Кравець і дизайнер із Луцька Руслан Лазарев – людина-оркестр. Він багато років займався народними танцями, встиг відслужити на флоті по сусідству з білими ведмедями та поїздити «на Польщу», а потім став кравцем-самоучкою.

Згодом чоловік поїхав до Італії вивчати мистецтво високої моди і протягом 15-ти років здобував кравецьку майстерність у кращих вчителів, пише ВолиньPost. 

З самоучки Руслан перетворився на майстра, який мав за честь змагатися у престижному конкурсі італійських кравців та працювати у столицях світової моди Римі та Мілані. Декілька місяців тому він повернувся в Україну, аби відкрити ательє високої моди у рідному місті.

Постійно усміхнений маестро сидить переді мною у дійсно ідеальному костюмі. Руслан Лазарев виготовляє одяг ручної роботи, який «лежить» бездоганно - для виготовлення такого костюму треба понад тиждень працювати руками, виконати тисячі стібків та маніпуляцій.

«Все має бути, як кажуть італійці, «перфетто», - усміхається Лазарев. Нині він працює над своїм черговим шедевром та мріє відкрити у Луцьку ательє-лабораторію.

«То був той час, коли Варшавський ринок мав тільки кілька рядів з прилавками, а далі люди торгували з машин і з рук. Мій перший досвід – я сам стояв біля паркану і продавав свої куртки. Але доводилося казати, що вони привезені, бо люди, не знаю чому, не хотіли купувати пошите. Парадоксальна ситуація, бо ж тоді часто шили одяг в ательє», - пригадує майстер. Тому своїм клієнтам він розповідав, що привозить куртки і просто їх перепродує. Коли ж щось не підходило за розміром, Лазарев обіцяв за тиждень «привезти» потрібний одяг. Повертаючись додому, він сідав та починав шити нові куртки за параметрами клієнтів.

«Я не міг взяти і поміряти людину, тому шив «на око» - прикидав розміри і практично завжди ідеально вгадував. Робити викрійки мене навчив мій тесть. Крім того, я трохи «підглядав» за модою, тому першим в місті почав шити шкіряні плащі. Люди хапали ті пальта і я був задоволений, мій маленький бізнес набрав оборотів. Особливість роботи зі шкірою у тому, що вона не знає помилок, тому я старався зробити так, щоб було добре з першого разу. Звісно, коли я робив куртки та плащі, то не казав людям, що це я їх пошив, бо їх би не купували. То був такий час, що ручної роботи не розуміли», - каже майстер.

Згодом він шив на замовлення, а через деякий час знову почалася криза і клієнти більше не мали змоги купувати шкіряні речі. Тоді Руслан зайнявся транспортними перевезеннями, але зрозумів – він хоче продовжувати шити. І шити добре.

«Люди вже менше боялися ручної роботи, - пригадує чоловік. В той час люди почали масово виїжджати за кордон на роботу, а я захотів поїхати і навчитися більшого. Італія - це найкраща академія кравців, столиця моди і я подумав, що треба їхати і «зачепитися», аби оволодіти їхньою майстерністю пошиття одягу. До того моменту я був просто хореографом, який самотужки здобув вміння кравця. Якщо людина чогось хоче, вона може досягти - є підручники, які навчають крою, можна вивчитися по формулах, хтось щось підкаже. Але коли я поїхав до Італії то зрозумів, що там зовсім інші технології – мені довелося повністю перевчатися навіть того, що я вмів».

«Ти заходиш у магазин брендових речей, а їх там ціла партія різних розмірів. Костюм ручної роботи - це єдина у світі річ, яку виготовляють під конкретну людину, з урахуванням всіх деталей. Навіть піджаки для одного клієнта дещо відрізнятимуться між собою, хоча усі сидітимуть ідеально», - каже кравець.

Аби пошити один костюм треба більше тижня. Та тут є теж різні нюанси, наприклад, залежність від тканини. Адже якщо на піджаку є орнамент, наприклад клітинка, то майстер звертає увагу, аби при зшиванні спинки кожна клітинка співпала із сусідньою.

«Коли відбувається зшивання, то тканина трошки втягується, - розповідає дизайнер. Тому в кожну клітинку треба вставити окрему булавку. Потім треба слідкувати, щоб клітинка на рукаві прилягала до спини. То все залежить від костюму – може бути й два тижні. Все треба робити руками – підшивати, вставляти підкладку, робити петлі. Але навіть зараз я вчуся».

Мистецтво тисячі дрібниць

Головне у ручному пошитті одягу – знання, адже тут важлива кожна ниточка і кожен стібок. Треба враховувати сотні і сотні нюансів аби отримати «перфект», як кажуть італійці – ідеальний результат. Без спеціальних знань не можна навіть правильно попрасувати річ, адже для цього існує особлива техніка. 

«Спеціальна праска з причепленими вантажами загалом важить 7 кілограмів. Є тканинний помазок і ще спеціальний шматочок матерії, через який треба прасувати. Процедура виглядає так – кладеш на річ тканину, легко змазуєш водою і ніби робиш відбиток, штамп праскою. І так повністю всі штани, щоб було дуже акуратно, фактично прасуєш кожен клаптик окремо. На піджак треба витратити 2,5-3 години, а на пальто - 5. Уявляєте, скільки разів треба підняти ту 7-кілограмову праску? Одного разу я навіть не зміг зранку піти на роботу, бо в мене підпухла рука», - сміється Руслан.

«В Італії така система - ти приходиш в ательє, тебе вчать і ти постійно робиш одну роботу, відшліфовуючи її ідеально, роками, - розповідає кравець. Але так можна навчитися робити примірку, правильно прасувати чи кроїти, а я хотів повністю освоїти процес. Так, італійці кажуть тобі, що ти станеш великим кравцем, матимеш майбутнє, але не дуже поспішають всього вчити. Тому я і нині знаю людей, які сидять по 10-15 років на тому самому відрізку роботи. Я так не можу. За всі роки, поки я жив в Італії, я змінив 5 чи 6 ательє».