Світлана Гуменюк зі Старої Вижівки вже багато років мешкає та працює в Італії і кожного року навідує Україну, де у неї живуть діти та онучка. Але з початком пандемії коронавірусу вирішила залишатися поки за кордоном – там, де дуже важко переносять хворобу, пише «Вісник». 

«Тільки на чужині по-справ­жньому усвідомлюєш, наскільки великою є твоя любов до України, – каже пані Світлана. – Я не поїхала із Сицилії додому, щоб не привезти біди рідним».

Коли регіон Ломбардію визначили червоною зоною, усі згадали, хто де народився, і рвонули до рідних. За добу тільки на Сицилію приїхало 40 тисяч осіб. А за два тижні стали виявляти хворих.

«Коли на місцях почалися зараження від тих, хто повернувся, італійці відчули реальну небезпеку, – продовжує пані Світлана. – Знайомий перевізник розповідав, коли Ломбардію закрили, їхав краєчком тієї зони, як у нереальному світі: машин на дорогах немає, все закрито, заправки порожні... Чули, у Палермо внучка побігла відвідати дідуся в будинку престарілих. Результат – невдовзі четверо стареньких померли, 86 виявилися позитивними, зокрема, й персонал».

За порушення карантину в Італії спочатку встановили штраф у сумі 208 євро, нині – 400–500 євро.

«З 9 березня на вулицю я виходила лише двічі, – каже Світлана Давидівна. – Масок в аптеках немає, їх довозять, але люди швидко розбирають. Продукти і все, що потрібно, мені приносять знайомі і залишають біля дверей. Усі пакети перед внесенням у квартиру обприскую спиртом».

Щоб вийти на вулицю, потрібно мати автосертифікат. Його заповнюють щоразу, вказуючи дату, час, причину мандрівки.

 «Магазин та аптеку можна відвідувати лише пішки і тільки у своєму районі. У маркет впускають по двох, та ніхто не контролює, люди самі організовуються. У місті є базар, де продають сільгосппродукцію з машин. Стоять далеко одна від одної, люди так само підходять по одному, всі дисципліновані», – розповідає жінка.

Якщо на півночі Італії хвороба йде на спад, то на Сицилії не було ще піку. Хворих і померлих тут менше.

«Серед моїх близьких знайомих хворих немає. Тут була м’ясна лавка, 45-річний власник якої захворів. Думали, що застуда, а коли виявили коронавірус, то лікувався у лікарні, сім’я була на строгому карантині. Сусіди боялися, бо купували у нього продукти. Багатьом робили тести. Але, слава Богу, не чути, щоб хто підхопив вірус. Одна жіночка втекла з червоної зони, прилетіла сюди, а по дорозі заразила таксиста. Сама ж померла вже в лікарні міста Модика, куди звозять інфікованих».

Пані Світлана розповідає, що за день до нашої розмови знову виявили 10 позитивних з адвокатської чи архітекторської контори: сімох колег, двох клієнтів та чотирирічну дитинку.

«Померла бабуся у знайомої української доглядальниці. Потрапила в лікарню з поломаною ключицею, а поки лежала, підхопила вірус. Дочку до неї не допустили. Так, у піжамі, й поклали в мішок, труну відправили в крематорій. Через кілька днів віддали вазу з прахом».

Спалюють усіх померлих від коронавірусу. Прах віддадуть після завершення карантину. Хто помирає з інших причин, похорон проводять працівники ритуального бюро у захисному одязі. Без родичів, хіба присутні ті, хто жив з покійником в одній квартирі.

Наталія ЛЕГКА