У юнацькій бібліотеці у Луцьку – нове графіті. ФОТО
Луцький художник Андрій Присяжнюк намалював у Волинській обласній бібліотеці для юнацтва графіті із написом «МОВА».
24 Липня 2023
Текст: Ірина САСОВСЬКА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: Coffee@Coffee
Про графіті-художника Андрія Присяжнюка широкий загал почув після створення ним величезного муралу із зображенням тризуба на одному з будинків проспекту Волі. Малюнок отримав неофіційну назву «Тризуб на Волі» і став ще одним місцем у центрі міста, де лучани домовляються про зустріч. У тусовці райтерів Андрія більше знають за неймом And.
Окрім свого основного захоплення – графіті, хлопець посезонно працює у майстерні рекламної фірми, займається улюбленим псом з кличкою Кокс, організовує графіті-фестиваліь «Алярм» у Луцьку та є його співорганізатором у інших містах. Колись Андрій вів заняття у імпровізованій графіті-школі та згодом зрозумів, що це не потрібно. «Графіті – це те, що треба робити на вулиці, й воно з часом приходить саме», – каже художник. Його графіті-мрія – помалювати по світу.
До Тризубу на Волі райтера також знали за численними графіті-малюнками котів. Коли ми домовлялися про інтерв’ю Андрій просив: «Тільки давай без банальщини, і прошу – не питай, чого коти». Зрештою таки зізнався, що колись Котиком називала дівчина, так і повелось з котами. «Не знаю, чи люди помічають, але я малюю не тільки котів, є ще й шрифти, різні артові композиції, а скоро з’являться ще й інші персонажі», – анонсує художник.
[caption][img data=def]17_02_2016_779072006/koty_.jpg[/img] Фото Андрія Присяжнюка та Володимира Штуня[/caption]
[caption][img data=def]17_02_2016_779072006/shche_.jpg[/img] Фото Андрія Присяжнюка та Goamі. Ліва нижня робота – And спільно з Fucker[/caption]
Більше про Андрія і його роботи читайте у Кавовій розмові «Таблоїда Волині».
– Що найчастіше п’єш: чай чи каву? Чи віриш у те, що якимись зовнішніми чинниками можна створювати атмосферу для творчості й стимулювати натхнення?
– Найчастіше п’ю звичайний чорний чай. Іноді п’ю каву, але рідко, наприклад, на роботі можу пити каву. Щодо натхнення, то його мало, аби робити роботу. Часто це просто мить, яку потрібно зловити. А у весь подальший процес – це чиста праця. На натхненні далеко не заїдеш. Але ще важливішою складовою є ідея. Без неї взагалі неможливо щось намалювати. Ти можеш щось зобразити чи перемалювати, але без ідеї це не буде чимось цікавим і справжнім.
[img data=wat]17_02_2016_1862336096/_mg_4081.jpg[/img]
– Ти давно малюєш? Чи пам’ятаєш своє перше графіті?
– Я завжди малюю. З дитинства. От як народився, одразу ж почав малювати (сміється – авт.). Щодо графіті, то все почалося приблизно з класу п’ятого-шостого. Тоді я пішов у художню школу й вже там скентувався зі Снейком, якого сьогодні більше знають як Андрія Калькова. Пам’ятаю, що були ще хлопці, які малювали тривалий час, але так, щоб до сьогодні, то мало хто ще цікавиться цим. Тоді півкласу художньої школи вибились на графіті й ходили тежили місто (тежити – сленг. ставити підпис; тег – мітка, підпис, – авт.)
Щодо першого графіті, то, звичайно, пам’ятаю його. Якось батько поїхав в Корею й вдома залишився без нагляду балончик з фарбою. Я взяв його із собою в школу й на уроці праці показував однокласникам, як треба тежитись. Поставив на стіні тег, а з-за рогу вийшов міліціянт в цивільному, заламав мене й повів до директора. Це була якась загаджена і дуже убога трансформаторна будка, з якої осипалася плитка. Біля неї було море сміття від контейнерів. І все це на території школи. На ній я написав «And». Потім ми з дворовими друзями стирали наждачкою той підпис.
[img data=wat]17_02_2016_1862336096/_mg_4082.jpg[/img]
– То «And» живе ще зі школи? Як з’явився цей підпис?
– Колись я малий школяр підійшов до старшокласника, який писав класно і попросив, щоб придумав мені тег. З того часу й користуюсь ним. Нема якоїсь геніальної розшифровки, банальне скорочення від мого імені.
