Одна з пасажирок луцького автобуса, 21 липня захопленого терористом, Оксана Ж., поділилася спогадами про цей день. 

Коментар жінка дала Інформаційному агентству ВолиньPost .

За словами пані Оксани, того дня вони із чоловіком мали намір поїхати у село Галичани Горохівського району до родичів. На автостанції на вулиці Львівській до пані Оксани та її чоловіка мав підсісти батько, аби разом їхати у село. Утім, автобуса він так і не дочекався.

Бабуся, якій вже 93 роки, не могла зрозуміти, чому рідні так довго не приїжджають. Згодом односельчани повідомили їй страшну звістку.

«Тільки уявіть, як вона це сприйняла і що відчувала, очікуючи того дня нас в селі», - каже пані Оксана.

Пані Оксана звернула увагу на чоловіка, який згодом захопив автобус, ще на автостанції. Каже, сиділи з ним на сусідніх лавках. Він був з трьома великими сумками, хоча в автобус із собою взяв лише дві. Жінка запевняє, що Максим Кривош до останнього не знав, у який автобус сісти й обирав між двома, заглядаючи то в один, то в інший. Ймовірно, каже, обрав той, де було більше пасажирів.

Розповідає, що коли Максим Кривош на початку дав телефони на 5 хвилин і сказав телефонувати родичам, щоб попрощатися і попросити їх надати події розголосу, то подзвонила до батька, щоб не чекав автобус на автостанції, а також зателефонувала додому, де залишилася 9-річна донька.

«Дитина пережила сильний стрес. Там були її і мама, і тато. Уявіть, вона взяла свою копілку і просила іти до автобуса, щоб викупити маму і тата», – не стримуючи сльози, каже пані Оксана. Додає, що тепер і дитині потрібна допомога психолога. Каже, донька того дня сиділа біля ікони і молилася.

«Він нам (Максим Кривош – ред.) казав, що навчався в духовній семінарії впродовж двох місяців, але не побачив там нічого духовного. Казав, що ненавидить всі релігії. Після таких слів було страшно навіть шепотіти молитву, тому я молилася лише в умі», – пригадує жінка.

Пані Оксана розповідає, що після звільнення до неї та чоловіка підійшли медики, запитали, чи потрібна допомога, зміряли тиск. У пані Оксани був зависокий. Психологи у той вечір з жінкою та її чоловіком не спілкувалися.

«Не знаю, може, серед тих медиків і були психологи, але з нами вони не говорили. Може, на всіх не вистачило психологів. Не знаю, я у той момент про це не думала. Я хотіла якнайшвидше до дитини. Нас просили вийти до журналістів, які чекали біля центрального входу до готелю «Україна». Але, коли вдома чекала донька, не до коментарів. Ми запитали, чи є чим нас підвезти додому. Нам відповіли, що ні. Ми взяли таксі і поїхали», - пригадує жінка завершення дня, який сьогодні називає найстрашнішим у своєму житті.

За її словами, нині у соцмережах вона прочитала величезну кількість коментарів, які обурюють. Мовляв, як 13 людей не могли справитися із одним, коли він писав повідомлення, дзвонив чи відволікався.

«Людям, яких там не було, легко про це говорити. Знаєте, не у кожному автобусі є свій Джон Макклейн (герой серії фільмів «Міцний горішок» – ред.). Він (Максим Кривош – ред.) все добре обдумував. Коли щось треба було зробити, підійти до вікна, щоб завісити його одягом, відкрити чи закрити люк чи ще щось, то він це просив робити людей. Сам він до вікон підходив тільки тоді, коли стріляв. Сидів він між двома людьми, плюс розумів, що є скло, шторка, інші моменти, які роблять можливість спрацювати снайперу складнішою. Біля нього недалеко лежала зброя і, як він нам казав, вибухівка. Зверху на тому, як потім виявилося, муляжі лежав пристрій, схожий чи то на старий кнопковий телефон, чи то на пульт. Час від часу він там щось натискав. У нього тремтіли руки. Декілька разів падала граната, ми не знали, чи вона справжня. Але коли ти бачиш, як вона падає і розумієш, що граната спрацьовує через 5 секунд, то все німіє. Ти не знаєш, що буде через ті 5 секунд», - каже пані Оксана.

Наступного дня після визволення з полону терориста жінка звернулася до лікаря. Каже, страшенно боліла голова, усю ніч вона не спала. Зараз, каже, приймає сильне заспокійливе. Чоловік теж почувається погано. Йому довелося усі 12 годин просидіти на колесі-запасці біля задніх дверей автобуса, оскільки саме йому Максим Кривош наказав заблокувати собою задні двері. У чоловіка пані Оксани раніше була серйозно травмована нога, тож 12 годин такого сидіння виявилися для нього справжнім випробуванням.

Пані Оксана сиділа на останньому ряду автобуса на центральному сидінні, якраз навпроти проходу.

«З чоловіком ми весь цей час трималися за руки», - каже жінка.

Наразі вона знайшла психолога для себе та чоловіка і ще одного – для дитини. Каже, їм усім потрібна реабілітація. Пані Оксана розповідає, що сім’єю мають намір на декілька днів поїхати в село, де немає інтернету, аби обмежитися від інформації, на яку поки дуже боляче реагують.

«У транспорт досі сісти не можу. Не знаю, коли це мине. Навіть складно вийти просто у магазин, у людне місце, боюсь гучних звуків. Такі симптоми є, наприклад, і у мого брата, який вже тривалий час в АТО», – ділиться Оксана Ж.

Вона додає, що нині багато хто у соцмережах і в розмовах називає події постановкою і піаром.

«Я не знаю, піар чи не піар. Але, якщо і піар, то на нервах і здоров'ї реальних людей», – коментує жінка.