На презентації у Луцьку Андрій Любка розповів про місяць кохання із цнотливою мусульманкою

Вітряна та холодна осінь розгулялася не на жарт, а повен зал гостей на презентації «Кімнати для печалі» Андрія Любки свідчив лише про те, що в таку погоду тут зібралися лише справжні шанувальники.




Втім, Андрій одразу ж анонсував, що чим гірша погода за вікном, тим краще для цієї книги, адже головним її героєм є не персонаж, не місто, а стан самотності, що представлений у непов’язаних фрагментах-відтинках.

Дизайн книги дуже лаконічний, навіть аскетичний – темно-синій колір і тиснені сріблом літери.



«Це найгарніша моя книга. Тканинний корінець, матове синє тло і не просто написані, а витиснені сріблом літери. Загалом, вона виглядає як зручний блокнот чи «Біблія» із готельного номера, а з роками отримає ще благородніший вигляд», – поділився автор.

Каже, сперечався з видавцем щодо яскравості книги, бо тому здавалося, що у такому простому дизайні вона не вирізнятиметься з-поміж інших. Однак, можливо, саме через це «Кімната для печалі» таки вигідно контрастує на полицях численних пістрявих книг.



У творчому доробку Андрія це вже сьома книга українською мовою і десята взагалі. До речі, тепер у нього на одну прозову збірку більше, тож амплуа поета, яке прославило хлопця, поволі витісняє новий образ прозаїка.





Книга складається з 11 оповідань, які через надмірну ліризованість та інтимність автор називає реінкарнацією своїх поезій або навіть «занадто затишною книгою». Взагалі історій було 15, але редактор Олександр Бойченко після довгих суперечок та торгів все ж переконав, що чотири інших вибиваються із загальної концепції.





Любка розповів, що його часто просять дати пораду, звідки брати сюжети для творів. Так-от, оповідання «Кімната для печалі», яке й дало назву всіх книзі, він написав просто у своїй ужгородській квартирі.

«У мене – трикімнатна квартирі. В одній кімнаті я сплю, в іншій працюю, а що робити з третьою? Ну, в мене є здогадки, але ж не відводити під це цілу кімнату!.. Маю на увазі, плетіння рибальських сітей (сміється – авт.). Тому поки у третій кімнаті у мене зберігаються усілякі коробки, словом мотлох. Проте, там стоїть сушка, на якій я розвішую чисті речі, через що всю кімнату заповнює густий аромат прального порошку. Скажімо, запах весняної свіжості».



Власне, в один із таких днів, Андрій читав книгу серед концентрованого аромату чистоти виправних речей і непомітно заснув. Йому наснилося, що до кімнати зайшли чужі люди і почали привласнювати все, що належить йому, взяли навіть його сорочки. Тоді, власне, до Андрія і прийшло усвідомлення, що ця кімната мала багатьох господарів задовго до нього, і, може, то він не помічає когось, хто має законне право перебувати тут.





«Мені стало цікаво, скільки разів на цьому ліжку кохалися, а скільки тут у когось болів зуб. З цього і почався процес написання оповідання, який зазвичай триває довго, доки у блокноті не назбирається достатньо окремих фрагментів та образів, які можна об’єднати у завершену історію», - пояснює автор.



«Кімната для печалі» створювалася протягом чотирьох років. Як не це парадоксально, але найулюбленіший текст самого Андрія Любки до книги не увійшов, тому під час презентації у Луцьку він зачитав оповідання «Жінка і сірники», яке на думку автора найбільше люблять читачі.
Історія розповідає про безтілесне янгольське кохання ліричного героя (біографічну схожість з яким Андрій ніколи не підтверджує, але й остаточно не спростовує) і дівчини-мусульманки у чорній чадрі Сімін.

Східна красуня одразу повідомила, що батько вже знайшов їй нареченого, для якого мала берегти цноту, тому її романтичні стосунки з українцем зводилися до поцілунків, розмов і нічних обіймів у піжамах. Коли ж він наважився запропонувати їй щось більше, то Сімін ледь не спалила його помешкання.

«Найвеселіше про читання цієї історії на одній з презентацій написала «Газета по-українськи», назвавши статтю «Дівчина поїхала на канікули і не повернулася». З цим виданням за оригінальністю заголовків може конкурувати хіба що ваш місцевий «Таблоїд Волині»», – пожартував автор.



Окрім розмов про книгу, Любка розповів, що з усіх вин найбільше любить чилійське, комфортними містами для життя вважає Ужгород, Чернівці та Луцьк, а «будун» – це дуже хороша штука, бо його передчуття ніколи не дасть людині остаточно стати залежним від алкоголю.

Також, автор пригадав, як купив свій перший мобільний телефон.



«У мене був Siemens, такий ще з антеною, але грошей, щоб його поповнювати не було. Відповідно, я нікому не дзвонив, та й мені ніхто не дзвонив. Тоді я знайшов вихід із ситуації, заводив будильник, а після його дзвінка робив вигляд, що з кимось серйозно говорю по телефону. Справляв враження зайнятої людини», – сміється Андрій.



Після презентації усі охочі традиційно брали автографи, підписували книги та робили фото із письменником.




До слова, Любка почав писати новий роман, але до читачів він дістанеться не раніше, ніж за рік.

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].