Так починається кохання: історії зустрічей відомих волинян

14 Лютого 2015
Наприкінці зими, коли душа, втомлена від холоду і сірості, вимагає чогось світлого й ніжного, є той особливий день, у який кожен може дозволити собі бути легковажнішим, сміливішим, романтичнішим. Коли не тільки тинейджери скуповують «валентинки» та шоколадні сердечка, а й поважні чоловіки і вельмишановні пані мандрують крамницями у пошуках якихось милих дрібничок, аби потішити своїх половинок й укотре нагадати їм про ті почуття, що колись поєднали їхні долі.

У День святого Валентина кохані й не дуже люди обдаровуватимуть одне одного, готуватимуть романтичні сніданки. Хтось наважиться на освідчення, хтось стане на рушничок щастя, хтось зробить тільки перший крок у стосунках.

А ми напередодні Дня святого Валентина розпитали у відомих волинян про їхні перші любові, про весілля та знайомство з другими половинками, а також про те, у чому ж полягає секрет сімейного щастя.


ВОЛОДИМИР ГУНЧИК,
голова Волинської обласної державної адміністрації:


– Історія мого знайомства із дружиною – це звичайна історія, коли зустрічаються двоє людей, спочатку знайомляться, потім розуміють, що подобаються одне одному. Справа в тому, що у мене – друга дружина, і я вже мав досвід сімейного життя.

Так склалося, що життя змінилося. Ніколи про це не жалкую. У нас троє дітей, я задоволений свою долею. Можливо, якоюсь мірою задоволений і завдяки тому, що дружина постійно задає мені тонус, стимулює до активного способу життя. Ми доповнюємо одне одного: я більш замкнутий, а вона – більш відкрита, більше спілкується, має поетичну натуру, пише вірші.

Ми розуміємо одне одного, але навіть якщо і виникають певні моменти, які є в будь-якій сім’ї, я знаю, що дружині треба поступатися.

МИКОЛА РОМАНЮК,
міський голова Луцька:


– Із дружиною познайомився у Львові. Ми навчалися в інституті на одному курсі. Зустрілися під час відвідин оперного театру. Саме там я побачив її вперше. Це було 11 вересня 1977 року. Відтоді ми завжди святкуємо цю дату. Одружилися через два роки – у 1979-му.

ПЕТРО ШПИГА,
начальник УМВС України у Волинській області:


– З дружиною познайомився в студентські роки. Ми навчалися на історичному факультеті Волинського державного університету. Дружина була на рік молодшою. Спершу були спільні інтереси, а потім з’явилося спільне бачення життя. Одружилися, коли я закінчував навчання, а дружина була на четвертого курсі.

ГРИГОРІЙ ПУСТОВІТ,
керівник волинського осередку ВО «Батьківщина»:


– Познайомився із дружиною в місті Острозі, де провів дитинство. Знав її з п’яти років, бо була сусідкою. Підлітком поїхав навчатися у суворовське училище в місті Калініні. Вона росла, а я служив. Одного разу повернувся додому і побачив, якою красивою стала ця сусідська дівчинка й закохався. Під час однієї з чергових відпусток, коли було потрібно повертатися на службу, стали зустрічатися.

У 1986 році запропонував коханій одружитися. За традиціями, до батьків майбутньої дружини відправили сватів, вони дістали згоду дівчини. Через рік святкуватимемо 30-річчя спільного життя.

ІВАН МИРКА,
директор департаменту інфраструктури та туризму Волинської ОДА:


– Із майбутньою дружиною ми разом навчалися у гімназії № 4. Вона була на два класи молодшою. Але познайомилися пізніше, коли я вже був на першому курсі. Нашим викладачем у музичній школі, яка теж була спільною, був Олександр Сидоренко із гурту «Своя сорочка». Коли пішли його вітати, зустрілися. Виявилося, що живемо поряд.

Одружилися в 2002 році. Мені тоді виповнився 21 рік, я навчався в Німеччині. Приїхав на канікули і вирішив оженитися. Після того – знову на навчання.

ТАРАС БОЖИДАРНІК,
декан факультету бізнесу ЛНТУ:


– Познайомився із майбутньою дружиною на молодшому курсі.Обоє відразу закохалися, але якийсь час ще придивлялися одне до одного. А після навчання, коли вона працювала в банку, а я – в університеті, освідчився, ми одружилися. До шлюбу йшли чотири роки.

Весілля відбулося 2001 року 8 вересня – у день Наталії, саме так звати мою дружину. Тепер щороку відзначаємо подвійне свято. Перші десять років традиційно приходив додому із букетом, а потім дружина попросила дарувати книги.

