^{Текст: Людмила ЯВОРСЬКА}
 
Про обід за 78 копійок у луцькому ресторані «Patio di Fiori» було багато мови. Гучна презентація, журналісти дегустували, а затим – писали. Але то все – з чужих уст і з публічних заходів. Тож «Таблоїд Волині» вирішив перевірити, як усе це працює насправді: чи дійсно стороння людина може без проблем прийти і поїсти майже задарма в одному із найдорожчих закладів міста.
 
Шукаю номер телефону ресторану. Ні на головній сторінці ресторанного сайту, ні у розділі «Контакти» телефону нема. Є модна електронна форма для бронювання столика, а от з  «живими» контактами – проблема. Допоміг, як завжди, гугл.
 
Слухавку зняла чемна дівчина. Вислухала про шалене бажання пообідати за 78 копійок – і засмутила. З’ясувалося, по телефону не записують – треба прийти особисто. Ніякі вмовляння і пояснення про дефіцит часу не допомогли.
 
[caption][img data=wat]23_03_2016_93794064/1.jpg[/img] Обід за 78 копійок – авторське меню від власника закладу Володимира Пащенка[/caption]

*   *   *
 
Тож наступного дня, якраз в час «майже-халявного» обіду (11:30 – 12:30) йдемо в «Patio». Велике сподівання – посадять за стіл і нагодують вже сьогодні. Та ні, як виявилося – все за правилами.
 
Ну, невеличке порушення все ж було. Замовляти дозволяють безпосередньо для себе, а мені вдалося зробити замовлення на два обіди. «Можна, зі мною буде ще колега? Ну будь-ласочка! Тож якщо ще він сюди стане ходити записуватися – ми через «рускіймєсяц» попадемо».
 
Дозволили. Офіціант ретельно записав ім’я-прізвище та набір страв. Для однієї порції – курячий бульйон, гречку з курячою котлетою, салат із буряка та компот; для іншої – рибну юшку, рис із рибною котлетою, салат із капусти, узвар.
 
Була п’ятниця. На вихідних обідів за 78 коп. не пропонують, тож записали нас на понеділок.
 
[caption][img data=wat]23_03_2016_93794064/2.jpg[/img] На презентацію меню запрошували журналістів і демонстрували, як у ресторані готують гречку з котлетами[/caption]

*   *   *
 
А в понеділок я згадала про «ресторанний експеримент» о 18.00 вечора. О, ні! тож доведеться знову йти, щоб записатися!!!
 
Телефоную, пояснюю ситуацію: мовляв, я – жива людина, ваш колега це перевірив, і я – з серйозними намірами, попри те, що сьогодні просто забула. Дівчина невблаганна: маєте прийти особисто і записатися!
 
– А в чому логіка? Ви ж хочете малоімущим показати рівень сервісу! Так от – ганяти мене, щоб записатися на обід – це поганий сервіс! – спробувала наїхати на офіціантку.
 
Не вийшло:
 
– Вибачте, у нас такі правила.
 
Міняю тактику, тисну на жалість:
 
– Ну, будь ласка!.. Ми так хотіли до вас потрапити. А тепер точно не вийде…
 
Спрацювало. Мене переписали «на завтра».
 
*   *   *
 
Наступного дня з Дмитром Авраменком, технічним редактором газети «Сім’я і дім», відправилися до ресторану.
 
– Чого раніше не попередила? Вдягнувся б як для ресторану!  – сміється колега. А й справді: був вівторок – день здачі газети у друк. І настрій, і одяг – точно не ресторанні.
 
У ресторані зустріли привітно, запропонували вибрати місце. У залі – не надто людно, проте два-три столики вже зайняті такими ж «обідальниками».
 
Сідаємо біля вікна, обговорюємо дизайн. «Хенд-мейд – зараз у тренді», – одобрює оформлення ресторанного інтер’єру мій супутник, дизайнер за освітою.
 
Одна із стін «Patio» дійсно оздоблена різними симпатичними «штучками» ручної роботи,  на вікнах – паперові квітки на нитках. Ніби просто і навіть примітивно, а виглядає симпатично. Нагадує цвіт вишні і про весну, якої на вулиці ще не видно, а душі вже хочеться.
 
[caption][img data=wat]23_03_2016_93794064/3.jpg[/img] Такий милий настроєвий хенд-мейд[/caption]

*   *   *
 
Замовлення принесли швидко. Читала в інтернеті про «меню за 78 копійок», бачила фото, то ж суп мене не здивував. А от в очах колеги подив зловила.
 
Рибна юшка (як і курячий бульйон) виявилися абсолютно без нічого – ні картоплини, ні натяку на м’ясо. Просто рідина. Щоправда, лише за консистенцією. Бо смаком – щиро кажу – був смачним.
 
[caption][img data=wat]23_03_2016_93794064/4.jpg[/img] У юшку дуже хотілося попросити хоча б одну картоплину[/caption]

– Хотіли зробити ностальгічне меню, як в Союзі? Я ще те меню пам’ятаю. Але от такого супу там точно не було, – скептично посміхається колега, коментуючи вигляд страви.
 
–  Але віддаю належне: і смак не порівняти. Тоді давали щось таке жирне, купа всього плавала, а тут смак дійсно вишуканий, – додає.
 
До такого «густого» супу захотілося принаймні хліба. Попросила в офіціанта. Приніс хрумкі підпечені скибочки і масло. «За хліб заплатимо більше, як за весь обід», – подумалось. Та свіжа випічка суттєво додала плюсів «першому».
 
[caption][img data=wat]23_03_2016_93794064/5.jpg[/img] Ситуацію врятував хрумкий хліб із маслом[/caption]

*   *   *
 
Не знаю, що сказати про «друге» і салат. Не скажеш же ж просто «смачно»? Але що можна сказати більше про рис, рибну котлету і посічену капусту? Не розварене, не пересмажене, вміру посолене і приправлене… Просто і смачно – це і правда найточніші слова.
 
[caption][img data=wat]23_03_2016_93794064/6.jpg[/img] Просто і смачно: рис і котлета[/caption]

[caption][img data=wat]23_03_2016_93794064/7.jpg[/img] Капустяний салатик на стильно поляпаній тарілці[/caption]

Поїли, поспілкувалися, подякували.
 
З приємного – звісно, цифри в рахунку. З мінусів – можливо, те, що не запропонували чогось іще. Не впевнена, правильно це чи ні (за якоюсь там офіціантською етикою), але мені чомусь завжди пропонують «можливо, щось іще?». А тут – не запропонували.
 
До речі, записатися на наступний день на такий же обід теж не запропонували. А взагалі-то, було б зручно: прийшов, поїв, і відразу записався знову. І йти спеціально не треба.
 
[caption][img data=wat]23_03_2016_93794064/8.jpg[/img] Нагодувати – нагодували, а ще приходити – не покликали. Ех, а ми ж їм чайові – не якихось 10% європейських, а всі 600% лишили![/caption]

P.S. Хліб з маслом, до речі, не порахували. Так що на двох ми вклалися рівно в 156 копійок.