Сьогодні у «BLOG на нічку» від «Таблоїда Волині» реальна історія, яка вчить ніколи не опускати руки та вірити у найкраще. Мотивуючий приклад, яким поділилася луцька журналістка Інна Семенюк, опубліковано на сайті «Сімейний порадник».

Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку: [email protected].

***

Приголомшена дівчина вийшла з кабінету лікаря. У коридорі її чекав коханий, з яким вони зустрічалися кілька років. Зі сльозами на очах Настя ледь чутно промовила: «У мене рак…». Після короткої паузи хлопець рішуче сказав: «Виходь за мене». За місяць вони побралися. Зупинити рак Насті допомогло кохання.

Настя мала гарну звичку щороку проходити медогляд. Не тому що її щось турбувало, а тому що була переконана, що так потрібно робити. Якось дівчина вирішила піти в поліклініку і зробити флюрограму, їй нічого не боліло – просто хотіла мати поважну причину не йти на роботу, побайдикувати і сповна насолодитися вихідним. Але не судилося.

Цього дня її життя перевернулося з ніг на голову і змінилося назавжди – на флюрограмі було видно лише одну легеню. Усе пішло шкереберть. Аналізи, лікарні, лікарі, діагнози, підозри…

12 лютого 2013 року Насті поставили остаточний діагноз – лімфома, злоякісне захворювання лімфоїдної тканини. Вердикт лікарів – шість курсів хіміотерапії, а опісля – опромінення. Це прозвучало як вирок. Але дівчина не здалася – вибороти право на життя допомогло кохання.

Настя зустрічалися з хлопцем уже кілька років, але вони ніяк не наважувалися побратися, бо жили у різних містах. Та щойно коханий дізнався про діагноз дівчини, відразу їй освідчився. Менш ніж за місяць вони побралися.

«Хто знає, що було б зі мною, якби не мій чоловік, – каже Настя. – Він підтримував мене з першого дня, і я ні на мить у ньому не сумнівалася. Це попри те, що наслідки моєї хвороби і лікування дуже складні. Те що я матиму дітей – шансів дуже мало. Але він не відвернувся від мене, не покинув. Навпаки, доки лежала у лікарні, він усіляко мене підтримував, намагався робити свято у моєму сірому повсякденні», – каже нині дівчина.

Вона пригадує, як лежала під крапельницею більш як три доби поспіль. Тим часом чоловік, щоб хоч якось розважити кохану, під вікнами лікарні запускав у небо повітряні кульки, приносив квіти. Він щодня робив так, щоб Настя усміхалася – а це найголовніше.

Після хіміотерапії від Настиного розкішного каре не залишилося нічого. Але дівчина цим не переймалася, та й чоловік з того приводу лише жартував: «У всіх жінки як жінки, а у мене – інопланетянка!».

Рак у житті дівчини змінив абсолютно все. «Тепер радію щоранку просто тому, що прокинулася, – каже Настя. – Радію, коли бачу, що йде сніг. Коли падає дощ. Коли світить сонце. Я відчуваю, що я живу. І від цього щаслива».

Настя і зараз намагається налаштовувати себе тільки на позитив, дивиться тільки комедійні фільми, а за новинами намагається не стежити. «Тепер я абсолютно не така, як раніше – я ціную кожен момент життя і знаю на певне, що життя – чудове!».

Як перемогти рак? Настя знає спосіб. «Так, у мене була велика пухлина, яка не обіцяла нічого хорошого. Але один лікар мені сказав важливу фразу: «Зараз ХХІ століття, і вилікувати можна усе, навіть рак – це питання ціни і часу». Усе залежить від людини і її налаштування. Потрібна віра в те, що все буде добре, хороші спеціалісти. Бажання жити і віра перемагають усе. А ще важливо, щоб поряд просто були люди, які в усьому тебе підтримують».

Зараз можна сказати, що Настя перемогла рак. Дівчина щиро усміхається, але її голос досі тремтить, коли вона розповідає про те, що довелося пережити. «Жити з діагнозом рак дуже важко, але завдяки людям, які завжди поруч, підтримають, допоможуть, розсмішать, розвеселять, жити стає легше. Те, що я одужала, заслуга всіх тих хто був поруч – рідних, близьких і дорогих мені людей, – каже вона. – Зараз я можу сказати з упевненістю, моїм рідним було складніше, ніж мені, і саме їм я вдячна за все, що вони пережили разом зі мною».

Тепер Настя почувається іншою, мріє про дітей і намагається якомога більшій кількості людей розповісти про те , що за життя треба боротися. Їй дуже хотілося б, щоб так, як вона, повірив у себе кожен…