Сьогодні у вечірній рубриці «Таблоїда Волині» – думки луцької журналістки Вікторії Семенюк про виховання хлопчиків і гендерні стереотипи. 

Допис лучанка опублікувала на своїй фейсбук-сторінці. 

Якщо бажаєте побачити свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронну пошту: tabloyid@gmail.com.

***

«Чому ваш хлопчик гуляє з іграшковою коляскою?», – чую це питання від цікавих перехожих ледве не щодня.

Ну ок, знайомтесь. Це – Рос. У нього є улюблений пупс Міша. У Міші є колясочка. Ростик дуже любить доглядати за Мішею – купає його, годує, передягає. Ми разом шиємо і купуємо Міші одяг.

Міша особлива «дитина», адже в результаті нещасного випадку втратив три пальчики на руці (випадково впав на гарячий конвектор і пластикова нога). Тоді Рос засмутився і попросив собі нового пупса. Але я пояснила, що й у житті так буває, що люди хворіють або втрапляють в халепу, тому вони можуть втрачати кінцівки, чи зір, чи здоров'я. Але від того вони не стають менш цінними та дуже потребують любові.

У Міші є старенька колясочка. Майже щоразу, йдучи в поліклініку, на прогулянку чи в магазин, Рос бере із собою Мішу і везе його в колясочці.

Окрім Міші у нього є пупс Аліса, але обидва вони не вміщаються в колясці, тому Рос просить іншу, двомісну.

Це не заважає Ростику гратися машинками, солдатиками, конструктором тощо.

Я не забороняю, не нав'язую стереотипи, що «хлопчики повинні бавитися машинками, а дівчата ляльками». Не повинні! Бо ніхто нікому не повинен.

Водночас не бороню доньці гратися з павуками. Бо вона їх любить, а ляльок не дуже.

Що поганого, коли хлопчик грається у дбайливого татуся? І чому для нашого зацементованого та деформованого стереотипами соціуму ще поки маленький чоловік з колясочкою – це дивно?

Можна хоч мільйон разів стверджувати про «жіночі» і «чоловічі» ролі в суспільстві, але це все маячня. Бо люди самі їх обирають. І найголовніша роль людини – бути щасливою\щасливим.