– Твій тато – художник. Як він оцінює те, що ти робиш?
– Колись казав, що графіті – це фігня, але зараз його пре. Якось недавно допомагав мені оформляти одне замовлення, то навіть довелося запшикати з банки трафарет. Не думаю, що то були якісь неймовірні відчуття, бо ж, мабуть, всі люди мали справу з аерозольною фарбою. Зараз він більше скульптор, багато працює з гіпсом і глиною. Це однозначно не моє. Не подобається, що руки потім дуже сухі і неприємні на дотик. Якщо вже на те пішло, то мені більше подобається різати по дереву. В училищі культури й мистецтв, до речі, вчив різьбу по дереву. Можливо, колись ще до цього повернусь.
[img data=wat]17_02_2016_1862336096/_mg_4084.jpg[/img]
– Очевидно ж, що всі графіті-художники малюють нелегальні малюнки. Що можеш сказати, порівнюючи процес роботи у такому випадку з тим, коли тобі виділяють стіну й графіті узгоджується в усіх можливих інстанціях?
– Мені, мабуть, однаково подобається одне і інше, хоч зараз я не малюю ніяких нелегальних малюнків. У тому, коли ти малюєш без дозволу, є певна романтика. Коли ти виходиш вночі й малюєш так, аби того ніхто не бачив. Це як ніби така гра проти системи. Ти несеш меседж, коли всі сплять. І тут дуже важливо, щоб малюнок справді був крутий. Це класні відчуття, коли ти робиш все технічно круто, і при цьому тебе ще й ніхто не помічає. Тут важливо, починаючи малювати, добре оцінити ситуацію, врахувати, що відбувається навколо, як часто там проїжджають машини, чи буде потрапляти на тебе світло з ліхтаря, чи видно тебе з іншого краю вулиці. В усьому цьому є своя краса.
Так само є свої переваги, коли ти малюєш, маючи дозвіл. Тоді є більше часу, можливість зосередитись й добре промалювати кожну деталь. У таких випадках є можливість реалізувати якісь складні форми й зробити великий малюнок.
[caption][img data=def]17_02_2016_928360771/img_7580.jpg[/img] Фото Андрія Присяжнюка[/caption]
– До речі, про великі малюнки. Тризуб на проспекті Волі – що це для тебе?
– Звичайно, це для мене особлива робота. Це задача, яку я мав класно зреалізувати. Я дуже довго дивився на ту жахливу стіну. На ній ще висіло три біг-борди. А я живу біля цієї стіни й фактично кожного дня бачу її. Я дуже хотів намалювати там щось спільно з художником Сергієм Радкевичем. У нас була ідея зробити там малюнок Святого Миколая. І я й досі думаю, що та робота могла б бути дуже потужною. Він мав працювати над обличчям та рукою, а я – над одягом. Звичайно, кожен мав малювати у власній авторській техніці. Тоді я мав необережність викласти в інтернет незакінчений ескіз з проханням матеріально підтримати проект. На Миколая мені скинули декілька тисяч гривень. Потім почалась жорстка критика, багатьом не подобався малюнок. Зрештою, декілька впливових людей сказали мені, що не варто такого малювати.
Зрештою я зрозумів, що у мене є стіна, яку спеціально підготували, зняли біг-борди, і є гроші. Я почав все з чистого листка, враховуючи найелементарніше: проаналізував територію, назву вулиці, історичні аспекти, колористику навколишніх будинків. Звичайно, не обійшлось без патріотичного піднесення, яке тоді відчували, мабуть, всі. Так народився Тризуб на Волі.
[caption][img data=def]17_02_2016_779072006/tryzub_.jpg[/img] Фото до – Андрій Присяжнюк, ескіз Тризуба, готовий мурал – фото Ірина Дяченко[/caption]
– Тобто такі елементарні речі можуть відігравати вирішальну роль?
– Однозначно. І тепер, в подальшому створюючи такі масштабні роботи, я буду старатися враховувати такі деталі. Малюнок має максимально вписуватися в простір й відповідати смисловому навантаженню середовища, де він знаходиться. Треба аналізувати архітектуру, на якій збираєшся малювати, з’ясувати, що це за вулиця, які події тут могли відбуватися. Робота не повинна виглядати, як наклейка, яку просто вирізали й приклеїли на стіну. Вона має сприйматися в контексті, сприйматися панорамно. Ще кожен художник має мати почуття відповідальності й не боятися радитися з іншими. Разом з тим, не треба слухати тих, хто не шарить те, що ти робиш.
