Лучанка презентувала у столиці унікальні вишиті ікони

У Києво-Печерській лаврі експонують унікальні вишиті ікони та ляльки-обереги луцької майстрині Юлії Токарської.

Як повідомляє Район.Луцьк, відкриття зібрало поціновувачів виробів луцької майстрині у Трапезному храмі лаври. Тут представлені 18 її ікон та шість авторських ляльок. Ікона Святого Миколи допрацьована останньою й раніше не виставлялася на показ. Картинами майстриня займається вже 20 років свого життя. Більшість з них творились протягом стількох же років.

[caption] Майстриня Юлія Токарська[/caption]

Для Юлії все почалося з першого хрестика під час вагітності. А після народження першої дитини в неї з’явився ще більший поштовх творити.

У цьому місці вчувається дух ладану і миру. Виставити вироби тут – не випадковість, а ініціатива чоловіка Василя, який виконав бажання дружини, бо та зізнається, що дуже любить «сильні місця». Посприяв цьому й Митрополит Онуфрій. Сюди завітали як прихожани храму, так і рідні й друзі сім’ї.



«ВИШИВАННЯ ДЛЯ МЕНЕ – ЦЕ СПОКІЙ»

На час вагітності жінка не вміла вишивати взагалі. Подивилась, як сусідка декілька рядочків вишиває і собі вирішила цим зайнятись.

Звідтоді 20 років майструє за голкою і нитками. В іконах проглядають візантійські, грецькі й слов’янські мотиви, це не списування, бо майстриня запевняє: це неканонічне мистецтво, як багато хто думає. Все, що їй хочеться, що може втілити – все пробує. В іконах дотримується основних необхідних моментів: написи, німби і кольори в одязі.



Всьому цьому вона навчилась сама. Кожна ікона забирає у неї рік, два, півтора, найменше – десять місяців. Сам процес над роботою може тривати й десять років. Це не дуже легкий вид діяльності, який, однак приносить їй задоволення.



«Вишивання для мене – це спокій. Коли я вишиваю, до мене приходить багато ідей, заспокоєння. Вишиваю я завжди в хорошому настрої, коли в мене є до того бажання, лежить душа. Коли натхнення нема – я читаю», – пояснює Юлія Токарська.

Сам процес, на її думку, має пройти чотири стадії: натхнення, наявність душевної потреби, коли хочеться це зробити, внутрішня молитва, ескіз. На стадії ескізу майстриня визначає, якщо їй подобається – малює далі, якщо ні – шукає щось нове.



Вишивка-гладь не тільки нестандартна, а й дуже давня, та чи не найбільше у своїх роботах Юлія любить проявляти індивідуальність.

Найперша її ікона – образ Ісуса Христа, вишита золотими й шерстяними нитками. Остання – ікона Святого Миколая далася чи не найтяжче. Але коли почало виходити, то за словами майстрині, в її житті почалися зміни.

Про кожну ікону в неї є своя особлива історія. Чотири ікони присвячені чотирьом дітям, собі і чоловіку.



Важко їй далася й ікона Марії Магдалини, яку вона давно хотіла зробити в українському стилі.

«Мені не подобались очі. Я почала розпорювати, потім мене хтось відволік. Після цього в мене почорнів палець і півроку в мене на пальці не було нігтя. Я зрозуміла в чому проблема, помолилась, вибачилась і вишила очі так, як вони мали бути, на думку Марії Магдалини, а не на мою думку».



ЖАРТІВЛИВІ ЛЯЛЬКИ-БЕРЕГИНІ

Особливе місце на виставці посідають ляльки. Туди часто підходять як діти, так і дорослі.

Юлія називає свої ляльки шаржами, які мають особливу силу, бо оберігають.



«Ікони – це монументальний труд, а я люблю пожартувати. Тому й роблю ляльки. Усі в одному екземплярі. Вони показують якийсь вид діяльності, якусь людину, яка мене зацікавила, якийсь життєвий момент», – пояснює майстриня.

