«Робота важка, але хто ж, як не ми?», – про що говорять луцькі борці з дитячою онкологією

^{Текст: Ольга МАГАС}

Мабуть, їхня робота – одна з найважчих у світі. Навіть лікарі, які працюють з дорослими, визнають, що не впевнені в тому, чи наважилися б на роботу у відділенні дитячої онкології. Бо бачити, як хвороба атакує дорослу людину – важко, а якщо це дитинка – нестерпно і пекельно.

Ці ж люди щодня не просто роблять ін’єкції, беруть аналізи та стежать за станом діток. Вони – основна підтримка не лише для маленьких пацієнтів, а й для їхніх батьків. Щодня лікарі та медсестри онкогематологічного відділення Волинської обласної лікарні для дітей допомагають боротися з болем та страхами, знаходять слова, щоб обігріти, підтримати, заспокоїти. А по закінченню робочого дня, зібравши всі сили в кулак, поспішають у свої домівки, посміхаються рідним, поринають у побутові клопоти і намагаються не згадувати сльози та змучені погляди тих, хто чекає на них у стінах лікарні.

І саме завдяки цим професіоналам віра у те, що рак – не вирок, таки міцніє, адже тут, у відділенні траплялись справжні дива…

Оскільки 15 лютого відзначали Всесвітній день онкохворих дітей, Таблоїд Волині вирішив показати, де і хто рятує життя цим діткам.

КОЖНА ПАЛАТА – ОКРЕМИЙ СВІТ

Зазвичай, на коридорі відділення тихо. Усі діти з батьками знаходяться у палатах, зрідка виходять, аби взяти книжечку з маленької читальні. Мами і тати люблять читати діткам, адже це дає можливість хоч на короткий час поринути у інший світ фантазії, де казкові герої боряться зі злом і обов’язково перемагають.

Часто навіть крапельниці пацієнтам ставлять у палатах, адже їхній стан не дає змоги покидати чотирьох стін. Мабуть, тому батьки намагаються облаштувати лікарняні кімнатки так, аби дітлахам було затишно. У когось шторки прикрашені яскравими квіточками, у когось на тумбочках цілі колекції іграшкових тварин, а хтось оздоблює стіни малюнками та вишивками.

Палати чисті та зручні, в кожній облаштований санвузол, умивальник, всі необхідні меблі. Для батьків, які змушені перебувати з дітками цілодобово, є м’які диванчики та шафи, де зберігається необхідний одяг.

Дітлахи люблять малювати, тому в палатах завжди є набори кольорових олівців та фломастерів. Інколи саме тут, на лікарняних ліжках в маленьких художників розкриваються справжні таланти. Вони малюють рідні домівки, друзів, приємні спогади, мрії. Свої картини щедро дарують працівникам відділення, адже саме їм довіряють найбільше.

«Я ПАМ’ЯТАЮ ВСІХ ДІТЕЙ…»

На посту завжди знаходиться чергова медсестра. Варто відмітити, що колектив онкогематологічного відділення не є дуже великий, працюють тут переважно жінки на чолі з завідувачкою Яною Рижко.

Не так давно у колектив влилися молода лікарка-гематолог Ольга Граузс, яка подає великі надії і є справжнім професіоналом, та лікар-онколог Юрій Лізаров, який максимально намагається взяти увесь психологічний тягар на свої мужні плечі. За відносно короткий термін ці професіонали заслужили любов маленьких пацієнтів та повагу батьків, адже завжди вмію розрадити і разом з тим впевнено і чітко дають настанови мамам і татам. Неабияку роль відіграє і психолог Катерина Мойсік – молода спеціалістка, яка дуже любить свою роботу. Для діток вона – немов мудра старша сестричка, яка і в ігри пограється, і добре слово скаже, і обійме. Важко уявити, звідки в такої тендітної дівчини так багато сил, якими вона ділиться з усіма,хто перебуває у відділенні.

Коли б ми не прийшли, медсестрички завжди на місці і завжди на позитиві, як би дивно це не звучало. Як зізнаються, з роками випрацьовується броня, інакше психіка не витримала б. Медсестра Наталія Омельчук каже, що спочатку навіть хотіла змінити місце роботи, проте зараз цього б не зробила.

«В дитинстві я мріяла бути вчителем, але життя так склалося, що стала медиком. Вивчилася в медучилищі, потім три роки працювала у приймальному відділенні й уже три роки – в онкогематології. Спочатку було важко морально, психологічно, але до всього звикаєш. Мусили справлятись. Єдине – випрацювала правило: вдома роботу не обговорюю», – каже Наталія Омельчук.

Медсестра зізнається, що, безумовно, найважче в її роботі – бачити дитячі страждання, їхній біль: «Я добре пам’ятаю перший летальний випадок. Це був майже дорослий хлопець, десь 17 років. У нього діагностували лейкоз. На жаль, хвороба перемогла і він помер. Особливо важко було, бо ми, на той час молоді ще, змушені були ще й везти його з відділення в морг. Все це було років 11 тому, а я все чітко пам’ятаю. Добре пам’ятаю й усіх дітей, які померли…».

Зі слів Наталії, є й позитивні моменти. Дуже приємно, коли на вулиці підходять батьки діток, що одужали, дякують. «Приємно, коли наші діти виліковуються, приходять на весілля запрошувати, приносять коровай», – з посмішкою розповідає Наталія Омельчук.

