^{Текст і фото: Людмила РОСПОПА}

Ми звикли малювати писанки навесні і класти їх до великоднього кошика, аби потім освятити у християнських храмах, побитися ними і з'їсти. Ми звикли говорити «Христос Воскрес» і прикрашати «великодніми яйцями» будинки, дерева і святкові столи. Ми так звикли до кольорової писанки як атрибуту світлого християнського свята, що забуваємо: світ почався з яйця.

У приміщенні «InnerSpace» у Луцьку – не людно. По обидва кінці довгого, складеного з кількох столиків, столу стоять лотки з вареними яйцями. За столом – майстер Сергій Столярук. Поруч бігають діти, йдеться у матеріалі Район.Луцьк.

Я сідаю за стіл і беруся до роботи. Ні, не питати і писати, а малювати яйця. Чомусь тільки ця робота здається в ту мить доречною.

На столі горять дві свічки та лежить підготовлений віск. За столом екс-редактор одного інтернет-видання планує поїздку в гори. Ще ніколи в моєму житті яйця не малювалися так невимушено. Майстер пропонує зразки народних орнаментів, символізм яких настільки глибокий і давній, що візерунки на моїй писанці отримають чи не галактичний сенс.

Я вибираю імпровізацію.

Писачок у руках я тримала хіба що на великодньому ярмарку, коли питала: «А що це?». Ви можете тільки уявити вираз обличчя продавчині, що за частку секунди переходив від крайнього здивування до справедливого обурення. Але так вже повелося, що вдома у мене яйця малюють травою і відвареною цибулею. Майстер Сергій Столярук каже, що то спрощений народний варіант. Я не сперечаюся.

Правильно тримати писачок неважко. Важче робити ним «правильні» рухи по не зовсім рівній поверхні яйця. Але ж на те вони і майстерки, аби вчитися. Спочатку треба розділити яйце. Воскові лінії можна проводити як вздовж, так і впоперек. Головне при цьому – мати кілька умовних «зон», у яких можна малювати.

Ідею робити симетричні малюнки я відкинула ще тоді, коли відмовилася від народних орнаментів. Тому на моєму яйці повільно з'являлися кружечки, схожі на планети, «кільця Сатурна», спіральні галактики та олень, як із мультика Тіма Бартона.

«Все добре, – підбадьорює мене Сергій.– Малювати писанку – це як прописати карту бажань, тільки в знаках і символах. Для всіх характерні свої кольори і свої щасливі знаки».

Моїми щасливими, очевидно, є концентричні кола та криві трикутники.Тим часом до столу підбігають діти. Невимушено вибирають собі яйця, наносять перший шар візерунків, кидають у банки з барвниками – і продовжують гру, як ніби це не вони хвилину тому виводили на яйці космос, вшановуючи кількатисячолітню традицію.

«Чим барвистіша писанка, тим щасливішою буде сім'я», – розповідає Сергій, занурюючи яйце у наступний колір. Я дивлюся на коричневе «щось» у своїх руках, і подумки радію, що власної сім'ї у мене ще нема.

Поки на яйцях з'являються все нові візерунки, а їх кольори стають дедалі складнішими, до столу підходять сироїди.

«Воно хотіло жити», – каже чоловік із сивою бородою, поглядаючи на яйце у моїх руках. Дивиться на візерунки і йде. За ним до столу підходить жінка. Малювати вона відмовляється, та, проте, спостерігає. Їх обох розуміють. Здається, тут розуміють всіх і все.

Сергій Столярук обговорює з жінкою особливості сироїдіння, тим часом виводячи незвичайні орнаменти на яйці. Він свою писанку не освячуватиме в церкві. Для нього це яйце – більше, ніж символ Великодня. Більше, ніж символ воскресіння Христа.

Із яйця почався світ. Колись дуже давно, чийсь давно забутий світ забутих історією людей. Але почався. І у руках Сергія воском і писачком він починається знову.