[img data=wat]17_02_2016_1862336096/_mg_4088.jpg[/img]
– Як ти зараз оцінюєш Тризуб, дивлячись на нього кожного дня?
– 90% моїх робіт через місяць мені вже не подобаються, але Тризуб я досі вважаю вдалою роботою, особливо враховуючи те, що вона перша такого масштабу. Звичайно, я вже бачу всі помилки, я знаю, де я недопрацював, де недотягнув, де міг би краще. Якщо чесно, то останнім часом стараюсь навіть не дивитись на нього й забути. Бо треба рухатися далі, розвиватися й працювати над чимось новим. Це просто малюнок.
[img data=wat]17_02_2016_1862336096/_mg_4091.jpg[/img]
– Фестиваль «Алярм». Як він виник і чи стане традиційним?
– З різними графіті-художниками в основному із Західної України ми часто зустрічаємось. Багато разом тусуємося, малюємо, буваємо на різних фестивалях, джемах й інших тусовках для райтерів та вуличних художників. Так ми з хлопцями дійшли думки, що треба робити якусь свою двіжуху. Щоб це було щось круте, а не комерційне збіговисько, де художники задарма втілюють ідеї організаторів. Часто активісти, що організовують графіті-фестиваль, роблять це так, що втрачається весь сок того, як це має бути насправді. Так ми вирішили взяти все в свої руки і зробити один фестиваль на всю Західну Україну. З однією назвою і маркою «Алярм». І навіть якщо хтось захоче такий фест у себе в містах, може звернутися до нас і ми допоможемо втілити задумане.
[caption][img data=def]17_02_2016_928360771/img_6674.jpg[/img] Малюнок Viska, створений під час луцького «Алярму»[/caption]
[caption][img data=def]17_02_2016_1965692873/img_7319.jpg[/img] Під час луцького «Алярму». Фото Андрія Присяжнюка[/caption]
Звичайно, фестиваль стане традиційним і можливо вже у травні знову пройде у нашому місті. Буде багато нових масштабних робіт. І ми запрошуємо до співпраці усіх, хто має якісь ідеї, можливості фінансово підтримати чи міг би надати стіни. Буде дуже багато талановитих художників.
[img data=wat]17_02_2016_1862336096/_mg_4094.jpg[/img]
– Якби ти не малював, чим би займався?
– Не знаю. Я б, мабуть, тоді був якоюсь сірою людиною. Ходив би на роботу, вечорами дивився б телевізор, а по п’ятницях ходив би до клюбу (сміється – авт.) Як офісний планктон. Якби я не почав малювати графіті, то, напевне, був просто якимось телепнем. У мене більш нічого немає, окрім того, що я роблю. Або я б розводив собак. Або був би волонтером у якомусь собачому притулку. Маю таку мрію – відкрити якийсь невеликий притулок для тварин. Для людей не хотів би, бо вони не заслуговують.
[img data=wat]17_02_2016_1862336096/_mg_4100.jpg[/img]
«Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїда Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством». Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: Coffee@Coffee
Про графіті-художника Андрія Присяжнюка широкий загал почув після створення ним величезного муралу із зображенням тризуба на одному з будинків проспекту Волі. Малюнок отримав неофіційну назву «Тризуб на Волі» і став ще одним місцем у центрі міста, де лучани домовляються про зустріч. У тусовці райтерів Андрія більше знають за неймом And.
Окрім свого основного захоплення – графіті, хлопець посезонно працює у майстерні рекламної фірми, займається улюбленим псом з кличкою Кокс, організовує графіті-фестиваліь «Алярм» у Луцьку та є його співорганізатором у інших містах. Колись Андрій вів заняття у імпровізованій графіті-школі та згодом зрозумів, що це не потрібно. «Графіті – це те, що треба робити на вулиці, й воно з часом приходить саме», – каже художник. Його графіті-мрія – помалювати по світу.
До Тризубу на Волі райтера також знали за численними графіті-малюнками котів. Коли ми домовлялися про інтерв’ю Андрій просив: «Тільки давай без банальщини, і прошу – не питай, чого коти». Зрештою таки зізнався, що колись Котиком називала дівчина, так і повелось з котами. «Не знаю, чи люди помічають, але я малюю не тільки котів, є ще й шрифти, різні артові композиції, а скоро з’являться ще й інші персонажі», – анонсує художник.
