У неділю, 19 липня, на вулицях Луцька можна було побачити культового українського письменника Сергія Жадана.

Цілий день він гуляв містом, а що ж саме він робив та де побував, дізнався «Таблоїд Волині».

Менш ніж два тижні тому стартували події літфесту «Фронтера», який відбувається за підтримки Українського культурного фонду, а у Луцьку вже відбулися презентації та розмови таких авторів, як Павло й Петро Коробчуки, Любов Якимчук, а у неділю – й метра літератури Сергія Жадана.

До слова, він мав аж дві презентації, адже у зв’язку з карантинними обмеженнями зустріч можна було провести лише на сорок осіб. 

Десята ранку. Залізничний вокзал. Письменник сидить в затінку на парапеті клумби.

«Я зрозумів, що мене так дивує, – каже за кілька хвилин. – Я ніколи не бачив настільки тихого і порожнього вокзалу». 

За трохи приїздить знімальна група, адже на ранок запланована зйомка відеорозмови з ще однією талановитою поеткою – Любов’ю Якимчук. Обидва автори зі Сходу, обидва знають, що таке фронтири, фронти та кордони. Обидва згадують про свій перший досвід подорожей. Вони прогулюються порожнім пероном та поринають в спогади.

Наступний пункт – пішохідний міст. По дорозі, у єдиній кав’ярні беруть напої: він – американо без молока, вона – лимонад. Чути вуличних музикантів.

«О, то в них і барабан є?, – питає поет. – Очевидно минула пісня була в акустиці».

Піднімаючись на міст, організатори просять хвилин 15 пограти трішки тихше, аби можна було записати звук розмови. Старші музиканти радо погоджуються, перепитуючи: «А хто то?».

«О, Жадан? То я його знаю, він вірші пише», – каже один з них.

На мості гамірно, бо ж неділя, «базарний день». Люди з цікавістю дивляться, що ж відбувається. Дехто впізнає письменника та тишком фотографує, аби поділитися в соцмережах. 

Письменники говорять про війну і окупацію. Символічно на фоні до перону під’їздить потяг Ковель-Новоолексіївка. Раніше його останнім пунктом був Сімферополь… Закінчилася кава.

Далі – промзона.

«Тут колись стояли товарняки з людьми, яких відправляли на Сибір. А люди тихцем несли картоплю вночі і закидали у вагони», – розповідають Сергію Жадану.

Він фотографує старенький вагон та стрілку на коліях. Всі прямують до закинутої споруди з яскравим графіті та купами сміття. Це – перший вокзал. Розмова між письменниками триває попри палюче сонце. Насамкінець – невеличка прогулянка по коліях, «як в дитинстві».

Раптово настав обід, тож автори ідуть в новенький заклад Lucky Pub. Любов обирає суп та салат, Сергій – шніцель. Жартує, що давно «полює» на справжній класичний шніцель, але щоразу шеф-кухарі додають щось своє.

«Насправді і це дуже смачно», – додає, спробувавши.

Часу до презентації залишається зовсім мало. Однак письменники, почувши про Музей сучасного українського мистецтва Корсаків, запевняють, що встигнуть все, тому вирішують їхати туди.

Коротенька екскурсія. Сергій Жадан ще з далеку впізнає роботи друзів чи улюблених художників.

«Це насправді дуже круто», – каже про МСУМК. 

З цікавістю слухає про Миколу Кумановського, фотографується на фоні картин Ройтбурда. На виході – приємна несподіванка: мер Львова Андрій Садовий з родиною теж приїхали в Музей Корсаків. Вітаються як старі друзі, але часу обмаль, тож треба поспішити, адже глядачі поволі почали збиратися біля «ГаРмИдЕр ангар-stage». 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: АНДРІЙ САДОВИЙ: «НАШ ПРИЇЗД З РОДИНОЮ У МСУМК – ЦЕ ТАКИЙ КОВТОК СВІЖОГО ПОВІТРЯ». ФОТО

Швиденьке прощання з Любов’ю Якимчук та переїзд. Перед входом – журналісти. Сергій Жадан дає інтерв’ю та поспішає в гримерку, адже до початку презентації – 15 хвилин.

Під час карантину в нього вийшло дві книги – «Список Кораблів» та «Хлібне перемир’я». Великий презентаційний тур довелося скасувати. Проте, після послаблення карантину можна збирати маленькі зали. Охочих лучан виявилося забагато, тож організували дві зустрічі. 

На сцені – символічні кораблі.

«Я неймовірно радий бачити живих людей. Спасибі, що ви прийшли, і спасибі організаторам, які розвивають культуру. Бо це дуже важливо», – каже зі сцени та починає читати.

Півтори години віршів нон-стоп. Час від часу в залі чути шепіт: глядачі промовляють слова улюблених віршів, завчені на пам'ять. Звучить «Їй п'ятнадцять, і вона торгує квітами на вокзалі», маски ховають сльози на очах в лучан.

Завершується презентація. Зал аплодує стоячи. Усі охочі підписують книги та фотографуються з автором. До наступної зустрічі – менше години. Сергій Жадан п’є чай, вмикає свою нову пісню.

Друга презентація – знову повна зала. Знову оплески стоячи. На біс автор чи не вперше читає свій дитячий вірш про котика. Глядачі дякують.

За кілька годин блаблакар відвозить письменника до Києва, а там – вокзал і харківський потяг.