Одяг для ляльок жінки шиє зі старовинних рушників з власної колекції. Особливо жінка захоплюється старими вишивками й додає, що їй дуже хочеться передати свій набуток у спадок нащадкам.



Одна лялька робиться два-три тижні. Це такий собі шарж, коли Юлія може посміятися навіть сама над собою. Одну з ляльок вона зробила як втілення самої себе, деякі ж присвятила своїм дітям і ті стали для них оберегами.«В нас є одна лялька, яка тут не представлена. Мені було років шість, коли мені мама пошила малесеньку-малесеньку лялечку. Я її забрала в Київ і дуже нею дорожу. Але найважливіший оберіг для мене – моя сім’я. Для мене кожна робота мами дуже душевна, дуже сокровенна. Ми з мамою доповнюємо один одного. Я більше люблю абстракції, шрифти, пейзажі. З другого класу я пишу вірші, серед них в мене є дуже багато, присвячених моїм батькам, моїй сім’ї», – говорить донька Юлії Анастасія.



Часто донька любить допомагати матері з ляльками. Сімейна злагодженість проявляється не тільки в допомозі, а й в повазі, з якою батьки говорять про матір.

ТОКАРСЬКІ ХОЧУТЬ ВІДКРИТИ ШКОЛУ ВИШИВКИ ДЛЯ ДІТЕЙ

Дочка успадкувала творчий потенціал мами, гарно малює, пише й ілюструє вірші й вже планує свій проект.

Син Василь ще вчиться, але дуже цінує всі мамині роботи, каже: вони є особливими оберегами для нього. На випускний мама вишила йому сорочку за власним дизайном.



«В ній дуже комфортно. Ця вишиванка виконана в традиційних кольорах: білий, золотий і червоний. Це кольори, які означають щастя і добробут. Одягаю її на всі важливі події. Мені набагато спокійніше на серці, коли є вишиванка. Моя улюблена робота, яка мені дуже близька – «Зішестя Святого духа». В кожній роботі я бачу частинку душі своєї матері. Вона дуже викладається, кожним рухом думає, тому на це йде дуже багато часу. Найближчі лики святих для мене – це Василь, Тетяна і Юлія», – розповідає Василь Токарський-менший.



Василь додає, що хоче, щоб здійснилася мрія мами – виставка у Луврі, а від себе бажає їй виставку в Нью-Йорку і Нідерландах.

У його кімнаті стоїть ікона «Дари». Кожен вечір хлопець підходить до неї і молиться. Запевняє: це завжди допомагає.

Чоловік Юлії Василь Токарський у цій творчій справі перебрав на себе організаційні функції.

«Моє діло купувати нитки, а її вишивати», – кортоко відмічає Токарський-старший.

[caption] Зліва на право: чоловік Василь, донька Анастасія та син Василь[/caption]

У його планах зробити школу вишивки для обездолених дітей.

«Хочу зробити безкоштовну школу вишивки для обдарованих дітей, які не мають можливості заплатити», – говорить чоловік.

Він пишається, що, крім всього цього, дружина ще й вишила сімейний герб, на якому зображений Святий Миколай, книжка, щит, річка, яка проходить по рідному селу, колоски.



Наприкінці виставки митрополит Павло освятив вироби та висловив свою думку щодо робіт майстрині.

[caption] Митрополит Павло освятив вироби луцької майстрині[/caption]

«Вишивка має особливе значення. Я хотів би попросити всіх, щоб ми до ікон ставились з трепетом, як до живих істот. Ці ікони не можуть бути в храмі, тому, що, по-перше, вони не є канонічними, по-друге, під впливом воску зі свічок, можуть линяти», – зазначив митрополит Павел.

Виставка триватиме ще 10 днів.















Текст і фото: Антоніна АНДРІЙЧУК