Олена Шумада з волинського селища Благодатне, що поблизу Нововолинська, після кар’єри у фінансовій установі не побоялася кардинально змінити фах і з нуля вчитися улюбленій кондитерській справі.

Про це пишуть на інтернет-сторінці видання «Волинь-нова».

Настав час – і зрозуміла: займатися треба тільки тим, що тобі подобається

У 12 років Олена завела свій перший кулінарний зошит. Власних рецептів не мала, тож старанно переписувала туди щось із маминих нотатків. Згодом почала пробувати пекти. Одне вдавалося, інше – ні. Сам процес приваблював іноді більше за результат.

Коли закінчувала школу, «мода» на економістів узяла гору над захопленням кулінарією, тому Олена вступила спочатку до Нововолинського електромеханічного технікуму, а потім – ​у Тернопільську академію народного господарства. Бухгалтерка, економістка, магістерка банківської справи з червоними дипломами – такий «багаж» не залишав вибору, ​і понад десять років вона справно трудилася у фінансових установах. Починала з касира, згодом працювала у відділі депозитів, невдовзі очолила одне з відділень банку в Луцьку. Робота престижна, непогано оплачувалася. Витрачені нерви та тотальну зайнятість компенсовувала фраза «Ти ж у банку пра­цюєш!»

«Не скажу, що мені не подобалося. Я любила свою роботу, сумлінно її виконувала. Але з часом прийшло якесь вигорання, чи як це назвати… Але що міняти, коли в тебе і освіта, і досвід – ​усе зосереджено тут. Не йти ж мені знов у студенти і починати щось з нуля? Все-таки вже далеко за тридцять», – ​Олена цілком реа­лістично оцінювала свої перспективи.

Але сталося саме так. Після банку ще кілька років пропрацювала держслужбовцем і остаточно зрозуміла: вона хоче іншого. Папери, звіти – ​то не її. Хоче того, про що мріяла у 12 років з першим кулінарним записником. І сама боялася такого кроку, та й рідні з острахом сприймали зміни. Стереотип про роботу з 9-ї до 18-ї для всіх ламався непросто. Та все ж успішна і з чималим досвідом Олена сміливо стає… на біржу праці. А там якраз тривав набір на курси кондитерів.

«Навчання проходило в Рівному, я без вагань поїхала. Може, комусь і дивно, що практично на половині життя отак змінила усе. Але тепер знаю одне: займатися треба тільки тим, що тобі до душі. І нехай то будуть торти, автомобілі чи літаки – ​робіть те, від чого отримуєте задоволення. І тоді все вийде», – переконана вона.

Тепер стиль оздоблення тортів називають її іменем

Як студенти чи вчителі купують посібники, так Олена почала потрошку збирати професійні засоби. Лопатки, килимки, інші девайси, як тепер модно називати кухонний інвентар, – ​чітко не розуміла ще, для чого вони будуть потрібні, але знала, що знадобляться. Коли була за кордоном, то й звідти привезла кілька аксесуа­рів. Із сумом визнає, що іноземні інгредієнти та інвентар таки якісніші за віт­чизняні, хоча й набагато дорожчі.

А от із рецептурою виникла проблема. Розуміла, що люди хочуть цікавих, нестандартних смаків. Інтернет, на який покладала великі надії, виявився не таким уже справним помічником. Чимало рецептів, які «гуляють» мережею, розчаровували. Єдине, що дійсно варто було дивитися, – ​це майстер–класи. Але згодом стало очевидним: справжню професійність не викладають безкоштовно для всіх. Вебінари (відеонавчання) здебільшого платні, тому шукала, коли на них бувають знижки, і так освоювала кондитерські ази. Рецепти також купувала у визнаних майстрів випічки. Так потроху в її професійній колекції з’являлися, крім тортів, капкейки, штруделі, кейкпопси… Зараз пробує виготовляти трайфли – ​десерти у склянках.

На великий заробіток на початках аматорка не розраховувала. Перший торт на замовлення спекла знайомим. Досі пам’ятає свої хвилювання:

«Я так боялася! Чи сподобається? А як ні, чи скажуть? Та і як про це взагалі запитати? І досі оця невпевненість заважає у роботі. Ото якось хоч наважилася вже фото в інтернет виставляти».

Здебільшого рекламують вироби самі замовники. А найкращим компліментом стало те, що якось стиль прикрашання тортів назвали суто Олениним, впізнаваним. Кондитерка принципово не оформляє випічку кольоровими фігурками з мастики.

«Намагаюся донести замовнику, що є набагато кращі, смачніші й гарніші прикраси. Люблю вишукану простоту. Та й з метою економії купувати торти з мастикою я б не радила. Це все вага – ​і, відповідно, ціна виробу. Зніміть отой цукор – ​і що лишиться? Торти і так не є дешевою випічкою. Я не економлю на інгредієнтах, не замінюю вершки сметаною або масло – ​спредом. Репутація не менш важлива за прибуток», – запевнила Олена.

Перестали хвилюватися за новий вибір доньки і батьки. Бачать її роботи і чують відгуки людей.

«Коли мама дзвонить, а я якраз працюю над замовленням, то вона вже з розумінням швиденько відкладає розмову. Отак усі потроху і я разом з ними починаємо вірити, що ці зміни були недаремними», – зізналася кондитерка.

Після успішного складання іспитів на курсах кондитерів Олена влаштувалася на одне із хлібопекарських підприємств Луцька. Із захопленням спостерігає, як швидко і вправно там печуть та прикрашають десятки тортів та сотні тістечок. Хоче й собі так уміти. Трохи лякає темп і відсутність виробничого досвіду, але бажання перемагає всі страхи.

Майстриня поділилася з читачами універсальним рецептом капкейків, які обов’язково вдадуться і прикрасять святковий стіл.

Капкейки шоколадні:

• 2 ст. л. несолодкого какао-порошку
• 1 ст. л. води
• 200 г. цукру
• 110 г. вершкового масла
• 2 яйця
• 2 ч. л. ванільного екстракту
• 200 г. борошна
• 0,5 скл. молока
• 2 ч. л. розпушувача

Какао змішати з водою до консистенції пасти. Цукор добре збити з маслом до пухкої маси. По одному додати яйця, ваніль. Борошно змішати з розпушувачем, додати в масляну масу і перемішати. Поступово влити молоко, наприкінці всипати какао.

Випікати в духовці 25 хвилин при температурі 170 градусів. Готові капкейки можна прикрашати будь–яким кремом, фруктами, декором.

1