^{Текст: Софія ГУДИЧ}

^{Фото: Лідія КОЖЕВНІКОВА}

^{Настрій: дитячий ігровий центр «Лімпопо» (КРЦ «Адреналін Сіті»), солодощі «ТЕРЕМНО»}

«Таблоїд Волині» розповідає про відомих луцьких татусів, їх підхід до виховання доньок і синів. Бо тато – це насамперед рідна людина, друг, порадник і приклад для наслідування.

Поєднати роботу та сім’ю і знати, чим живуть дітлахи вдалося заслуженому тренеру України Олегу Хом’яку.

Луцькі тати: Олег Хом’як з Евеліною та Неонілою

На зустріч Олег приходить із дружиною Наталею. Вони обоє – спортсмени, працюють тренерами. Про виховання дітей розповідають разом, показують фото. З розмови зрозуміло, виховання дітей в цій сім’ї – спільна справа. А тато – добрий поліцейський, зізнається подружжя Хом’яків.

Чаювання із солодощами «ТЕРЕМНО»

Чаювання із солодощами «ТЕРЕМНО»

Як виховувати двох дівчаток.

Мені нема з чим порівняти. Спершу я хотів хлопчика, а народилася дівчинка. Другу дитину я вже теж хотів дівчинку.

Луцькі тати: Олег Хом’як з Евеліною та Неонілою

У нас кума Неоніла, на її честь назвали дочку. Ім’я незвичне. Коли поїхали на відпочинок в Єгипет і говорили, що дочку звати Ніла, то всі намагалися зробити якийсь презент.

З Евеліною було цікавіше. Коли дружина була вагітна, то ми дивилися документальну передачу про Евеліну Бльоданс. Така ефектна жінка, ми вирішили, що наша має бути така сама. Так воно і виходить.

Скорочені імена звучать як Ніла і Ліна. Хоча Евеліну Ліною не називаємо.

Луцькі тати: Олег Хом’як з Евеліною та Неонілою

З дітьми вже фініш.

В нас вже такий рівень, що діти підросли і тепер можна смакувати життя, повноцінно самореалізовуватися, подорожувати з малими. Зараз за дітьми дуже цікаво вже спостерігати. Хочеться більше робити саме для донечок. Стараємося проводити з ними час, вдома не сидимо, ведемо активний спосіб життя.

До спорту ніхто дітей не примушує.

Діти займаються танцями. Я й сам 13 років танцював народні танці, багато подорожував на фестивалі з колективом. Загалом це дуже позитивно для здоров’я, так розвивається пластика. А ще це спілкування культурне на рівні мистецтва.

Коли діти приходять в зал, то вони теж тренуються, по канатах лазять. Наталя приходила в зал, коли старшій дочці було два тижні, тож спортзал – це буденність для наших дочок.

Я проти дитячих тренувань з залізом. Це абсолютно нездорово, коли батьки дітей до десяти років заставляють їх піднімати вагу. Це хворі амбіції батьків, які, мабуть, самі не реалізувалися в спорті.

Олег із дружиною Наталею

Діти розкажуть про здорове харчування не гірше за тренера.

Вони знають, що можна їсти, що ні. З бабусями теж харчування контролюється. По-перше, це дівчатка. Розгодовувати їх в такому віці – це дуже нерозумно. Булок з варенням на вечір вони точно їсти не будуть. Бувають іноді солодощі, але в розумній кількості.

Два роки тому йшов з меншою донькою в садочок і взяв її цукерку. Йдемо, а вона проводить зі мною виховну бесіду. Каже: «Тату, не їж мої штуки, будеш жирний».

Снідають дівчата обов’язково. В старшої дочки може бути яєшня, а менша дочка любить на ранок саме мюслі або кранчі з молоком. І вони самі контролюють вживання жирів Омега3. В школі діти їдять шкільний обід. В школі точно не буде смаженої ковбаси. А в контейнерах носять перекус: цукати, сухофрукти, горіхи. Вдома потім суп або якесь перше. На вечерю старша любить зернистий сир.

Готує зазвичай мама. Є навіть традиція: щонеділі на сніданок панкейки перед зарядкою, яку ми проводимо на території 21 школи.

Заборони.

Контролюємо гаджети. А ще забороняю ябедничати. Зараз такий період, що вони сваряться. Коли дівчата нарізно, вони зовсім інші діти. Коли сходяться разом, то здається, що їм по -3 роки.

Ми завжди розбираємося, хто був не правий. Підлабузництво теж припиняємо швидко.

Поки що примушуємо читати. Бо в цьому віці їм треба ввійти «в кураж».

Луцькі тати: Олег Хом’як з Евеліною та Неонілою

Школа

Дівчата відмінниці. Меншій дочці добре дається математика, але вона проявляє здібності до малювання. Старша пише вірші.

Моя мама дуже багато читає з дітьми, вчить уроки, виховує. Левова частка їх виховання – робота бабусі. А вона у минулому ще й вихователь.    

Домашній улюбленець.

Це було бажання донечок, але вийшло так, що я повертався додому одного вечора, а вона сиділа під дверима. Кішка просто зайшла в квартиру і вже живе з нами рік. А до цього рік в квартирі жила білочка, але вона пішла собі з балкону, потім бачили її в дворі. Певно білочка киці розказала, де добре годують.

Чаювання із солодощами «ТЕРЕМНО»

Які риси характеру успадкували дочки.

Мені здається, що в дитинстві я був схожий на свою старшу дитину, на Неонілу. Така собі, досить скромна дитина. А зараз мені здається, що ми з меншою дитиною просто «братани». Вона теж відповідальна і вперта, знає, чого хоче.  Старша нагадує мене в дитинстві, а менша – мене зараз. 

Дочки принесли гроші «на ремонт».

Почали обмежувати дитячі примхи. Перевірили на собі, що якщо дозволяти дітям все, то вони не сприймають відмов і вважають, що ми мусимо їм купити те, що вони хочуть. А тепер ми пояснюємо, що робимо ремонт, тому ті чи ті речі не можемо купити. Дійшло до того, що бабуся якось дала дітям гроші, а вони їх принесли зі словами «це вам на ремонт».

Діти і соцмережі

У дівчат є Інстаграм, але вони не виявляють надмірної цікавості. Проте менша донька придумує як позувати та вибирає креативні підписи до фото.
 

Про мрії.

Старша донька мріє про Париж (Олегу підказує дружина Наталя). Припускаю, що це після мультика про балерину.

Поважаємо вибір дітей.

Ми не будемо одразу загортати дитину  в жовто-блакитний прапор та вчити хреститися. Не нав’язуємо ні релігію, ні патріотизм. Це ті речі, до яких людина має прийти сама.

Вчимо говорити правду.

Як би там не було, але краще сказати правду. Ми вчимо не обманювати. І знаєте, спостерігаємо, що все таки говорять. Ми хвалимо за правду і стараємося не сварити.

Улюблені місця в Луцьку

Ми любимо нинішній 40-й квартал. Все дитинство ми з дітьми гуляли тут в парку. Тут білочки, навіть зайця один раз бачили, багато птахів побачили вперше, навіть гриби знаходили. Ми не любимо фестивалів, людних місць. Це не наше, ми прагнемо спокою та тиші. З друзями їздимо за місто.

Тато – захисник.

Якось біля школи побачив підлітків, які сиділи на паркані, дуже голосно спілкувалися. Вочевидь, вони чекали зі школи своїх дівчат. Мене це обурює, я б не хотів, щоб з такими спілкувалися мої дівчата. Щонайменше, така поведінка свідчить не про зрілісь, а про те, що ці молодики тиняються о другій годині дня без діла.