Текст: Наталка МАЗЕПА

Кожен, роздумуючи про своє майбутнє, хоче обрати для себе найкращий вуз, адже якісна освіта – запорука хорошої роботи та реалізації власних амбіцій. Чим відрізняється освіта в Україні та Німеччині й загалом багато цікавого про тамтешнє студентське життя розповіла в інтерв'ю “Таблоїду Волині” студентка спершу луцького, а потім німецького вишу Ярина Свирида.

Дівчину, яка йшла розглядаючись, я зустріла на Театральному майдані. Привітна Яра, з якою колись вчилися в одному університеті, радо погодилася на розмову.

– Розкажи, будь ласка, нашим читачам про себе. Що робиш у Луцьку?

– Я навчалася тут – у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки. Закінчила факультет романо-германської філології і отримала диплом бакалавра. Взагалі, коли я дізналася, що поступила на державну форму навчання у луцький виш, то спершу засмутилась, бо давно мріяла навчатися у Львові... Однак, уже тепер можу сказати, що саме у Луцьку я зустріла прекрасних друзів, отримала хороші знання, і взагалі – провела чотири веселі роки (усміхається – авт.). Сама я з Радехова Львівської області. Мені сюди їхати так само як і до свого обласного центру – 1,5–2 години. Я вже 2 тижні в Україні. Сьогодні приїхала у Луцьк вибирати плаття на весілля до подруги.

– Чому вирішила продовжити навчання саме в Німеччині?

– Навчатися у Німеччині не було моєю першочерговою метою. Виїхала я в Німеччину за програмою «Au-pair». Вона передбачає проживання у європейській сім’ї, відвідування мовних курсів, які оплачуються сім’єю, і допомога цій сім’ї у догляді за дитиною. Планувала на 6 місяців, аби підтягнути свою німецьку і ознайомитися з їхніми традиціями, стилем життя, побутом. Але для мене 9 місяців (трішки довше), які я провела у найкращій німецькій сім’ї, стали, напевно, найбільш насиченим і яскравим періодом у моєму житті!

Я побачила майже всю Європу і навіть частинку Азії, я змінила світогляд, стала більш відкритою, зустріла людей з найрізноманітніших і найдальших куточків світу. І коли я, після закінчення програми приїхала додому, то зрозуміла, що навчилася радіти життю я саме у Німеччині. Мені вистачило всього 9 місяців, аби відчувати себе там, як вдома. Тому, довго не роздумуючи, я підшукала університет, підготувала всі необхідні документи, переклади і поступила в Штутгартський університет.

– Розкажи про навчання у луцькому і німецькому вишах? Чи є спільні риси?

– Я навчаюсь на магістратурі в університеті міста Штутгарт, що на Півдні Німеччини. Спеціальність «Англістика», тобто англійська література та лінгвістика. Найважче вже позаду, залишилось написати магістерську роботу.

Думаючи про спільні і відмінні риси між двома вишами, чомусь на думку спадає лише відмінне. Напевно тому, що спільного, на жаль, дуже мало. Українські виші – це, на мою думку, продовження школи, тільки більш самостійне навчання. Ті ж групи, як класи, той же розклад занять, те ж домашнє завдання кожного разу, те ж заучування матеріалу без його розуміння…

Предметів надто багато. Більшість з них – зайві, як наприклад, фізкультура. Відповідно, і якість навчання гірша, адже, як можна приділити потрібну увагу кожному предмету, якщо їх така велика кількість, і кожного дня гори домашнього завдання.

Крім того, велику роль відіграє і компетентність викладачів. На моєму факультеті дійсно освічених, старанних і зацікавлених викладачів можна було перерахувати на пальцях. Аудиторії у нас обладнані дуже бідно, а можливостей обміну студентами на навчання закордоном практично немає. У нас студенти дуже здібні, але їхні здібності обмежені, на жаль, поганою освітньою системою і корупцією. Однак, звісно ж, що не все так погано. Коли я розпочала навчання в Німеччині, то зрозуміла, що отримала хорошу базу в університеті у Луцьку.

Говорячи про німецькі виші, то вони теж відрізняються між собою, і у кожній федеральній землі свої закони. Якщо ділитися власним досвідом: працювати там мені довелося у два рази більше, ніж німецьким студентам, тому що у них була краща підготовка, краща англійська, кращі знання після бакалавра. Тамтешні викладачі завжди йдуть на зустріч, у будь-який момент з ними можна зв’язатися по електронній пошті, проконсультуватись, запитати поради.

Окрім того, на семінарах можна вільно висловити свою думку, навіть, якщо вона не цілком достовірна, студент у такому випадку ніколи не почує різку критику і не отримає погану оцінку. Я б назвала німецьких студентів «автономними». Їм надається можливість самим вибирати собі предмети, і самостійно скласти собі розклад так, як студенту буде зручно, у тому випадку, коли студент ще підпрацьовує або просто не встигає.

У нас навчання строго чотири роки, якщо йдеться про диплом бакалавра. Більше того, студенти мають багато можливостей під час навчання працювати, або ж проходити десь практику, за яку, до речі, майже у всіх випадках, студент отримує хорошу зарплатню і великий плюс у резюме. Буду відверта, на цю тему я можу дуже довго говорити… (сміється – авт.).

– Чим схожі однолітки двох країн? Чим відрізняються?

– Я сказала би, що німецька молодь більш самостійна. Німці зовсім не прив’язані до дому, чітко знають чого хочуть, уміють заробляти гроші. Хоча і у нас можна знайти таких. Нове покоління, тобто молодь мого віку, – європейські – люблять подорожувати, отримувати нові знання, орієнтуються на кар’єрний ріст. Але німецька молодь, треба зауважити, за здоровий спосіб життя, не зустрінеш жодного, хто б не займався якимось видом спорту. Надають перевагу велосипедам, кросівкам і рюкзакам). Навіть різноманітні святкування проходять мирно (усміхається – авт.). У нас без алкоголю обходиться рідко, а там, де алкоголь, там відразу і агресія.

Дуже впадає в око стиль одягу. Не так часто, як у нас, зустрінеш дівчат на підборах, з товстим шаром макіяжу (чи навіть з тонким), у міні-платтячках. Одягнувшись так у Німеччині, у будень, ти будеш точно помічена, але нічого доброго про тебе, напевне, не подумають. Тому підборів в Німеччині у мене навіть немає. Але взагалі, наша молодь достойна. Навіть в Німеччині я зустрічала багато активних, розумних і неординарних особистостей з України. Нічим ми не гірші від європейців,у нас просто в країні бардак і зажерливі політики!

– Скільки часу не була у Луцьку? Що змінилося? Які враження?

– У Луцьку я не була близько двох років. Кардинально нічого не змінилося. Хіба стали кращими дороги, а та саме місто трохи розбудували. Враження – позитивні – це ж Україна, а вдома завжди найкраще. Шкода лише, що народ такий бідний, а моментами мені, на жаль, здається затурканий і пустий всередині. У маршрутках вражає невихованість як пасажирів, так і водіїв. Люди здаються озлобленими і агресивними. Але я їх розумію... Коли непевний у завтрашньому дні, чи, то важко усміхатись і бути привітним. Турбує «бідося» в країні, безлад кругом, як на вулицях, в парках, в автобусах, так і в країні загалом. Шкода людей, якими маніпулюють і яких обманюють багаті політики. Бо кожному, хто зараз живе чи працює закордоном, хотілося повернутися додому, де все рідне, де ти не чужий, де свої звичаї, своя мова… Але хочеться по-людськи, як то кажуть, жити. Жити і насолоджуватись життям, а не виживати.

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].