BLOG на нічку: «Вона раптом зрозуміла, що сама була жебрачкою»

Сьогодні у традиційній рубриці «BLOG на нічку» від «Таблоїду Волині» філософська різдвяна історія від журналістки Юлії Завадської.

Матеріал опубліковано на сайті інтернет-видання CREDO.

Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку [email protected].

***

Настя вважала себе зразковою християнкою: щонеділі ходила до церкви та виконувала заповіді, «ангажувалася» (що з католицького сленгу перекладається, як «брала активну участь») у житті парафії та співала в хорі. З людьми намагалася не сваритися (коли хтось критикував, тримала дулю в кишені, а обличчя висловлювало лише повагу) та завжди приходила на допомогу потребуючим (зайвий добрий вчинок нікому не завадить). В Адвент навіть не їла солодкого і ходила на Рорати.

Аби піднести свій духовний рівень, вирішила перед Різдвом зробити вчинки милосердя. Своїх грошей не вистачало, тому запропонувала у спільноті скинутись на подарунки для дітей-сиріт або на різдвяну вечерю для жебраків. Спільнота ніяк не могла визначитися, що обрати, отож, взялися за дві справи одразу.

Щодо подарунків дітям – все вирішили швидко (іграшки, розмальовки, фломастери), а про вечерю треба було подумати (які страви готувати, кому подавати, де все організувати).

— Що будемо готувати на вечерю? — запитала Вірка (вискочка, яка робила вигляд, що «ангажується» ще більше) і запропонувала своє меню: кутя, вареники з капустою, оселедець під шубою та рибний суп.

— Ні, на різдвяній вечері не можна подавати страви з майонезом – піст, – обурилася Настя і подумала: «Це була моя ідея на славу Божу, а вона тут розкомандувалася», – Крім того, вареники краще робити з вишнями.

— Немає заборони на майонез, це лише традиція, а вареники з капустою ситніші.

— Ти просто ще недозріла у вірі, – виклала свій найвагоміший аргумент Настя, але, щоб не продовжувати суперечку, запропонувала компроміс: два види вареників та рибу з овочами.

Підготовка тривала. Усі отримували задоволення від того, що роблять добру справу, у спільноті панував різдвяний настрій. І все було б бути чудово, якби не «шеф-диктатор».

У сирітський будинок Настя не поїхала, бо на роботі треба було терміново здати звіт. А на різдвяне частування для жебраків прийшла, коли свято закінчилося і всі вже мили посуд.

Спільнота була задоволена і окрилена зробленою справою. Усі жартували та згадували подію.

«Я все придумала, перемила гору посуду, завдяки мені порадували дітей та нагодували бідних. А вся слава їм. А я що – прибиральниця?» – думала дівчина.

Мало того, Вірку всі хвалили за те, що навчила гостей співати у два голоси колядку «У Вифлеємі весела новина». «Теж мені зірка жебраків!», – злилася Настя.

— Можна взяти ще вареників з собою, – запитала якась бабуся, що раптом з’явилася у дверях, – і салату в торбу? А, може, ще й кутя лишилася?

— Ну не знаю… Вже нічого немає. Хіба що супу трохи.

— Спаси Господи. Най тебе Пречиста оберігає і най щастя тобі буде.
— Дякую, – сказала Настя.

Вона раптом зрозуміла, що сама була жебрачкою і щойно отримала милостиню.