Відома луцька фотограф Ірина Дяченко розповіла, як стала рестораторкою

22 Грудня 2016
Текст: Ірина САСОВСЬКА
Фото:
Роман ДОМБРОВСЬКИЙ

Про гастрономію, фотографію та дизайн «Таблоїд Волині» поспілкувався із 24-річною власницею ресторану «Кінза», що на Федорова, 2а, Іриною Дяченко.



– Як давно займаєтесь фотографією? Що любите знімати найбільше, а що не дуже до вподоби?

– Фотографую уже більше п’яти років. Люблю знімати приємних людей. З кожною людиною за період зйомки я стаю другом, і згодом з більшістю людей продовжую спілкування у дружньому ракурсі. Останніх два роки з фотографією був трохи перебір: було дуже-дуже багато роботи, і просто хобі перетворилось у основний вид діяльності.

Зараз фотографію хочу повернути на рівень хобі, аби знову працювати лише в задоволення. На щастя, вже є така можливість. Я можу собі дозволити вибирати, з ким хочеться працювати, а з ким – ні. Раніше я бралась за будь-яку роботу. Нині маю помічницю, яка мене дуже виручає. Можна сказати, що це теж мій проект, адже за три місяці я підготувала дівчинку настільки, що вона бачить, як я, і розуміє буквально з півслова. Це дає можливість більше часу приділяти закладу.



– Хто Ви за освітою?

– Я художник-дизайнер. Цього року вступила у наш СНУ на правознавство, це буде моя друга вища освіта. Тож паралельно я ще й студентка. Окрім того, практикую настінні розписи, ліпнину, фрески, живопис.

– Чому вирішили зайнятись ще й гастрономією і як дійшли до власного закладу?

– Насправді, це була ще дитяча мрія. З багатьма луцькими рестораторами я працювали у плані фотографії: знімала страви для меню, для кількох відмальовувала дизайн та розробляла деталі інтер’єру. Так сталося, що в один момент й мені випала можливість проявити себе у цій сфері, я її не упустила. Так, по-трошки я себе й проявляю тут. Для мене це абсолютно новий і дуже цікавий напрямок. Дуже натхненно цим займатися.



– За скільки часу вдалось усе реалізувати і що було найскладніше?

– Найскладніше – знайти спільну мову з людьми, які займаються ремонтом. Фактично, я брала участь у всіх процесах, починаючи від штукатурки і закінчуючи електрикою. З травня я тут майже живу, бо приміщення дісталось у дуже поганому стані. До того ж практично кожен день приходили сусіди й казали, що у нас нічого не вийде, бо то просто прокляте місце, і таке інше. Але, чесно кажучи, це лише підбадьорювало довести самій собі, що все-таки вийде.

– Як вважаєте, вдалось це довести собі?

– Усе в процесі. Насправді, ми кожен день щось собі доводимо. Ще рано щось говорити чи оцінювати. Я думала, що буде легше, коли відкриємось. Натомість з’явилось багато нових моментів і завдань, які треба вирішувати тут і зараз.



– Чому «Кінза»?

– Спочатку була концепція грузинського закладу з типовою кухнею, випічкою й іншими стравами. Через певні обставини довелось відмовитись від цієї ідеї. Грузин, який мав з нами працювати, не зміг втілювати цю ідею, а робити грузинську кухню без грузина – то курям на сміх. Однак, вже була готова вивіска, й оскільки всі дуже чекали відкриття і вже асоціювали назву з локацією, ми вирішили її не змінювати.

Знаєте, можливо, й на краще, що з грузинською тематикою не склалося. У Луцьку зараз більш, ніж достатньо грузинських пекарень і ресторанів. Ці заклади вже конкурують за любителів грузинської кухні, яких у луцьку не так і багато.



– Яким є Ваш заклад? Що пропонує меню?

– По-перше, це – домашня українська кухня. Зараз я постійно на телефоні з бабусею, переймаємо її рецепти, щось удосконалюємо й адаптуємо. Вже прийшов той момент, коли всі наїлись піцою, пастою й суші. У Луцьку вже, мабуть, більше піцерій, аніж у середньостатистичному італійському містечку.

По-друге, меню у нас сезонне і змінюється в залежності від пори року й наявних свіжих локальних продуктів. Також у нас практикується пісне меню у відповідні періоди.

По-третє, ще один концепт закладу – м’ясо і вино. У нас достатній асортимент вишуканих м’ясних страв і українських та імпортних вин найкращої якості.

Заклад є і буде зразковим. Зараз я, як ревізор, приходжу у заклад і сама перевіряю все до найменших деталей: від заморожування і стікерів до чистоти у всіх закутках.



– Розкажіть про дизайн вашого закладу? Чому він саме такий?

– Основне завдання дизайну полягало у тому, щоб максимально обіграти те, що є, не валити стіни, доповнити чимось і отримати найкращий результат. На щастя, мені дуже пощастило з партнерами. Так, всі меблі нам робило підприємство «Атлант плюс». Нові нотки у дизайн кожного тижня вносить моя знайома флористка. Вона приходить й повністю змінює усі дрібні елементи декору, приносить інші рослини. Дизайн доповнюватиметься, подекуди хочу прикрасити стіни власним живописом.

Найкращі моменти намагались підсилити. Так, тут була класна стіна з цегли, однак вона була пофарбована у фіолетовий колір.

Оскільки це окреме приміщення, то є можливість добудувати другий поверх. Поки що це лише у перспективі, але все можливо. Зверху все можна буде спланувати по-іншому, там може бути й великий бенкетний зал.





– У яких типах закладів Вам найбільше подобається бувати?

– Донедавна я вела такий холостяцький спосіб життя і оскільки жила сама, постійно вечеряла у закладах або замовляла з собою. У силу роботи фотографа були такі часи, що фактично кожну п’ятницю, суботу й неділю я проводила у ресторанах. Знімала весілля чи інші події. У багатьох закладах я вже знаю персонал. Тому для мене кайф просто побути вдома.

Для мене важливо, щоб було швидко і смачно. Часто практикую замовлення по дзвінку, тобто просто телефоную завчасно і на конкретну годину мені готують обід чи вечерю. Зараз часто так буває у «Кінзі». Я дуже люблю наше меню, тож телефоную дівчатам, замовляю. Вони мені запаковують їжу гарненько, я вдома викладаю все на тарілку, і вуаля – я вже господиня (сміється – авт.).



– Скоро різдвяно-новорічні свята. Мабуть, у силу Вашої професії проводити їх дещо по-іншому, аніж пересічні волиняни.

– Цього року я вирішила, що з мене досить роботи на свята і дуже хочу, щоб все було, як належить: з усіма традиціями і ялинкою. Різдвяні свята дуже люблю, найбільше – Новий рік і Різдво. Це чудовий привід зібратися з рідними. Мені приємно, що і я тепер рідних маю куди запросити, адже у «Кінзі» дуже по-домашньому й точно помістяться усі.

До слова, мені дуже важливе визнання батьків. Мене виховували відмінницею і зараз мені дуже приємно, що батьки мною пишаються.

0

Читати ще

Коментарі

Володимир

Вам потрібно більше реклами!

Депутат

Ну все- вуаль...чекаємо на

####

Ірочка, головне щоб все це

іра

Найбільш цікаве питання-як

Mr. Light

Молодець, продовдуй в тому ж

Гость

ВСІМ цікаво!!!!!

Анонім

Нафоткала

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter