СЛОВОПОРТРЕТ: Андрій Андрейків

У грудні 2013 року Андрій Андрейків прощався із друзями та знайомими, збираючи валізи у Сполучені Штати для закінчення магістратури на юрфаці у Чікаго. Друзі посварились з ним. Мовляв, виїхати з країни, коли відбуваються такі визначальні події, інакше як зрадою не назвеш.

Андрій лишився. Пішов на держслужбу, щоб змінювати ситуацію зсередини. Із вересня минулого року і донедавна керував Ягодинською митницею.

* * *
Мене не раз блокували, обзивали корупціонером. Правда, таке щоразу відбувалося, коли я досліджував якусь сумнівну господарську оборудку. У нас тепер як? Знамена в руки і – кричати про ідеали Майдану. Люди, які роками роздавали хабарі, «рішали» питання при Януковичу, взяли синьо-жовті прапорці і пішли воювати з хабарниками. Є межа, через яку переступати не можна, а люди її втратили.

* * *
Працюючи на кордоні, ти працюєш не просто на межі держав, а ще й на межі економічних та політичних систем. Волинь в цьому плані – унікальна. З одного боку, вона межує з Європейським Союзом, який сповідує одні цінності, має одну світоглядну позицію щодо бізнесу, людини, громадянина. А з іншого боку у нас – Білорусь, яка є фактично членом Митного Союзу. Оці лещата – економічні, соціальні, політичні, ментальні – які відчуває Україна, Волинь відчуває найсильніше, бо є найближчою до цього перетину цивілізацій.


* * *
Європейський Союз – структура складна і багатогранна, від початку – створенна для уникнення економічних конфліктів Старого континенкту і зараз стагнує. Україна для багатьох є конкурентом. Вона має величезні заводи (хай вони зараз недіючі), землі і освічене населення; це – величезний потенціал. Україна у 1913 році зібрала мільйон пудів хліба, а це – стільки, скільки пів-Європи виробляє разом. І європейці це розуміють. Чи вигідно їм мати в сусідах такого конкурента? З іншого боку, окрім демократіі і свобод Європа презентує зовсім іншу систему цінностей. Багатьом в Украіні важко зрозуміти, як можуть гей-сім’ї всиновлювати дітей. Україна в корені є глибинною релігійною нацією. А Росія – це пережиток з часів Івана Грозного. Там всі потребують батюшки-царя, люди позбавлені можливості приймати рішення і що найгірше – їх це влаштовує.

* * *
Нам не треба вигадувати велосипед чи заходити в зоране поле. Для чого гнатися за будівництвом автомобілів, коли в світі є стільки компаній зі столітнім досвідом? Чи займатися виробництвом нових холодильників або комп’ютерів, коли є відомі світові бренди? Тут нереально стати адекватним конкурентом. Треба визначити кілька напрямків, які в найшвидший термін дадуть найбільший ефект. Це, в першу чергу, програмне забезпечення, тобто – наші айтішники, вони найкращі в світі і треба їм створити щось типу Силіконової долини. Дати максимум податкових пільг, залучити інвестиції. Це – люди, які вже живуть в 22 столітті. По-друге, враховуючи наш аграрний потенціал, ми можемо нагодувати весь світ якісною їжею.

* * *
Украіна настільки самодостатня, що потребує лише одного - якісного патріотичного менеджменту. Який буде жити не для себе, а для змін. Це велике випробовування: знати, що ти багато робиш, але з цього нічого не отримаєш. І цей менеджмент повинен мати щось подібне на військову ієрархію. Такий собі колектив ронінів. Вільних самураїв, які не мають пана і живуть для вищих цілей.

* * *
Посада, соціальний статус, заробіток – не повинні бути самоціллю. Побут не повинен бути сенсом життя. А самі цілі мають бути нематеріальними. Більшість наших цінностей поки межують із ханжеством – будинки, маєтки, круті машини, годинники. Матеріальні речі, які ніби посилають сигнал: я – щасливий! А хто цього не має, той в оцінці інших – щастя теж немає. І це формує цілу систему спотворених цінностей та ідей. Крутий в розумінні підлітка – кримінальний авторитет, олігарх, а не професор, не академік, - він взагалі лох.

* * *
У середній школі в мене англійську мову викладав чоловік, який працював в Міністерстві закордонних справ Радянського Союзу. Мене настільки вразив його підхід до життя, зовнішній вигляд, стиль… В юнацькій підсвідомості відклалася впевненість, що чоловік повинен бути саме таким. Це була людина надзвичайної культури та інтелекту.

* * *
Я сам – із району. Коли поступив на факультет міжнародних відносин, то один був не зі Львова і це було непростим випробовуванням. Однокурсники були закордоном, бачили світ, і мені треба було багато працювати, щоб дотягтися і в іноземних мовах і знаннях взагалі. Вже на п’ятому курсі я виграв конкурс Конгресу США і потрапив до Верховної Ради, став помічником Голови комітету з міжнародних відносин. Це був колосальний досвід.

* * *
Я ніколи не спинявся і завжди вірив в себе. І знав: коли погано, треба рухатися вперед із ще більшими зусиллями і вчитися.

