В кожному місті є куточки, які насичені чимось містичним та незрозумілим. Хтось відчуває там тривогу, хтось – страх, а хтось навіть був свідком дивних явищ.

«Таблоїд Волині» зробив підбірку з п'яти наймістичніших місць в Луцьку, де ви не захочете опинитися після настання темряви.

Замок Любарта. Мабуть, нема в Луцьку людей, хто б не чув легенду про Оксану. Дівчину, яка сподобалась місцевому коменданту,але не відповіла йому взаємністю, жорстоко вбили, порубали на шматки та викинули. Її батьків теж убили та викинули у річку Стир.

За легендою, дух дівчини і досі живе в замку. В міжвоєнні часи, коли в місті знаходився військовий гарнізон, чимало солдат, які стояли на нічній варті, гинули дивною смертю – їх знаходили померлими, а обличчя були перекошені від жаху. Також багато вояків топилися в річці за незрозумілих обставин. В одному з історико-літературних джерел Стир навіть називають річкою-вбивцею.
Кажуть, що й досі вночі можна почути як Оксана кличе своїх батьків, а ті відповідають їй страшним стогоном. 

Лучани, які живуть біля замку Любарта, переконують, що вся ця історія – лише легенда, вигадка. А от старожил пан Олексій каже, що краще таки не ходити попід стінами вночі, особливо у вітряну погоду. Як каже дідусь, в такі дні «вона дуже сумує». На запитання, чи бачив привида, старожил відповідає:

«Як був молодим, то йшов якось додому пізно. Якраз тоді осінь була, холодно. Замість базару тоді ще хащі  тут стояли, річка протікала. Іду і бачу – дівчина стоїть. В одній сорочечці, така невеличка. І сумна-сумна. Я запитав, чи, бува, не заблукала, бо ж холодно, а вона напівроздягнута. А вона мовчить, дивиться і на руку показує. І тут як застогне!  А у відповідь звідкись такий звук пролунав, ніби з-під землі щось загуло. Я  давай навтьоки, думаю, чур тебе!»

[img data=def]12_05_2016_963038375/0_d3816_bcf3c3ad_xl.jpg[/img]


Цвинтар на вулиці Шевченка. Один із найстаріших в місті, він свого часу був місцем, де збиралися різні неформальні тусовки. За легендою, колись на цьому цвинтарі стояла невеличка церква, де проводив служіння молодий священик. В нього закохалася дружина одного з вельмож. Проте любов не була взаємною, та й жіночка була заміжньою. Відторгнута закохана розізлилася і підпалила церкву, разом із якою згорів і сам молодий чоловік.

Потім, подейкують, там знайшли поховання відьми.

Усе це легенди, які не мають підтвердження фактами, але ті, хто побував на цвинтарі в пізню пору, переконують, що там досить моторошно.
Лучанка Олена розповіла свою історію:

«Кілька років тому померла сусідка і ховали її чомусь саме там. Під час обряду на місцем поховання постійно кружляли ворони. Ще такої кількості птахів я не бачила! Вони кружляли, каркали, всі присутні звернули на це увагу. І увесь час поряд сидів величезний пес. Коли ми всі вже покидали цвинтар, собака підбіг до могили, сів і почав так страшно вити!»

[img data=def]12_05_2016_1419235586/img_5152.jpg[/img]


А от лучанин Віталій, згадуючи свою відчайдушну юність, розповідає, що провів на цьому цвинтарі чимало часу:

«Наша компанія любила «тусити» в таких місцях. Малі були, дурні. Збиралися на тому цвинтарі, розпивали алкоголь, курили і думали, що капець круті! Але якось вже зібралися по домівках розходитися, а я пакет забув. Наші пішли вперед, я вернувся за тою торбою, забрав її і рушив до друзів. Аж тут чую, хтось мене кличе. Чоловічий голос, такий дивний, хриплуватий. Я обернувся, та нікого не було. Подумав, що здалося. Але таке відчуття виникло, ніби на тебе хтось дивиться. І тут знов моє ім’я хтось вимовив. Я дивлюсь, а за чагарниками хтось стоїть і  рукою махає, ніби запрошує підійти. Я не з тих, сміливіших, тому так рванув звідти, своїх друзів ледь з ніг не збив, біг аж до центру! Мені ніхто тоді не повірив, але  бажання там знаходитись відпало назавжди!» 