АНДРІЙ ОСІПОВ,
адвокат, депутат Луцької міської ради:


– Ми познайомилися в купе потяга. Ірина їхала з Вінниці до бабусі на Волинь, а я повертався з відрядження. Ще був студентом, але вже практикував і мав у Вінниці судовий процес. Дружина їхала до Рожища, але я переконав її вийти в Ківерцях: пообіцяв, що допоможу з речами. Відтоді почали спілкуватися.

Зустрічалися ми аж рік. Відтак вирішили одружитися. Я людина рішуча, та й чого тягнути, коли почуття зашкалюють? Весілля було студентське, дуже гамірне і веселе.

МИХАЙЛО БУЧАК,
настоятель Свято-Покровського храму в селі Маяки Луцького району:


– У нас незвична історія знайомства. Наталя була вчителькою в нашому селі, знімала кімнату в місцевої бабусі. З Наталею хотів познайомитися мій товариш Вітя. Пішли знайомитися. Я постукав у двері. Бабця відчиняти не хотіла, але я сказав, що ми з колгоспної профспілки, прийшли подивитися, як живуть молоді спеціалісти. Так і познайомилися.
А на одне з побачень Вітя піти не зміг. Каже мені: «Слухай, піди! Бо незручно». Так пішов з нею на побачення, і Віті вона не дісталася.

ВАСИЛЬ ЧЕПЕЛЮК,
народний артист України:


– Зустрів Тетяну в інституті. Я співав в академічному хорі, а вона – в народному. Але я перший її помітив, а вона на мене не звертала уваги. Якось піднімаюся сходами в інституті, торкаюся до її руки, а вона каже: «Льоню, ти що?» Я був шокований. Вона навіть не знала, як мене звати!

Але вже на другому курсі ми побралися. Тетяні тоді було 18 років, а мені – 21. Цього року – сорок літ, як одружилися.

ІГОР КОЦАН,
ректор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:


– З Лілією ми знайомі уже півжиття. Симпатія виникла давно, але шлях до створення щасливої сім’ї був нелегкий. Від цієї симпатії з’явилася Соломійка. Але обставини складалися так, що ми не могли створити тоді сім’ю. І вже після розлучення Лілі у наших планах з’явився Данилко. Але тепер ми разом назавжди. І по-справжньому щасливі.

ІРИНА КОНСТАНКЕВИЧ,
депутат Луцької міської ради:


– Познайомилися у студентські роки, коли обидвоє навчалися у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка. Я – на філологічному факультеті, Микола – на юридичному. Доля звела на канікулах: працювали у студентському будзагоні в Берліні на реставрації Музею пошти поблизу Берлінського муру. Півдня працювали, решту часу проводили у музеях й театрах, трішки мандрували Німеччиною. Зустрічатися почали майже через рік після знайомства. А одружитися чоловік запропонував у день мого народження. Прийшов із колючими трояндами. Усі 25 карбованців, які мав, Микола віддав за квіти. Це було в Києві. Мені було 23 роки, йому – 25.

ТОВІЙ РІВЕЦЬ,
художній керівник камерного оркестру «Кантабіле» Волинської обласної філармонії:


– Я став працювати в музичному училищі в Луцьку. Паралельно навчався у консерваторії в Ленінграді. А Віра, моя майбутня дружина, була там студенткою фортепіанного відділу. Курсом вище навчалася моя сестра Тема. Віра спочатку познайомилася й подружилася з нею, і сестра стала мені нахвалювати: ой, яка в мене є красива подруга! А згодом я почав викладати на курсі у Віри камерну музику. Стали більше спілкуватися. Я Віру зустрічав, проводив… Через кілька років – у 1971-му – ми одружилися.

ВОЛОДИМИР ЛИС,
письменник:

– Як успішно одружитись? Треба вміло сісти за спиною хорошої студентки. Це справді було так. Ми обоє поступили на факультет журналістики Львівського університету. На першій лекції я спочатку сів в іншому місці, але там шуміли. І на перерві пересів за спину дуже гарної дівчини. І не прогадав. Не скажу, що в нас була любов з першого погляду. Але з кожним днем вона наростала… В неї була дуже струнка фігура. На ту фігуру всі западали. І очі з такою дитячою іскринкою. Такий вже у неї був погляд. У квітні 1972 року я освідчився, а в серпні ми одружилися. До слова, через неповний місяць після одруження я відпустив вуса, які відтоді не голив.

За матеріалами газети «Сім’я і дім»
0

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter