Колись успішний сім’янин, а нині луцький безхатько розповів журналістам інтернет-порталу t1.ua про закони, які діють у світі безхатьків, «смотрящих», яким треба платити десятину, і збоченців, які за сексуальні послуги платять бездомним харчами.

«Чи не щодня нас більшає», – зітхає 67-річний безпритульний Віктор Іванюк. Жебрак із десятилітнім стажем пророкує повернення бандитських 1990-х і добровільне рабство.

Життя під парканом чоловік не вибирав. Колись викладав фізику в університеті. Заради молодої коханки розлучився з дружиною.

– Квартиру зоставив дітям, а сам перебрався в гуртожиток до Люби. Вона молодша на 20 літ. Не знав, що їй подобається садистський секс. Постійно зраджувала – навіть з моїми колегами, – каже.

Почав пиячити. Звільнили з роботи, затим вигнала коханка. Почав жебракувати. Як померли родичі з райцентру Ківерці, що на Волині, то перебрався в їхню напіврозвалену порожню хату. Але приїхали далекі родичі, продали ділянку і вигнали чоловіка на вулицю.

1

Секс за їжу, повернення бандитських 90-х та інші зізнання луцького безхатька

– По-сусідству знайшов Катю – молодша на 27 років. Живемо в Луцьку, у підвалі, – зізнається безпритульний. – Ніде не працюю, бо навіть помитися ніде. Пенсії не отримую – не оформив. Горе горілкою заливаю. Купити спирт не проблема. Є точки на Старому ринку, вулицях Караїмській, Хмельницького, на Балці. Відчинено цілодобово, – сміється Віктор.

Рекетирам віддають десятину

Як розповів чоловік, безпритульні зазвичай тримаються купи, так званих «комун». Так безпечніше, бо інакше часто б’ють.

– Місто поділене на райони, у кожної «комуни» своя територія, сміттєві контейнери та урни. Є «смотрящі» на районі – переважно з рецидивістів. Ці авторитети теж бідують, але ночують у «комфорті» – на горищах чи теплих підвалах, – каже Віктор.

Бездомні годуються зі збирання пляшок і макулатури. Виторг мізерний, якихось 20 – 25 гривень. Як пощастить, то здадуть брухт – одержать по 4 гривні за кіло. Щоправда, з кожного гендлю потрібно віддати десятину. Її обраховують доволі просто: щодня мусять платити данину в десяток гривень. Гроші збирає «смотрящий», якого вибирають голосуванням у «комуні». Як правило, наглядачем стає найдужчий і здоровіший.

Чіпляються збоченці і «рабовласники»

Хоча безпритульним нібито гарантують безпеку, їх таки грабують і ображають. Переважно малолітні хулігани знущаються: припалюють цигарками, змушують їсти землю. Постраждалі в поліцію не йдуть, бо марна справа.

– Весною побили мою Катю. То поліцейські лише посміялися з неї, кажуть, треба менше пити, – скаржиться чоловік.

Обездолені ображаються, коли їх називають жебраками. Бо не ходять з торбою – самі заробляють.

– Жебракують цигани, в них своя мафія. Але туди ліпше не лізти, бо можуть убити, – переконує Віктор.

Безхатьків допікають сексуальні збоченці. Спокушають харчами і спиртним.

– Дехто свідомо йде, знаючи про насильство. Зате на ранок приносить у «комуну» пакет з продуктами і спиртним. Їх ніхто не засуджує, завтра може опинитися на його місці, – каже бездомний.

До релігійних благодійних організацій не потикаються. Кажуть: там їх експлуатують. «Це рабський труд лише за харчі. Не кожен витримає». Натомість зголошуються на пропозиції випадкових роботодавців. Наймаються на Старому ринку в Луцьку – там є стихійна «біржа праці». Керує Сєня-тренер. Приїздять буси, забирають бомжів на об’єкти – де стовпці вкопати, де картоплю перебрати, де гній вигребти або траншею вирити. Не зважають на те, що п’яний. Головне – аби роботу робив. Платять мало, але годують.

– Отак виживаємо… Щоправда, не довго, – бідкається Віктор. – Як потрапиш на вулицю, то більше від п’яти років не протягнеш.

Роман ЖИЖАРА