[img data=def]12_05_2016_968526139/img_5091.jpg[/img]


Ставок в Теремно. Мова йде не про те озеро, на якому люблять відпочивати лучани. Мало хто знає, що у тому районі є ще одне невеличка водойма, захована у приватному секторі по вулиці Мисливській. Вдень там досить мило, плавають качечки, стрибають жабки і навіть ондатру можна побачити. Майже вся поверхня ставочка вкрита ряскою, а берег заріс бур’янами та очеретом. Ще донедавна посеред озерця стояло велике старе трухляве дерево, яке чи то від людських рук, чи то під плином часу повалилося. Відпочиваючих в тому місці мало, хіба які рибалки пробують щось зловити.

Проте пов’язана з тим озерцем одна дивна історія. Розповіла її пані Катерина, яка відпочивала там вночі з друзями:

«Було це кілька років тому, якраз на Івана Купала. Ще берег не був таким запущеним і навіть можна було в одному місці поплавати. Відпочивали ми з компанією: гітара, співи, вогонь розпалили.  І тут знайомий запропонував піти покупатися. Я трохи вагалася, але зрештою погодилася. Пам’ятаю, що місяць тоді якось так яскраво світив. Всі побовталися та й повиходили з води на берег, а я стала плисти і розумію, що щось не пускає. Ніби як нога заплуталась в чомусь. Обернулася, а позаду силует у воді, ніби як жінка, і очі в неї такі… Навіть не можу пояснити… Гарні такі, заворожуючі. Мене як холодом накрило! Я почала кричати, друзі кинулись, витягли мене з води. А мені так страшно було! Не могла нічого пояснити, бо мову як відняло. Давай швидко речі збирати і забиратися звідти геть. І вже коли ми майже не те що дійшли, а добігли до дороги, то знайомий обернувся і просто закляк на місці. Ми теж пооберталися, а там, у воді, щось плавало туди-сюди і тихенько так посміювалося… Потім, коли вже приїхали додому, то почали шукати якісь наукові пояснення, мовляв, фантазія, місяць, свято, поввижалося просто. Але думаю, що подумки кожен з нас точно знав ЩО він бачив.

З тих пір я і вдень туди ніколи не ходила, а після заходу сонця взагалі до водойм не підхожу!»

[img data=def]12_05_2016_825676059/13219695_1070191483063524_794404380_n.jpg[/img]


Міст на Данила Галицького. Здавалось би, міст як міст, нічого особливого. І річку Стир добре видно, і краєвид в тому місці такий собі цікавий. А чи доводилося вам побувати там вночі? От лучанину Олександру довелося і, як він зізнався, враження далеко не найприємніші:

«Якось пізно поверталися ми з другом з ДПЗ. Як порядні кавалери, витратили всі гроші на дівчат, провели їх додому, а самим на таксі не лишилося. Транспорт вже не їздив, ми вирішили пройтися до гуртожитка, де тоді жили. Вийшли на міст, а друг ще й візьми і скажи, що тут десь вінок поховальний лежить знизу. Хтось помер значить. Я йому підпотиличника відвісив, щоб дурного не ляпав, бо і так не по собі чогось було.

 Ідемо ми і чуємо позаду кроки. Обернулись – нема нікого. Ми собі далі чимчикуємо, і знов чуємо кроки ще й такий звук, ніби хтось мелодію насвистує. Ми знов обернулись – нема нікого. Давай швидше йти – те саме, тільки вже і свист виразніший, і кроки чіткіше чути стало.
Ми як дали драпака! Я не з лякливих, але тоді шкіра мурашками вкрилася. Бігли аж до синагоги колишньої… »

[img data=def]12_05_2016_1624977800/13220094_1082546488478242_162629103_n.jpg[/img]


Вулиця Окружна. Траса на околиці Луцька, де місто плавно переходить в село Липини, є однією з найнебезпечніших доріг району. На ній закінчилося не одне життя, тому водіям на тій ділянці слід бути максимально уважними. А ще на Окружній знаходиться старий цвинтар, на якому ніби мешкає привид.
Ну і, як кажуть, масла у вогонь підлив ще й той факт, що років два тому саме біля тієї вулиці, в районі Теремнівських ставків, молодий лучанин закопав тіла своїх батьків, яких жорстоко вбив та понівечив.

[img data=def]12_05_2016_1443079387/13162026_1082546485144909_18351990_n.jpg[/img]