* * *
Добрі справи робляться на довгострокову перспективу. А погані – відразу приносять дивіденди. Забрати завод, вкрасти, обдурити – від цього швидко отримується прибуток. І це – вибір кожного, що він хоче: вже, зараз, багато, але з великими проблемами потім, чи правильно, спокійно, на майбутнє.


* * *
Намагання перетнути кордон з незаконним товаром – це теж пошук швидких грошей. Зараз є велика небезпека, що Україну будуть використовувати транснаціональні злочинні угрупування для перевезення небезпечних вантажів, наркотиків, зброї. Останній випадок, коли затримали перевезення 500 кг героїну – показовий. Через те я вважаю, що митниця повинна бути окремою воєнізованою правоохоронною структурою.

* * *
Нині в державі така система, що ми вирішуємо проблеми із сьогодні на вчора, максимум – із сьогодні на сьогодні. Мислити із сьогодні на завтра – можна лише на підставі інформації. Митниця якраз – не просто економічний інструментарій, а саме таке джерело інформації. Працюючи з експортом та імпортом, добре розумієш всю систему економіки.

* * *
Ми працюємо щодня з людьми і це найважче. Я переконаний, що у нас в державі найбільшою бідою є проблема комунікації. Люди не вміють спілкуватися між собою, не вміють доносити думку одне до одного, не сприймають позицію опонента. Чи то політика, чи соціальне спілкування, чи навіть на побутовому рівні, у нас люди сприймають одне одного найчастіше як ворога. Натомість, ми повинні розуміти, що наш опонент – не кращий і не гірший, він просто – інший.

* * *
Українці – раби минулого. Моє покоління – взагалі трагічне. Ми стали повнолітніми в 90-х роках, коли радянська система зруйнувалась, а іншої системи – економічної, соціальної, ціннісної – ніхто не запропонував. Ми ставали на ноги, задавали питання. Але відповідей не чули, бо дорослі, наші батьки, самі старалися зрозуміти всі ті зміни. Кожен загартовувався сам по собі, як вмів.

* * *
Наші люди бояться бути особистостями. Бути самими собою. Пропагуючи демократію, цінності свободи, насправді цієї свободи бояться.
Але якщо взяти навіть з економічної точки зору, на ринку завжди перемагає той, хто є унікальним.

* * *
Митниця – це потік товарів і послуг, на зустріч яким ідуть гроші. І це – величезна спокуса. Не тільки в Україні, це стосується різних країн. Так само, як важко бухгалтеру чи банкіру оперувати великими грошима і не стати їхнім рабом. З іншого боку, є побутова складова. Низька зарплата і завищені вимоги.

* * *
Має бути суспільний договір. Якщо ми людям щось забороняємо, треба пропонувати взамін. Наприклад, стабільність, спокій, матеріальні блага, впевненість у завтрашньому дні. І тоді навзаєм ніхто не буде брати хабарів, не зловживатиме посадами не існуватимуть спокуси не платити податки.

* * *
Основним принципом світу є передача енергії. Тому дуже важливим є кожне сказане слово. Особливо, це стосується керівників. Для мене завжди були важливими не лише показники ефективності роботи працівників, а й те, з яким серцем вони прийшли на роботу і з яким завершують робочий день. Якщо людина винесе з роботи негатив, він понесе його додому. І в тій сім’ї будуть рости закомплексовані діти. А нам треба виростити індивідуумів.

* * *
У мене часто бувало, що виходжу на кордон і дивлюся на тих людей, на молодь, які їдуть в Польщу на заробітки. Задавав багато питань сам собі.
Німці капітулювали в першій світовій, але з 1918 року по 1940 рік – зробили шалений ривок. Так, цілі були мілітарні, імперіалістичні, але зрештою, цю динаміку змін німці зробили своїми руками. Сполучені Штати після Великої депресії вже за двадцять років мали одинадцять нових розвинутих галузей, і теж це зробили своїми руками. А наші люди, які виїжджають закордон – тікають від проблем. Хоча насправді – тікають самі від себе.


* * *
У нас є чітко виражена політична еліта, але немає ні культурної, ні військової, ні наукової. А цей прошарок еліти мав би створювати систему цінностей, як дороговкази. У нас вони відсутні. Ніхто не хоче їздити побитими дорогами, неосвітленими, з відкритими люками, ще й без дорожньої розмітки. Люди тікають від цього хаосу, хоча, як на мене, мали б почати крок за кроком будувати ці знаки, цю систему сенсу життя і орієнтири для наступних поколінь.

* * *
Загострене почуття справедливості інколи не дозволяє приймати раціональні рішення. У мене часто таке було, що я висловлював свою незгоду в очі людині, яка мала владні повноваження відносно мене. Я стараюся не ламатись, тримати в собі стержень. В Міндоходах ми не визнали сумнівні борги однієї державної компаніі на 800 млн. Для декого це був шок.

* * *
В України – величезні ресурси. Якщо всі тіньові активи вивести, то ми можемо ще багатьом позичити для вирішення їхніх проблем. Чому це не робиться? На все свій час. Вчитель приходить тоді, коли учень готовий.

* * *
Ми – на правильному шляху. Якщо я з вами говорю, якщо я не поїхав до Сполучених Штатів, якщо багато людей повертаються в Україну, думаю, що ми «рванемо».

Записала Людмила ЯВОРСЬКА