У мирному житті Андрій працював на землі, звик планувати день за погодою і дбати про врожай. Каже, що саме аграрна справа навчила терпінню, відповідальності та вмінню доводити справу до кінця.

«У полі ти теж воюєш, тільки не з ворогом, а з обставинами: дощем, посухою, часом», – усміхається волинський найгвардієць. 

Сьогодні він разом з побратимами захищає небо над рідним краєм.

«До Волинського підрозділу нацгвардійців, я долучився добровільно з перших днів повномасштабного вторгнення. Пройшов базову військову підготовку, охороняв важливі об’єкти, а згодом після численних тренувань, разом із підрозділом виконував бойові завдання на Покровському напрямку. Саме там і з’явилося моє псевдо Шаолінь», – розповідає нацгвардієць.

На фронті, за словами Андрія, головне – це люди поруч. Побратими стали для нього другою родиною: разом ділили втому, короткі хвилини відпочинку і небезпеку. Шаолінь разом з побратимами стримували окупантів на передовій під Покровськом. Там гвардійцям довелось застосувати всі набуті професійні навички та знання, аби відбити атаки противника й утримати визначені рубежі.

«Було нелегко, але ніхто і не розраховував, що буде інакше. Фізична підготовка, постійні тренування та витримка дали свої результати. Допомогли життєвий досвід і нестандартні підходи, адже земля мені знайома, я її відчуваю. Саме це допомагало досягати позитивних результатів і ефективно протидіяти ворогу», – пригадує Шаолінь.

Після численних ворожих атак Андрій зазнав кількох контузій і був госпіталізований. Пройшов реабілітацію та повернувся у стрій, щоб разом із побратимами й надалі захищати Батьківщину від ворога. Нині нацгвардієць служить кулеметником в одній з мобільно-вогневих груп і прикриває повітряний простір від ворожих дронів.

Служба в МВГ – це постійна готовність. Нічні чергування, виїзди за сигналом тривоги, робота в холод і негоду. Інколи – це години очікування, інколи – секунди, що вирішують усе. Андрій каже, що найважче не фізичне навантаження, а відповідальність за результат. Для нього війна стала випробуванням, що змінило життя, але не змінило головного – любові до своєї землі.