^{Текст: Андрій Мошкун}

Столичний гурт «АССА» – молодий музичний проект, який семимильними кроками біжить на зустріч успіху. Вокалістка колективу Тетяна Власова – уродженка Луцька. Загалом у гурті – шестеро учасників, серед яких і чоловік Тетяни – Дмитро.

Їх часто порівнюють із всесвітньо відомим гуртом «АВВА», а вони сподіваються, що з часом досягнуть не менших висот, ніж шведський квартет. Про музику, Луцьк та інші відвертості «Таблоїд Волині» поспілкувався із Тетяною та Дмитром Власовими.
 
– Гурт «АССА» – молодий. Творчість лучанки ТетяниВласової, мабуть, має більшу історію?

Тетяна: Насправді ми з Дімою почали нашу творчість разом п’ять років тому. Ми тоді тільки познайомились і ще не були одружені. Це був тимчасовий проект. В 2013 році ми одружилися і вирішили почати знову. Насправді можна сказати, що з того часу ми і почали займатися музикою, трохи більше двох років тому. Тоді я власне і почали писати пісні.

[caption][img data=def]16_11_2015_301448349/12268690_1036564006361901_1544598872_o.jpg[/img] Вірші Тетяни Власової, присвячені Майдану, стали одними із найпопулярніших[/caption]

– Назва гурту не випадково збігається із назвою культового фільму, який свого часу став символом Перебудови в Радянському Союзі?

Тетяна: Ми дуже довго шукали назву гурту. Хотілося, щоб вона була звучна і коротка, щоб публіці було легко її кричати на концертах. Нам не вдавалося підібрати слово, бо ми не хотіли, щоб воно було англійським, як зараз дуже багато гуртів роблять.

Певний час наш гурт існував без назви. Потім десь, мабуть, я краєм ока побачила назву «АССА». Я телевізор не дивлюсь, але може десь почули. Діма запитав, що воно означає. Я не знала. От так і вирішили. Тому я не знаю, чи має назва відношення до фільму. Ми завжди говоримо, що не має. Це слово не означає нічого. Його можна розшифрувати як хочеш. Головне, що ми не прогадали. На концертах нам кричать «АССА» і це дуже «вставляє».

– Тетяна і Дмитро Власови – подружжя? Така особливість у вашому випадку частіше допомагає чи заважає розвитку гурту?

Тетяна: Звичайно, допомагає. Маємо вдвічі більше сил, щоб розвивати гурт. Ми часто сперечаємося через творчість. Як подружжя можемо сказати одне одному більше. Це стимулює розвиватися далі.

Дмитро: Насправді це допомагає. Якби ми не були одружені, то бачились би тричі в тиждень по дві години на репетиції, а так у нас одна безкінечна репетиція.

[caption][img data=def]16_11_2015_1373750425/12212157_1036563993028569_1167255065_n.jpg[/img] Перший концерт "АССА" зіграла на весіллі Тетяни і Дмитра[/caption]

– Що відчуваєте під час концертів у рідному Луцьку?

Тетяна: Перший виступ у Луцьку був на нашому весіллі в 2013 році. Це ще був «АССА-джуніор». Ми грали тоді кавери. Вирішили зробити міні-концерт для наших дядь і тьоть. При тому, що це приміщення не було пристосоване до такого концерту, там не було жодних інструментів. Всі приміряють плаття перед весіллям, а я тягала барабани. Ми виступили на весіллі, а потім на початку літа на «Фестивалі їжі» у Замку.

– Із чим був пов’язаний переїзд з Луцька?

Тетяна: Тут я закінчила школу № 26. Згодом вступила в два вузи – Луцький державний університет на філологічний факультет і на факультет журналістики у Львівський національний університет. Вибрала Львів. Там два роки навчалася, працювала. Приїхала на практику в Київ, там і залишилася. Навчалася ще у Львові, але це було умовне навчання. Поверталася туди лише на сесію, всі робили скидку на те, що працюю.

[caption][img data=def]16_11_2015_890566174/12271482_1036563999695235_776224912_o.jpg[/img] Лідерка столичного гурту "АССА" - корінна лучанка[/caption]

– Які найрідніші місця залишилися в цьому місті?

Тетяна: Квартира моїх батьків. Ми приїжджаємо і відразу  починаємо спати. З радістю заходимо у весільний салон, там працює дуже класна тьотя. Дякуємо їй, що вона нам принесла щастя. А ще – «Там-там». Це біля нас і ми завжди купуємо там молоко та хліб. Зараз всі учасники гурту – у Луцьку, тому я думаю, що ми зробимо екскурсію для них. Хоча я зараз мало що можу показати. Не знаю навіть, як тепер маршутки ходять. Мене дивують такі міні-затори на дорогах, лякає темп Луцька у порівнянні з Києвом. Тут ніхто нікуди не поспішає. В київському таксі сідаєш в машину і не знаєш чи доїдеш, бо він так гонить. Всі кудись біжать, шалений темп. Луцьк – дуже затишний, мені тут подобається.

