Микола Дудай до повномасштабного російського вторгнення жив і працював за кордоном. Проте з перших днів великої війни повернувся додому та активно долучився до волонтерської діяльності, допомагаючи Силам оборони України.

А згодом став до лав Національної гвардії України. Це рішення було виваженим та свідомим. Важливу роль у цьому відіграли друзі, які вже проходили службу в НГУ та власним прикладом мотивували його долучитися до захисту держави.

«За спеціальністю я – кухар-кондитер. Долучившись до волинського підрозділу Нацгвардії, спершу не зміг знайти себе саме у цій справі. До цього потрібно було дійти, пройти певний шлях, понюхати пороху, долучитися до виконання бойових завдань», – говорить Микола Дудай.

Виконуючи завдання на Запорізькому напрямку, побратими дали гвардійцю псевдо Дзідзьо. Все через любов Миколи до співу. Чоловік не лише часто підтримував бойовий дух піснею, а й майстерно імітував голос відомого українського артиста.

«Дуже люблю співати в караоке. Та й загалом, коли готую, будь-де, навіть під час облаштування позицій, постійно щось наспівую. Хлопці помітили, що маю схожість із відомим артистом, а потім ще й попросили заспівати, щоб остаточно переконатися у голосі. Ось так і отримав псевдо на честь свого улюбленого кумира», – пригадує нацгвардієць.

Під час виконання завдань на Запорізькому напрямку Микола отримав поранення. Після лікування та відновлення він знову повернувся до служби й згодом відправився обороняти Покровськ. Гвардієць переконаний: у війську кожен проходить свій шлях, загартовується та зрештою знаходить себе і своє покликання.

«Прийшовши у військо водієм – знаходиш себе оператором дрона. Айтішник знаходить себе у медицині та рятує життя побратимів. Усі ми – звичайні люди, такі ж, як і цивільні. Раніше кожен займався своєю справою, мав окрему професію. Але, потрапивши до війська, багато хто змінив фах і пристосувався до реалій сьогодення», – говорить гвардієць Дзідзьо.

На фронті кожен виконує важливі завдання – відбиває штурми ворога, облаштовує позиції, веде спостереження та забезпечує бойову роботу підрозділу. Згодом, виконуючи обов’язки кухара, Микола застосовував не лише свої професійні навички, а й набутий бойовий досвід, аби підтримувати побратимів на передовій.

«Ми готували скиди з харчовою продукцією для побратимів на позиціях. Це були, так звані, посилки, до складу яких входив певний продуктовий набір усе найнеобхідніше. Звісно, хлопці просили або замовляли щось конкретне, але це війна, і не все завжди потрапляло до адресата. Тому потрібно брати із собою максимум необхідного та завжди правильно розраховувати свої сили», – пояснює чоловік.

Фронтові будні – справжня школа виживання, де кожен по-своєму проявляє характер, навички та винахідливість. Саме в таких обставинах Микола неодноразово допомагав побратимам завдяки власній кмітливості.

Розвідуючи сусідні позиції, гвардієць натрапив на залишений харчовий набір, який став у нагоді підрозділу та допоміг суттєво покращити побут і моральний стан військовослужбовців.

«Знайшов банку сала, цибулю, картоплю, пішов на сусідній пункт готувати обід. Усе відбувалося під мінімальними, але все ж обстрілами. Над нашим бліндажем завис дрон, після чого відбулося два скиди, а сковорідка зі смаженою картоплею опинилася на землі. Було прикро, але головне – всі залишилися живі», – пригадує Микола.

Нацгвардієць каже, що пісня й надалі допомагає підтримувати бойовий дух, і у будь-який момент він готовий знову виїхати на фронт, щоб замінити побратимів там, де це буде необхідно. Микола переконаний: поки окупант залишається на українській землі – іншої мотивації немає. Головна мета кожного захисника – наблизити мир і спокій для нашої України та нашого народу.