^{Текст: Світлана ЗОЗУЛЯ
Фото: з архівів автора та Марка КЛЕЙНЕРМАНА}

Слово «зірка» є занадто банальним, затертим, тривіальним. Звичайно ж, коли воно стосується не астральних світил, а людей, відомих людей. І серед них, як не прикро, багато оманливих, примарних і миттєвих блискіток. Вони світять, але не гріють, ваблять, але одразу ж згасають.

Напевно, не зайвим буде вигадати змістовнішу та більш оригінальну дефініцію популярності людської. Спробую!.. Ватра. Ні, це уже було у курців. Ще… факел. Кондитерські вироби приїдаються... Невже у другій за мелодійністю мові світу бракує сукупності літер, які дуже влучно сформулювали б загальну відомість?!?

Бюст Івана Миколайчука на подвір'ї біля його музею-садиби, встановлений 2006 року

Здається, знайшла – смолоскип. Ось що промайнуло в думках після згадки про Івана Миколайчука. Він, як згадують сучасники, своїм творчим потенціалом буквально запалював інших.

«Від зустрічі з Миколайчуком у мене залишилися найкращі враження. Тоді я вперше бачила на власні очі кіноартиста. Він дуже скромно себе поводив, ніби ми – рівня, однакові люди», – поділилася спогадами 36-літньої давнини Герой Соціалістичної праці Галина Береза з Коршева. 

Іван Миколайчук і Галина Береза

Галина Береза в наші часи, з онукою

Разом із тодішнім очільником передового колективного господарства у Ратневі Іваном Федорчуком, 22 червня 1985 року їй випала честь зустрічати українсько-французьку делегацію кінематографістів у цьому експериментально-показовому населеному пункті Луцького району. І хоч натура для зйомок їм не підійшла, була надто сучасною як для звичайного волинського села, але щирість і гостинність наших трудівників, думаю, не залишила їх байдужими.

Кіноделегація разом із місцевими мешканцями

Сюди ж, у Ратнів, двічі приїздила – у 1993-му та 2001-му, але вже без свого Івана, його дружина Марія. Спершу вона брала участь у головних подіях фестивалю аматорських фільмів імені свого чоловіка, з яким прожила у шлюбі  майже 25 років. А вісім літ потому разом із ратнівчанами вшановувала його пам’ять з нагоди 60-ліття від дня народження, вклонившись його погруддю у сільському музеї.

Марія Миколайчук і Роман Балаян

Директор Ратнівської загальноосвітньої школи Лідія Котко, донька Івана Федорчука, відзначила, що усі ці події, пов’язані з Миколайчуком, відбувалися саме 22 червня, у другий день народження Івана, коли далекого воєнного 41-го мати Катерина немовлям несла його з пологового будинку й дивом чи Божим заступництвом уникла кулі німецького пілота…

Зараз уже неможливо повірити, що взагалі не могло бути таких фільмів, як «Тіні забутих предків», «Пропала грамота», «Білий птах із чорною ознакою», «Вавілон XX», «Сон», «Камінний хрест», «Захар Беркут», «Анничка», «Така пізня, така тепла осінь»… Актор, сценарист, режисер. Таку долю обрав собі співець карпатського краю. Співпрацював із Леонідом Осикою, Романом Балаяном, Віталієм Коротичем, Василем Земляком, Юрієм Іллєнком, Сергієм Параджановим...

Іван Миколайчук того ж 1985-го приїздив до Луцька, до місцевих колег-кінематографістів. Він дуже пишався здобутками студії «Волинь», потоваришував із Борисом Ревенком і хотів відзняти спільний фільм... 

Кажуть, ніби сам собі пророкував смерть. Ще у «Вавілоні XX», за вісім років до вічного спочинку, зіграв трунаря-філософа Фабіана, копав могили... За два роки після цих волинських подій творця українського поетичного кіно не стало, а сценарій «Острів сліз» (у літературній заявці – «Чиста дошка») так і залишився невтіленим. Прикметно, що він таки побачив світ окремим виданням. А 23 жовтня 2017 року в Луцьк його привезла й презентувала містянам редактор журналу «Кіно-Театр», невтомна дослідниця історії й розвитку українського кінематографа Лариса Брюховецька.

Окрім самого сценарію, до книги, зокрема, увійшли й спогади багаторічного режисера народної аматорської кіностудії «Волинь» Бориса Ревенка, записані у матеріалі нашої колеги Ніни Романюк «Три ночі з Іваном Миколайчуком»…

46 років – це багато чи мало? Чимало. Серпня третього, року вісімдесят сьомого, століття двадцятого обірвалося життя, як кіноплівка. Катастрофічно, але таких людей, як він, уже в Україні ніколи не буде… 

Читачу, поклади руку на серце і скажи відверто, чи бачив ти хоч один із вищезгаданих фільмів? Може взагалі чуєш про Миколайчука вперше? Цікаво, якими були б відповіді… 

До слова, своєрідною кінопросвітою у цьому сенсі досі займається авторка цих рядків у народній аматорській кіностудії «Волинь». Небайдужа когорта молодих кінолюбів уже переглянула тут такі стрічки за участі Івана: «Анничка» (режисер – Борис Івченко), «Камінний хрест» (режисер – Леонід Осика) та «Вавілон XX», яку він поставив як режисер, водночас зігравши головну роль… Натхнення до цього почерпнула, відвідавши від когорти волинських кіноаматорів 2018 року Чернівецький край, Чорторию – місце народження Івана Миколайчука, музей-садибу його пам’яті, познайомившись із його дружиною – Марією Євгеніївною.

На часі – новий кіноперегляд фільму «Лісова пісня. Мавка», в якому Іван зіграв одразу дві ролі. Підтримку в його організації обіцяє надати очільник НАК «Волинь» Олександр Савчук.