^{Текст: Ольга МАГАС}

Сьогоднішню дату світова спільнота офіційно визначила як День боротьби з гомофобією – страхом, неприйняттям та зневагою до представників сексуальних меншин.
 
Дискримінація гомосексуалістів спостерігається всюди. У восьмидесяти країнах гомосексуальність заборонена законом і карається тюремним ув’язненням терміном до 10 років, а інколи і довічним перебуванням у в’язниці. А у близько десяти країнах світу на гомосексуалістів чекає смертна кара.
 
Саме 17 травня 1990 року Генеральна асамблея Всесвітньої організації охорони здоров’я виключила гомосексуальність зі списку психічних захворювань.
 
«Таблоїд Волині» поспілкувався із представницею ЛГБТ спільноти та поцікавився, наскільки комфортно та безпечно проживати в Луцьку людям із нетрадиційною сексуальною орієнтацією.
 
Марта (ім’я нашої співрозмовниці змінене) – комунікабельна, розумна та щира дівчина. Про свою орієнтацію ще не наважується говорити вільно, проте робить усе можливе, аби лучани зрозуміли, що всі люди – рівні та мають однакові права на свободу та любов.
 
Для початку, звісно, мушу запитати, як ти виявила, що тобі імпонують жінки, а не чоловіки?
 
Мені однаковою мірою імпонують і жінки, і чоловіки.

Почну з початку. Я народилася в кінці 80-х, і виросла в провінційному українському містечку в 90-х. Доступу до інформації про якусь там можливу інакшість у нас тоді не було. Я росла звичайною дівчинкою. До 24-х років зустрічалася винятково з хлопцями, чоловіками. З одним навіть прожила майже 7 років у цивільному шлюбі.

Думки, що мене тягне до дівчат не виникало. Єдине, в підлітковому віці я собі вигадувала симпатії до дівчат, але чомусь тільки до незнайомих, яких могла зустрічати в маленькому місті. Навіть вірші їм писала, таємно. Вони про те, що зацікавили мене, навіть і не здогадувалися, певно. Жодної так званої «пропаганди гомосексуалізму» в моєму інфопросторі тоді не існувало. Так, була Земфіра, Тату – але хто їх тоді не слухав.

А в свої 24 я навіть сама почала ставати гомофобкою. Потрапила під вплив свого гомофобного хлопця. Начиталася «псевдо досліджень» про те, що «геї знищують світ» і собі кричала на різних форумах, що цих «збоченців» треба стріляти. Та життя готувало мені великий сюрприз. Саме через того-таки хлопця-гомофоба я й потрапила в Луцьк у 2012-му, де познайомилася з дівчиною, з якою живу зараз от уже майже 4 роки.

Усе в нас починалося як флірт. Для неї це було серйозне захоплення, для мене – тільки гра, дослідження власної сексуальності та перевірка «а як далеко я можу зайти?».

Зайшла я і справді далеко. Покохала цю людину. І її стать не мала для мене жодного значення. Тепер я розумію, що любов не має статі.

[img data=def]17_05_2016_191266025/wall-276741_960_720.jpg[/img]

 А батьки твої знають про те, що ти знайшла любов саме у стосунках з дівчиною? Як вони ставляться до цього?
 
Мама здогадалася, що «подруга» приїздить до мене в гості не просто так. Я й не збиралася цього приховувати. Коли заявила мамі, що переїжджаю жити до Неї, мама трохи поплакала, але потім сказала: «Я не ворог своїй дитині. Якщо ти щаслива, то і я щаслива».
 
Тепер мама сприймає нас обох як доньок. А оскільки вона в принципі дуже любить дітей, то стосунки в нас чудові. Вітчим, мамин чоловік, здогадався, хоча прямо я йому не казала,бо він військовий на пенсії, людина з зовсім іншою картиною світу. Тому з ним ми просто не говоримо про це прямо. Але він приїздить у гості з мамою, ми до них їздимо теж.
 
Маму, ясно, хвилювало питання внуків.

Спершу ми планували зробити штучне запліднення. Але, подумавши кілька років, вирішили, що ми ті, кого називають «чайлдфрі». Мама і з цією новиною змирилася.

Взагалі в мене "золота мама". Всім би геям мати таку маму, яка все розуміє і все приймає.
 
Ви дуже багато подорожуєте. От ти спостерігала як відрізняється ставлення до пар з так званою нетрадиційною орієнтацією в нас, на Україні, і закордоном?
 
Якщо говорити про розвинені європейські країни, то там людям байдуже на твою орієнтацію. Там ми можемо вільно гуляти, тримаючись за руки. Те ж саме можуть робити і хлопці, їм нічого не загрожуватиме.
 
