У Луцьку відбувся мистецький захід, присвячений творчості відомого волинського художника Олександра Валенти. «Таблоїд Волині» завітав на цей вечір, аби теж послухати про життя митця-легенди .
 
Відвідувачам показали слайд-шоу із відбірки картин Валенти та відео однієї із виставок, котру проводили 20 років тому. Та найчіткіше образ художника змалювала директор Луцької художньої галереї Зоя Навроцька, яка знала Валенту особисто:

[img data=wat]27_02_2015_821817002/1.jpg[/img]
 
«Сашко Валента – міф нашого міста, легенда, яка повинна бути описана в романах. Він – художник з такої біографією, на зрізі якої – вся наша історія, всі ми. Це видно у всіх його роботах, наскільки Саша був заземлений в Волинь.

[img data=wat]27_02_2015_821817002/2.jpg[/img]

Любив він і французьке мистецтво, вчився на французах. Проте показав свій феномен  здорового волинського етносу  – він пробився крізь все це французьке, зумів трансформувати і переосмислити.
 
Це художник-дитина. Він навіть одяг купував собі в дитячому магазині, бо був маленьким на зріст. Дуже комплексував через свої зуби і туфлі, бо туфлі доводилося взувати великі і незручні. Кожної виставки йому було ніяково.

[img data=wat]27_02_2015_821817002/3.jpg[/img]
 
Після сиротинця потрібно було шукати хоч якусь роботу, то Сашко пішов працювати на машинобудівний завод. Йому дали маленьку кімнатку в гуртожитку, але він пишався, бо це було – його. Богайчук, Строцюк, Жулинський, з Києва багато знайомих – усі любили гостювати у Валенти. А він всіх частував. Ставив на стіл смажену картоплю і клав шматок хліба.

[img data=wat]27_02_2015_821817002/4.jpg[/img]
 
Саша малював, як конвеєр, а картини йшли то до Києва, то до Львова. Полотна роздаровував, бувало і таке, що – крали. Якось взяли картину на виставку до Києва і не повернули.

[img data=wat]27_02_2015_821817002/5.jpg[/img]

А потім волинські митці зібралися і написали листа до першого секретаря компартії, щоб Валенті дали квартиру. З вікна свого нового житла він бачив вулицю Чехова і зобразив її на одній із робіт.

Дружина, яку Сашко дуже обожнював, покинула його. Вона не розуміла його мистецтва, часом викидала пензлі та фарби, щоб не було запаху. Вона ж і виганяла всіх його друзів із квартири. Сашко залишив дружині та  двом маленьким діткам ту квартиру, переселився в іншу, на Маяковського, у напівпідвальне приміщення. Там він зробив дуже-дуже багато творів. Створював там унікальні речі. А малював те, що він мав їсти! Намалював – і з’їв.

[img data=wat]27_02_2015_821817002/6_2.jpg[/img]

Шишко Кость був одним із його товаришів. Він присвячував Валенті вірші. Саша притягував творчих людей: літераторів, артистів. Час від часу в його життя вривалися люди із задзеркалля – бідняки і зеки. Вони думали, що Валента заробляє якісь неймовірні гроші, хоч це було далеким від правди.  Коли я йому казала позбуватися їх, то він заперечував, мовляв, це – його сім'я. Та потім ця сім'я почала його бити і вимагати з нього гроші.

[img data=wat]27_02_2015_821817002/7.jpg[/img]

Рано вранці напередодні смерті Сашка я прийшла до нього, двері були відчинені. Він забивав туди цвяхи, щоб злодії поранилися, коли будуть вибивати двері. Він ніколи нікому не жалівся. І 6 грудня 1997 року Сашко Валента трагічно загинув від рук невідомих убивць, котрі й досі залишаються непокараними. Його тіло важко було навіть розпізнати, настільки його побили.

[img data=wat]27_02_2015_821817002/8.jpg[/img]
 
Сашко Валента був геніальним митцем і водночас – надзвичайно доброю людиною».

Текст: Ірина КИРИЧУК
Фото: Влад КАРДАШ