Текст: Настя КОЗІЦЬКА

Дитинство – найпрекрасніша пора у житті людини. Як би не хотілось, але воно швидко минає і настає доросле життя. Проте можна залишатися дитиною у душі.

Про своє дитинство ексклюзивно для «Таблоїда Волині» поділились відомі волиняни.

Співачка Галина Конах:

Моє дитинство було найкращим, бо провела його далеко від «асфальту».

[caption][img data=def]28_07_2017_1270411361/img_0048.jpg[/img] Галина Конах[/caption]
[img data=def]28_07_2017_1270411361/img_0049.jpg[/img]

Директор департаменту інфрастуктури і туризму Волинської ОДА Іван Мирка:

У  мене було  найкрутіше дитинство. Це мегадружний двір, це круте село, дуже класний і дружний клас. Запам’яталося, як з 4-ої школи до магазину «Знання»  ми грали в «чувачі» і хто програвав, ніс всі портфелі і перезувне певний відрізок дороги. Пам’ятаю, як тато вчив їздити на машині. Запам’яталися жмурки в підвалі - це було дуже круто.

[caption][img data=def]28_07_2017_417588453/unnamed.jpg[/img] Іван Мирка[/caption]

Музикант Андрій Тимчук:

Моє дитинство було щасливим. У ньому було все: і побиті коліна, і попечені паяльником долоні, і аварії на велосипеді, і «лазання» деревами за різною смакотою, і хованки, і санаторії, і море, в яке я так і не наважився зайти перший раз, і перші дівчатка, і танці, співи, мультики, платівки, перші страхи, садочок, татовий велосипед із спеціальним додатковим дитячим сидінням, ковзанки, сімейні вечірні посиденьки перед телевізором, сусіди, сусідки, бабусі, дідусі, рідні, гості...

Я був худим і сором’язливим. Але вже тоді з творчими проявами. Любив малювати, танцювати, читати. Полюбляв тварин у дворі та недолюблював циганських дітей, які кидались в нас камінням. Часто із старшими дітьми, бувало, бешкетували. У нас в дворі була «будка», де вечорами збиралась молодь двору. Там і карти грали, і музику слухали. В гуртожитку, що поруч, час від часу робили дискотеки. Це і був мій перший досвід – страшенно любив підглядати за тими «чудесами техніки» і за людьми, які в святковому вбранні «викабелювались» один перед одним.

Користуючись нагодою, хотів би подякувати своїм батькам і брату за те виховання, турботу про здоров’я та перші життєві досвіди, які вони мені дали. Мені здається, що по-іншому і не могло бути. А якби було, то я був би зовсім іншим.

[caption][img data=def]28_07_2017_1270411361/img_0047.jpg[/img] Андрій Тимчук[/caption]

Адвокатка Ірина Чебелюк:

Дитинство моє промайнуло дуже швидко, рано відчула себе дорослою, адже у мене є молодша сестра. Досить часто мама говорила "Іра, ти старша...", тому доводилося відповідати і за себе, і за сестру. Я була дуже спокійною, врівноваженою дитиною. Найулюбленішим моїм заняттям  було читання книг.

Хоча, як, напевно, і для більшості дівчаток, улюбленими іграшками були ляльки. Найбільше раділа, подарунку батьків - ляльці Барбі. Частенько влітку їздили відпочивати в село до бабусі і дідуся. А там літо проходило весело, змістовно і швидко. Я дякую своїм батькам, які подарували нам з сестрою щастя зростати в сім'ї і мати щасливе дитинство.

​[caption][img data=def]28_07_2017_1270411361/img_0045.jpg[/img] Ірина Чебелюк[/caption]

Перший заступник голови Волинської обласної ради Олександр Пирожик:

Моє дитинство було босоногим у буквальному розумінні цього слова. Не тому, що не мав у що взутись. Просто проходило воно на хуторі поблизу села Ягідне на моїй рідній Турійщині, серед гаїв, ланів та бджолиних вуликів. А по травичці бігати найліпше босяком! Хоча я навіть узимку полюбляв босяком по снігу ходити.

Найяскравішими спогадами дитинства було саме спілкування з природою та домашньою живністю. У господарстві були вівці, кози, але зовсім малими нам із братом Богданом подобалось кататися на великому індикові. Якому, втім, це не зовсім подобалося…

Брат народився до року, коли я ще не зустрів навіть своєї другої весни, тож усі найяскравіші спогади дитинства ми ділили з ним на двох. А були трохи бешкетниками! Гнізда пташині «інспектували», хліва ледь не спалили, надумавши пекти сало просто серед соломи… У ставку під кригою ледве не потопилися, провалившись під лід, але якось один одного порятували.

Файні то були часи! Найбільшим же подарунком за нашу часом навіть добру поведінку була поїздка з дідом Миколаєм до міста Ковеля, де традиційно він катав нас на «чортовому колесі», пригощав морозивом та водив до фотостудії, аби ми мали пам’ятні знімки на згадку про безтурботне дитинство. Або з мамою Галиною Миколаївною чи татом Веніаміном Олексійовичем – до княжого Володимира, дитинець якого справляв на нас тоді враження великої та неприступної фортеці!

[caption][img data=def]28_07_2017_1270411361/img_0046.jpg[/img] Олександр Пирожик[/caption]
 
Начальниця департаменту муніципальної поліції міської ради Юлія Сиротинська:

Дитинство було бурхливим та бентежним. Була активною та наполегливою, з 6 років мріяла стати прем’єр-міністром України або хірургом. Дружила з хлопцями, грала у футбол завжди в команді з хлопцями. Активно відстоювала тих, кого ображали чи слабших, кого дражнили, тому часто билася (на той час всі діти так з’ясовували стосунки), тому періодично мала синці та подряпини на колінах.

Обожнювала кататись на велосипеді. Всі канікули проводила в бабусиному селі в Горохівському районі. Народилась в Німеччині в родині війсковослужбовців. Перед школою мама забирала за тиждень,  щоб зажили коліна та локті (не встигали гоїтись).

Обожнювала зимові свята, особливо колядування та щедрування. З друзями трішки хуліганили 13 січня у сусідів.

***
^{Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}