В ісламських країнах ми не афішували, а в окремих випадках навіть приховували свої стосунки. Й навіть не тому, що боялися за своє життя чи здоров’я, а просто щоб не тривожити усталену картину світу людей, до яких приїхали. В чужий монастир зі своїм уставом не ліземо, звісно.
 
Про ставлення до одностатевих пар в Україні можна говорити довго й сумно. Нам, дівчатам, простіше. На пару красивих дівчат можуть милуватися або просто не звернути уваги. Якщо ж дівчата схожі на хлопців – уже можуть бути проблеми, можуть вчепитися якісь гопніки чи праворадикали. Та якщо поводитися пристойно на людях, то проблем не повинно виникати.
 
Найтяжче хлопцям-геям. Чесно, навіть не знаю, чи лишилася б жити в Україні, якби була хлопцем-геєм. Коли тебе ненавидять і хочуть убити у твоїй же країні – це страшно й безнадійно.
 
Перебуваючи в Копенгагені, мені просто накочувалися сльози радості й захоплення, коли я бачила, як вільно гуляють вулицями пари хлопців, тримаючись за руки. Оце здорове суспільство!

До речі, в Копенгагені ми одружилися. Так цікаво було спостерігати за власними думками! Йдемо одружуватися в мерію, а підсвідомо виникає відчуття, що ми робимо щось протизаконне. Отак діє наша українська реальність.

[img data=def]17_05_2016_191266025/gay-743009_960_720.jpg[/img]

Траплялись випадки агресивного ставлення зі сторони знайомих чи незнайомих?
 
Ні, в моєму житті таких випадків, благо, не було. І в житті моєї партнерки також. Звісно, бувають «косі» чи просто зацікавлені погляди. Але ми й не даємо приводів для агресії. Та хтозна, може після цього інтерв’ю наші місцеві гомофоби мене впізнають і спробують «перевиховати». А «Таблоїду» пришиють «пропаганду» (сміється, авт.).
 
Логіка гомофобів – дивна штука. Скажу однозначно, що в моєму оточенні відкритих гомофобів нема. Тобто, кому не подобається моя життєва позиція – йде в бан одразу. Є такі, які дозволяють тобі нерозумні, стереотипні коментарі до моїх дописів у соцмережах, але в очі бояться таке повторити. Таких людей я теж фільтрую.
 
Але, напевно, свідомість формує буття. І мій позитивний погляд на життя автоматично відсіює ідіотів та проблеми, які вони можуть принести.
Хоча впевнена, що варто мені зробити в Луцьку камін-аут, як агресія почнеться.
 
Як ти вважаєш, чим взагалі зумовлена гомофобія? От ти розповідала, що твій партнер був гомофобом. Звідки в нього така зневага до представників нетрадиційної орієнтації?
 
На мою думку, більшість страхів – від браку інформації. Як правило, типовий гомофоб особисто не знає жодного гея (так було й зі мною свого часу). А коли до невігластва додаються релігійні директиви, цитування допотопної Книги Левіт (яка до реальності сьогодення не має жодного відношення) – виходить така дрімуча гомофобія, що крізь неї не продертися жодним тверезим фактам. Отак і живемо.
 
Від «совка» нам лишилася орієнтація на однаковість, штампованість і сірість, від релігії маємо перекручене і збочене вчення, в якому втрачено основне зерно – що «Бог є любов».
 
Стосовно випадку з моїм колишнім хлопцем, то він просто вірить, що «пропаганда гомосексуалізму» - це витівки так званого всесвітнього заговору, покликаного знищити, виродити частину населення Землі, щоб іншій, привілейованій частині, вільніше жилося. Бувають же випадки, коли люди стають найагресивнішими гомофобами, заперечуючи гомосексуальну сутність самих себе (частково, як було зі мною). Задавлені бажання здатні породити великі проблеми та комплекси. Тому я не здивуюся, коли дізнаюся, що і мій колишній таки визнав, що він не такий уже й натурал, якого з себе вдавав.
 
До речі, стосовно релігії. Багато хто дійсно вважає, що людям з нетрадиційною орієнтацією заборонено ходити до храму, наприклад, мовляв, вони несуть на собі гріх. Що можеш сказати про такі стереотипи?
 
Ну як любов може бути гріхом? Дехто вважає, що голову не можна мити в понеділок. Що з цим робити? Чи хіба ті носії стереотипів – безгрішні?)
 
Якби вхід у храм був заборонений носіям гріха, храми були би пусті.
 
