Ресторан китайської кухні «Золотий Дракон» давно став культовим місцем, де можна скуштувати страви екзотичної у наших широтах кухні. Заклад припиняє існування – за менш як два місяці ресторан закривається.

Власники закладу – подружжя Тетяна та Фучін Дін – з любов’ю згадують, як усе починалося, – пише  ІА «Волинські новини».

«Ми відкрилися 9 жовтня 2001 року. Тож торік було 20 років закладу, але оскільки вже розуміли, що будемо закриватися, то не робили святкування. А починали ми з маленької зали – на 80 осіб. Звичайні світло-зелені стіни, не було ширм, мінімум декору, прості столи, застелені скатертинами. Але ми поступово розширювалися, змінювався дизайн», – розповідає Тетяна.

Фучін, своєю чергою, показує старі світлини. Каже: починали ремонт з фасаду, який був геть непривабливим. Потім потрохи розбудовували. Сам він до відкриття власного ресторану працював кухарем в іншому закладі, але вирішив, що настав час робити щось своє. Так крок за кроком подружжю вдалося з невеличкої зали зробити ресторан, який чимало лучан обирали для святкувань.

 

 

«У нас святкували корпоративи, весілля, ювілеї. Є клієнти, які обирали нас для всіх своїх родинних свят. Спершу святкували весілля, потім, коли в молодого подружжя народжувалися діти, – хрестини, запрошували гостей до нас на дні народження. Тому ми дуже хочемо подякувати нашим клієнтам, які всі ці 20 років були з нами, обирали наш заклад для того, щоб відзначити щасливі моменти життя. Проте ми розуміємо: хоч працюємо непогано, але це вже вчорашній день. Ми хочемо нове сучасне місце, щоб новий заклад був класний, відповідав вимогам часу, сучасним уподобанням», – пояснює власник «Золотого дракона».

 

А тоді, 20 років тому, відкриття китайського ресторану лучани зустріли з великим захватом.

«Був час, коли люди приходили, стояли в черзі і казали, що готові прийти зі своїми стільцями, лише б їх посадили. Забирали стільці з дому, у сусідів, бо треба було розмістити відвідувачів. Звісно, траплялися і кризи, але й такі моменти були. Тож у нас є й постійні клієнти, які приходять на конкретні страви», – пояснює Тетяна Дін.

З понад 100 позицій меню близько 30 залишилися незмінними з моменту відкриття ресторану: рис по-янчжоуськи, свинина в кисло-солодкому соусі, млинці по-китайськи в карамелі та інші. Звичайно, деякі страви змінювалися залежно від сезону, деякі взагалі виключили, бо ті не знайшли свого поціновувача. Як зізнається Фучін Дін, китайські рецепти довелося адаптовувати для європейського споживача, адже автентична китайська кухня надто гостра для неготових шлунків українців.

«Я знаю в Україні кілька ресторанів, де є суто китайські страви, але вони працюють для китайців. У нас же китайців практично немає, тож ми працюємо для наших людей. У них 90% відвідувачів – китайці, а в нас 99% – українці, китайці у нас бувають дуже рідко. Тому ми трохи полегшили страви, але не змінили технологію. Десь три-чотири роки минуло, поки завоювали свого клієнта», – пояснює він.

 

Звичайно, китайську страву з українських інгредієнтів не приготуєш. А 20 років тому в Україні знайти справжні китайські спеції було практично нереально. Тож з кожної поїздки в Китай до родичів Тетяна та Фучін везли не сувеніри, а щось для ресторану.

«Ми з чоловіком у валізах привозили з Китаю спеції, інгредієнти для страв. Щоразу чоловік віз щось для свого ресторану, скільки дозволяла вага. Ми завжди спеції купували там. Зараз уже це стало простіше – замовляємо інгредієнти через посередників у Києві. А раніше було так – замість сувенірів везли спеції. Було таке, що мама Фучіна нам давала як гостинець два десятикілограмові мішечки рису, і ми везли їх в Україну, бо чоловік казав, що тут рис не такий», – згадує Тетяна.

Привозили з Китаю не лише інгредієнти для страв, а й елементи декору: картини, китайські ліхтарики, підвіски-амулети з нескінченним вузлом – «вузлом щастя».

 

Дизайн сьогоднішнього приміщення робота Ростислава Федорчука – батька Тетяни. Увесь розпис на стінах, барельєфи – справа його талановитих рук. Він все життя пропрацював будівельником, але в душі завжди був художником.

 

«Я буду дуже сумувати. Адже тут в кожному куточку – частка нашої душі», – оглядає Тетяна свій заклад та зізнається: розуміє, що настав час рухатися далі.

Звісно, успішна справа неможлива без надійної команди. Тому власники дякують не лише своїм відвідувачам, а й персоналу.

«Обов’язково хочу подякувати персоналу. Є люди, які разом з нами працювали по кілька років. Хочу всім-всім сказати спасибі, що працювали пліч-о-пліч разом з нами», – резюмує Фучін Дін.

 

Протягом майже усієї історії ресторану разом з власниками працювала незмінна адміністраторка закладу Людмила Денисова. Вони познайомились з Фучіном ще на його попередній роботі. І коли в Луцьку відкрився ресторан «Золотий дракон», через кілька місяців вона прийшла на роботу, яку полюбила усім серцем.

«Я цей ресторан люблю як свою дитину. Знаю власників не один рік і хочу відзначити: нашим українцям треба багато чого в них повчитися. Вони пунктуальні, завжди дотримують слова, прийдуть на допомогу, неймовірно трудолюбиві й дуже дружні», – зауважує вона.

Для частини працівників робота в цьому ресторані стала доленосною. За час існування закладу, багато працівників знайшли тут не лише фахових колег, а й свої половинки: кухарі, бармен одружилися з офіціантками. Тепер вони мають свої сім'ї та приходять до закладу з дітками.

Як розповідають Тетяна та Фучін Дін, останній робочий день ресторану «Золотий дракон» буде 12 березня. Згодом вони працюватимуть над новим проєктом. Зміниться не тільки назва закладу, його дизайн та концепція, а й місце розташування. Поки що інформацію про новий заклад ресторатори тримають у секреті, проте переконують: це усе одно буде ресторан з китайською кухнею. Тож тим, хто любить азійські страви, доведеться трохи за ними посумувати, проте прощатися не треба.