– Тетяну Власову знають також як авторку віршів із Майдану. Пам’ятаєте, як з’явився перший «майданівський» вірш?

Тетяна: Коли був Майдан, то день починався з того, що ти йдеш на кухню, п’єш каву і читаєш новини. Я пішла вмиватися і в голові у мене виник рядок «Моя мама чує новини і дуже хвилюється». Почала записувати і воно якось почало само вибудовуватися. Я виклала вірш в мережу в обід, а під вечір вже було сотні перепостів.

Я спочатку не розуміла чому. Тоді було багато віршів. Всі почали писати. Може мій «вистрілив» через те, що він був легкий і щирий, але я реально була в шоці. Потім написала «Я в такому, бачиш, відрядженні». Він став моєю візитівкою. На цей вірш звернули увагу брати Капранови. Мені почали дякувати за цей вірш різні люди. Це було дуже приємно.

Неприємно, коли вірші присвоюють. Був випадок, коли дівчинка з Луцька переінакшила вірш. Я її «вирахувала». Один рядок мій – два її. Я їй писала, але вона не відреагувала. Я тоді подумала, що знайду її в Луцьку при нагоді.

[caption][img data=def]16_11_2015_636478756/12242347_1036563989695236_451346727_n.jpg[/img] Музиканти кажуть, завдяки тому, що вони - подружжя, усе життя - суцільна репетиція[/caption]
 
– Ваш чоловік – родом із Росії. Підтримуєте спілкування із родичами чоловіка зараз?

Дмитро: Я родом із Санкт-Петербурга. Батько – військовий. Родичів у мене там дуже багато. Зараз уникаю спілкування з ними. Все спілкування обмежується привітанням з святами. Були спроби з мого боку пояснити ситуацію, але все це закінчилося нічим.
 
Тетяна: Вони кликали нас до себе. Думали, що тут «бандерівці» стріляють.
 
 – Повернемося до творчості. У вашому репертуарі – пісні і на слова Цвєтаєвої, і майже народна «Я піду в далекі гори», і власні тексти. З якими композиціями простіше працювати, з каверами чи власними?
 
Тетяна: Звичайно, що зі своїми. Я знаю, як я написала цю пісню і що хочу сказати нею. Я пишу пісню і вона вже мені звучить в голові. Переспівати можна, але тоді втрачаються емоції. Я проти каверів у нашій творчості. Єдине, що ми можемо зробити їх під якийсь концерт. Заспівати в Одесі «Ах, Одесса».
 
– Коли плануєте вихід першого альбому? Уже є робоча назва?
 
Тетяна: Маємо почати його записувати невдовзі. Так вийшло, що в такому складі ми граємо лише з початку року. Ми оперативно зробили нашу програму «Більше світла». Вона здавалася нам такою цілісною, класною. Там були народні мотиви. До того ж в нас є скрипка, яка додає фольк-інтонації.

На початку нам здавалося, що граємо фольк-рок. Зараз до нас прийшов новий басист з купою ідей. Він запропонував все переробити. Тепер у нас такий більш сучасний рок. Я не дуже сильна в жанрах, але це – сучасне звучання.

Щодо альбому, то назва програми «Більше світла» мені подобається. Може альбом буде називатися по-іншому. Але ця назва позитивна, несе світло. Я взагалі  не бачу сенсу в повноцінному альбомі. Київська студія «Кофеїн» зараз закінчує роботу над нашою піснею «Дождём». Вони оголошували всеукраїнську акцію «Полювання на пісню» і ми там перемогли. Сподіваюся, що з цієї пісні почнеться робота над нашим альбомом.

[caption][img data=def]16_11_2015_425832039/12233450_1036563996361902_267141053_n.jpg[/img] "АССА" відіграв у Луцьку вже три концерти[/caption]
 
– Зовнішній вигляд музикантів і артистів – це відповідальна річ. На сцену, мабуть, не вийдеш в сукні чи штанах, якщо є загроза, що якась із дівчаток з залу буде в такому самому вбранні. Як підбираєте одяг і загалом – імідж?

Тетяна: Стараємося просто вдягатися в одному кольорі. Я просила не вдягати на сцену джинси, але басист і барабанщик не завжди дотримуються цього. Стараємося, щоб було гармонійно. Хочеться, щоб було приємно дивитися.

Я не розумію гуртів, які ніби кажуть «Любіть нас просто так». Вийдуть на сцену, стануть троє і грають. Опустять очі. Їм класно, а глядачі 30 секунд дивляться і займаються своїм справами. Це тільки Земфіра може дозволити співати собі із закритими очима.

– Про що думали дорогою до Луцька?

Тетяна: Готувалася до зустрічі зі студентами. Записувала собі якісь тези. Казала чоловіку, що хвилююся, бо всі будуть сидіти і дивитися на мене. Він заспокоює тим, що на концерті теж дивляться. Коли виходиш до аудиторії, то завжди страшно дати перший звук. Думаєш, аби не зірвався голос, а потім вже все нормально. А ще я дуже хочу побачити тата і маму.