А ти зараз зі своїм колишнім спілкуєшся?
 
З тим, що гомофоб – ні.
 
Як відреагували на зміну твого вибору колишні друзі та знайомі?
 
Здивовані були. Особливо ті, хто були свідками моїх нападів гомофобії. Але найближчі подруги сприйняли нормально, всі вони люди широкого світогляду. Звісно, є й такі, які думають типу «ну, це в неї тому, що з чоловіками не склалося». Та ці люди просто не знають, що зазвичай я була ініціатором розриву стосунків із чоловіками. Та й «вибором» мою любов до партнерки назвати складно. Серцю ж не накажеш. Аналізуючи свою юність, розумію, це в мені було завжди, просто чекало нагоди проявитися.

Тобі випадала нагода поспілкуватися з іншими представниками нетрадиційної орієнтації в Україні, чи навіть в Луцьку? Чи є в нас таке поняття як дискримінація? Тобто чи безпечно бути геєм чи лесбіянкою в сучасному українському суспільстві?
 
Так, багатьох знаю особисто, в Луцьку в тому числі.
 
Як я вже казала, лесбійкою бути простіше, безпечніше, особливо, якщо сидіти тихенько й мовчати про свою сутність «у тряпочку». Геєм у сучасному українському суспільстві бути безпечно, поки про це ніхто не знає. А ще краще, якщо укласти фіктивний шлюб, як робили в Радянському союзі.

Бо одна справа говорити про своє особисте життя серед друзів, і зовсім інша – на роботі. Ми з партнеркою ще поки не робили камін-ауту на роботі, то сказати, чи дискримінують нас, важко. Якщо і не звільнять, то пліткуватимуть і шепотітимуться за спинами. А кому таке приємно? Особисто мені дуже неприємно брехати у відповідь на питання про сімейний стан. Так, ми одружені з партнеркою, ми – сім’я, ведемо спільне господарство, але як це пояснити в Україні?

Якщо, не доведи Боже, хтось із нас опиниться в реанімації, іншу й на поріг не пустять. Ми не маємо права на спільну власність, не маємо права спадкувати майно одна одної, не маємо права на соціальне забезпечення, передбачене для членів сім’ї. Це і є дискримінація. І я вже мовчу про те, що якби, скажімо, я мала дитину і раптом померла, моя дитина лишилася би круглою сиротою, маючи іншу маму, здатну про неї піклуватися.

Звісно, дискримінація в Україні є. Жоден із моїх друзів-геїв не зробив публічного камін-ауту, бо боїться звільнення, знущання, переслідування чи фізичної розправи. Бо тільки той факт, що людина має одностатеві стосунки, може перетворити її на демона в уяві неосвіченого українського суспільства. Тому моя відповідь однозначна – дискримінація ЛГБТ в Україні є. І боротися з нею треба просвітницькими методами. Тому я й погодилася на це інтерв’ю - щоб показати, що геї в Луцьку існують, і це звичайні люди, яких ви можете зустрічати щодня, але, можливо, через ваш обмежений світогляд, вони не довіряють вам своєї сутності.

[img data=def]17_05_2016_1868549056/13223448_10208512309917134_1004683060_o.png[/img]

 Чи реально, на твою думку, от вже зараз, в сучасному суспільстві, добитися якихось прав для ЛГБТ на законодавчому рівні і що для цього треба зробити?
 
Ну, 25 листопада минулого року Верховна рада прийняла антидискримінаційну поправку до Трудового кодексу. Але це зовсім не означає, що дискримінація в Україні зникла. Так само можна узаконити цивільні партнерства чи одностатеві шлюби, але питання – як цей закон буде виконуватися? Я не вірю в революції та миттєві зміни. Я вірю в просвітницьку роботу.
 
Щоб в Україні понизився градус гомофобії, потрібно з дитинства пояснювати українцям, що інакшість (сексуальна, гендерна, фізична, національна тощо) – це теж нормально. Потрібна всеохоплююча соціальна реклама толерантності. Потрібні Фестивалі і Марші Рівності, які нині так муляють праворадикалам. Потрібно побільше камін-аутів серед публічних осіб. Потрібно вчитися вирішувати проблеми через діалог, а не зброєю, кулаками чи обливанням кефіром.

Тому я починаю просвітницьку роботу в своєму оточенні. Я вирішила не боятися і, якщо запитують, відповідаю правду про свої стосунки з партнеркою. І, хтозна, можливо трохи згодом я буду говорити про це публічно, аби своїм прикладом підтримати інших ЛГБТ, які бояться сказати про себе.

***

^{Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}