Сьогодні свій День народження святкує харизматична, вродлива і ефектна телеведуча «Нового каналу» Надія Рогозіна. Вирушивши кілька років тому підкорювати столицю, лучанка Надія змогла досягнути чималих успіхів у професійній діяльності та стійко «вкоренитись» у столиці.

З нагоди свята Таблоїд Волині зібрав п’ять цитат телеведучої про сім’ю, фобії та про те, як стати своєю у незнайомому місті:
 
Я ж приїхала до Києва зі своїми амбіціями. Думала, що я найкраща, і мене тільки й чекали тут. А виявилося, що це не так. І що таких, як я – черга. Щовечора приходила з роботи (знімала тоді навіть не кімнату, а ліжко), у квартирі – повно студентів, вони галасували, реготали, а я плакала. Дуже виснажливою була робота, а ще й від доньки я знаходилась далеко. Намагалася їздити до неї щовихідні. І ті слізні моменти розлуки було все важче витримувати. Але тепер хочу подякувати всім, хто подолав цей шлях зі мною, допомагав часом доброю порадою, а часом і сердитим криком.

***

Головне, подумати сто разів, перш ніж поїхати. Ми там нікому не потрібні, тож за свій шматок хліба доводиться воювати. Друге: взяти з собою якнайбільше грошей. Хтозна скільки доведеться прожити без зарплати. Я у перші місяці продала все цінне, що у мене було. Не лишилося жодних сережок чи каблучки. Якщо все це вас не злякало, значить вірте у себе і не вагайтесь.

***

Теж, пам’ятаю, у листівку писала про маму. Звати її Алла Іванівна, головне, що вона мені дала, це, напевне, віра в себе. Мама завжди казала, що у мене все вийде. І коли вже хотілося опустити руки, це допомагало рухатися вперед. Ну і, звісно, мама мені зараз дуже допомагає з доглядом за донькою. Без цього я навряд чи змогла б займатися своєю роботою і чогось досягати.

***

Я десять років не літала на літаку, років п’ять не їздила в ліфті і три роки не заходила в метро. Одного дня настав момент, коли я зрозуміла, що мені страшно вийти з квартири. І тоді я зрозуміла: або я буду щось робити, або проживу в чотирьох стінах все життя.

***

Донечці Софії, звісно, намагалася читати чим побільше. Але ніколи не любила їй приносити банальних популярних казок. Завжди шукала з якоюсь родзинкою, з гумором і такі, про які мало хто знає. Хоча і класика, звісно, у нас є в домашній «казковій» бібліотеці. Її улюблена – «Маленький принц». Вона коли її прочитала (сама, я ні разу її не заганяла), то мені навіть здалося, що вона подорослішала від прочитання.

^{За матеріалами Таблоїд Волині, Слово Волині}