Телеведуча «Нового каналу» розповіла, як з’їздила в Палестину

Журналістка і ведуча програми «Абзац!» на «Новому каналі», лучанка Надя Рогозіна минулого тижня мала спонтанну поїздку до Палестини.

«Наш сучасний світ цілковито дивовижний! Хоча б тому, що можна сидіти нудьгувати в Києві, а потім абсолютно зненацька, всього за кілька годин уже опинитися не де-небудь, а в Палестині!» – розповіла журналістка і поділилася емоціями від поїздки на своїй сторінці у Facebook.

Надя виклала світлини з подорожі та додала розлогі коментарі, в яких спробувала передати головні враження від Палестини.



Цей надпис на в'їзді на Палестинську територію попереджає: «Громадянам Ізраїлю вхід заборонено. Небезпечно для життя і суперечить ізраїльському закону». Тим не менше, в черзі на перетин КПП – купа авто з ізраїльськими номерами. По-перше, бо велика частина власників ізраїльського паспорта – араби і їздять в Палестину навідати родичів. А, по-друге, в Палестині продукти дешевші приблизно у три-чотири рази. Хоча останнім часом деякі із них заборонили провозити.



Це – центральна площа Рамали (місто, що слугує адміністративним центром Палестинської автономії, – Ред.). Вона мені нестримно нагадала Київ. Численні лотки з товарами і парасольки. А ще (це уже суто палестинське) зверніть увагу на асфальт. Там все усипане сміттям. І це не тому, що біднота. Просто це – стиль життя. Де стояв – там і кинув. І ніхто не прибирає. Всім все-одно.



Ще один сміттєвий краєвид. Це не центр, але одна з головних вулиць. Тротуар – суцільне звалище.



Місцевий «майдан». Як мені розповіли, вимагають звільнити палестинського журналіста з ізраїльської в'язниці. Я б може повірила на слово, якби жила десь в Європі, а не в Україні.



Майже Алладін. Продає сік. Я не ризикнула. Спека і антисанітарія. Потрапити в палестинську лікарню зовсім не хотілося.



До речі, ще трохи про стіну. Вона заслуговує особливої уваги. Всі закрили очі і згадали тин, який за мільйони згородили на україно-російському кордоні. А тепер дивимось уважно. В правому нижньому кутку автомобіль. Можете уявити висоту бетонних блоків. З Палестинської сторони стіна вся розмальована патріотичними графіті. Авто, між іншим, з ізраїльськими номерами. Ніхто його не зачіпає. Ця стіна, до слова, майже в центрі міста Віфлеєм. Аби потрапити з нього в тимчасову столицю Рамалу, треба виїхати з Палестини в Ізраїль і заїхати з назад в Палестину з іншого боку. Прямої дороги немає.



Ще один соковий Алладін))



Це – та ж центральна площа. Банани – основний товар. Тепер мені здається я знаю, що мають на увазі, коли кажуть «бананова республіка».



Це звичне сусідство. Магазин дешевого одягу через стіну з крамницею золота. В цьому вся Палестина. Кожна з отих золотих підвісок коштує приблизно 80 000 – 100 000 гривень. Батьки зобов’язані купити доньці перед весіллям хоча б декілька таких.



Ще кілька золотих лавок. Вони тут у КОЖНІСІНЬКОМУ будинку. І в кожному є покупці! Так що хай хто скаже тепер, що палестинці – сама бідота.



Ще графіті. Тут жорстокі ізраїльські солдати розстрілюють озброєних лише камінням палестинців. Хоча в реальному житті палестинська поліція розгулює вулицями з гігантськими сучасними автоматами. Фотографувати не ризикнула ))) звиняйте ))



Палестина – країна, де все навпаки. Полуниця – здорова, як картопля волинська, а кавуни – крихітні.



Це Валері з Делі. Ми познайомилися в цій поїздці. Зайшли перекусити. Замовили м’ясо на паличках. Приносять оце. Виявляється, це – як комплімент від закладу. Входить у вартість. Хумус з отими хлібинами – це щось нереальне. Наїлися і вже забули, що замовлення то ще і не було...



І тут бац! У нас не було слів! Тарілка, щоб ви розуміли, велетенська!!! Все це свято шлунку обійшлося нам в 50 шекелів з людини. Приблизно 12,5 доларів. За ізраїльськими мірками – майже безкоштовно.



Тут у мене виникло питання. А хто той одяг з реклами купує? Палестинські дами – практично всі в національному. Довгі плаття і хіджаби.



Класичний палестинський краєвид. Трава, зверніть увагу, теж вся в смітті.