манер.

Моя оцінка: 5 з 10. Якби я хотів подивитися бойовик, то включив би фільм з Джейсоном Стейтемом, якби хотів глянути хороше кіно з Кіану Рівзом, то подивився б "На гребені хвилі".

Текст: Анатолій КОТЛЮК