«РОБОТА ВАЖКА, АЛЕ ХТО Ж, ЯК НЕ МИ?…»

Тетяна Хомяк працює медсестрою у відділенні онкогематології відносно недавно – лише три роки. Проте вже повністю адаптувалася і виконує свою роботу із задоволенням. До цього пані Тетяна 14 років пропрацювала у Червоному Хресті, де теж допомагала важкохворим, серед яких були й діти. Проте каже, що тут зовсім інша атмосфера.

«Найважче у нашій роботі, звісно, психологічна напруга. Переживаєш разом з тими дітьми, які лежать, з батьками, мало того, що дивишся на це все, треба ще й щось робити, психологічно правильно налаштовувати і себе, і батьків, і дітей. Я вже звикла до цього. Колектив у нас маленький, одна одну намагаємося підтримати, боремося всі гуртом з тими проблемами», – розповідає медична сестра.

Пані Тетяна переконана, що часто одужати допомагає віра. Адже були дітки, які, здавалося, не мають жодних шансів, а вони – раз, і виборювали собі перемогу: «Така була у нас дівчинка, думали, що ой-ой, нічого вже не вийде, а вона помаленьку стала на ноги. Хоча й мама на кір перехворіла й була загроза передати інфекцію дитині. Ще й, до того всього, дівчинка пневмонію важку перенесла, в реанімації так довго перебувала. Проте одужала!», – з радістю пригадує медпрацівниця.

А з гіркотою каже, що бувають і негативні випадки, коли дитина успішно лікується, все ніби добре, а потім в один момент щось йде не так і дитя помирає…

На запитання, чи не хоче змінити роботу, пані Тетяна каже: «Ой, скільки разів я собі казала, що все, не піду. І чоловік кричить: «Розраховуйся, мені не треба твоїх грошей! Мені тільки одне твоє слово «онко» вже серце крає!». Він теж перехворів на онкологію чотири роки тому. Я на це відповідаю: а хто тоді? Хтось повинен виконувати цю роботу. Тим більше, що молодь не надто поспішає нас підмінити».

МОМЕНТИ РАДОСТІ

Про маленьких пацієнтів відділення не забувають волонтери та небайдужі.

До прикладу, уже протягом тривалого часу усіма необхідними ліками маленьких пацієнтів забезпечує Благодійний Фонд «СТОПРАК», завдяки якому батьки економлять величезні кошти, які необхідні для закупівлі препаратів.

Нещодавно фонд впровадив проект «Скринька хоробрості», до якої долучилося багато луцьких шкіл. Педагоги, учні та їх батьки збирають іграшки-сюрпризи, які в подальшому дають діткам за сміливість під час проходження болісних процедур.

Також життєвонеобхідне обладнання для закладу передали Оксана та В’ячеслав Короткі, а Світлана Мікуліч придбала два м’яких розкладних дивани у відділення, яке фактично є другою домівкою для дітей з онкогематологічними хворобами.

Завдяки партнерам та небайдужих вдається організовувати гарні масштабні акції, які дають змогу не лише зібрати кошти, а й привернути увагу до дитячої онкології. Так щороку 19 грудня для діток готують справжню казку, коли вони отримують ті подарунки, які просили у листах до святого Миколая. Організовує це дійство волонтерка Юлія Панасюк, яка збирає листи, написані маленькими пацієнтами, розміщує їх у соцмережах, а всі, хто хоче зробити приємне дітлахам, розбирають собі побажання і повністю втілюють їх у життя. Цьогоріч дівчина також влаштувала акцію «Різдвяний пряник», а виручені кошти з якої були спрямовані на купівлю інфузоматів.

За кожними закритими дверима у відділенні онкогематології захована своя маленька біда. Хтось з усіх сил намагається її побороти, а хтось, на жаль, опустив руки і тихо втрачає віру. А віра – це чи не найголовніше у одужанні.

Батьки, які перебувають тут із дітьми – це герої. Дуже часто вони соромляться просити про допомогу і зі всіх сил намагаються боротися зі своєю бідою власними силами. Адже це, насправді, неймовірно важко. Якось, у телефонній розмові одна з мам розплакалась і сказала, що не має морального права нав’язувати всім свою проблему. Подібні фрази звучать часто, проте, як би дивно не звучало, але кожна дитина, яка мужньо бореться із хворобою, має ще й неймовірно цінну місію. Вона дає змогу нам, стороннім людям, відкрити в собі щось хороше, зробити хай маленький, але такий важливий крок до того, аби відкрити в собі Людину. І саме через цих діток ми робимо світ на краплиночку кращим…

Надати фінансову допомогу на придбання лікарських засобів та розхідних матеріалів для дітей, які проходять лікування в Онкогематологічному центрі Волинської обласної дитячої лікарні, можна за наступними реквізитами:

ПриватБанк:
поточний рахунок - UA043034400000026006055501466,
МФО - 303440.
ЄДРПОУ - 37537784
Отримувач: Благодійний фонд "СТОПРАК".
Якщо Ви перераховуєте кошти через термінал ПриватБанку, то в меню обирайте опцію "Внесення виручки".
Якщо через Приват 24, то в меню оберіть "Мої платежі", а далі "Створити платіж".

ПАТ "Кредобанк"
ЄДРПОУ - 37537784
МФО - 325365
розрахунковий рахунок - UA933253650000000000651001001
Отримувач: Благодійний фонд "СТОПРАК".