[caption][img data=def]17_02_2016_779072006/koty_.jpg[/img] Фото Андрія Присяжнюка та Володимира Штуня[/caption]
[caption][img data=def]17_02_2016_779072006/shche_.jpg[/img] Фото Андрія Присяжнюка та Goamі. Ліва нижня робота – And спільно з Fucker[/caption]
Більше про Андрія і його роботи читайте у Кавовій розмові «Таблоїда Волині».
– Що найчастіше п’єш: чай чи каву? Чи віриш у те, що якимись зовнішніми чинниками можна створювати атмосферу для творчості й стимулювати натхнення?
– Найчастіше п’ю звичайний чорний чай. Іноді п’ю каву, але рідко, наприклад, на роботі можу пити каву. Щодо натхнення, то його мало, аби робити роботу. Часто це просто мить, яку потрібно зловити. А у весь подальший процес – це чиста праця. На натхненні далеко не заїдеш. Але ще важливішою складовою є ідея. Без неї взагалі неможливо щось намалювати. Ти можеш щось зобразити чи перемалювати, але без ідеї це не буде чимось цікавим і справжнім.
[img data=wat]17_02_2016_1862336096/_mg_4081.jpg[/img]
– Ти давно малюєш? Чи пам’ятаєш своє перше графіті?
– Я завжди малюю. З дитинства. От як народився, одразу ж почав малювати (сміється – авт.). Щодо графіті, то все почалося приблизно з класу п’ятого-шостого. Тоді я пішов у художню школу й вже там скентувався зі Снейком, якого сьогодні більше знають як Андрія Калькова. Пам’ятаю, що були ще хлопці, які малювали тривалий час, але так, щоб до сьогодні, то мало хто ще цікавиться цим. Тоді півкласу художньої школи вибились на графіті й ходили тежили місто (тежити – сленг. ставити підпис; тег – мітка, підпис, – авт.)
Щодо першого графіті, то, звичайно, пам’ятаю його. Якось батько поїхав в Корею й вдома залишився без нагляду балончик з фарбою. Я взяв його із собою в школу й на уроці праці показував однокласникам, як треба тежитись. Поставив на стіні тег, а з-за рогу вийшов міліціянт в цивільному, заламав мене й повів до директора. Це була якась загаджена і дуже убога трансформаторна будка, з якої осипалася плитка. Біля неї було море сміття від контейнерів. І все це на території школи. На ній я написав «And». Потім ми з дворовими друзями стирали наждачкою той підпис.
[img data=wat]17_02_2016_1862336096/_mg_4082.jpg[/img]
– То «And» живе ще зі школи? Як з’явився цей підпис?
– Колись я малий школяр підійшов до старшокласника, який писав класно і попросив, щоб придумав мені тег. З того часу й користуюсь ним. Нема якоїсь геніальної розшифровки, банальне скорочення від мого імені.
– Твій тато – художник. Як він оцінює те, що ти робиш?
– Колись казав, що графіті – це фігня, але зараз його пре. Якось недавно допомагав мені оформляти одне замовлення, то навіть довелося запшикати з банки трафарет. Не думаю, що то були якісь неймовірні відчуття, бо ж, мабуть, всі люди мали справу з аерозольною фарбою. Зараз він більше скульптор, багато працює з гіпсом і глиною. Це однозначно не моє. Не подобається, що руки потім дуже сухі і неприємні на дотик. Якщо вже на те пішло, то мені більше подобається різати по дереву. В училищі культури й мистецтв, до речі, вчив різьбу по дереву. Можливо, колись ще до цього повернусь.
[img data=wat]17_02_2016_1862336096/_mg_4084.jpg[/img]
– Очевидно ж, що всі графіті-художники малюють нелегальні малюнки. Що можеш сказати, порівнюючи процес роботи у такому випадку з тим, коли тобі виділяють стіну й графіті узгоджується в усіх можливих інстанціях?
– Мені, мабуть, однаково подобається одне і інше, хоч зараз я не малюю ніяких нелегальних малюнків. У тому, коли ти малюєш без дозволу, є певна романтика. Коли ти виходиш вночі й малюєш так, аби того ніхто не бачив. Це як ніби така гра проти системи. Ти несеш меседж, коли всі сплять. І тут дуже важливо, щоб малюнок справді був крутий. Це класні відчуття, коли ти робиш все технічно круто, і при цьому тебе ще й ніхто не помічає. Тут важливо, починаючи малювати, добре оцінити ситуацію, врахувати, що відбувається навколо, як часто там проїжджають машини, чи буде потрапляти на тебе світло з ліхтаря, чи видно тебе з іншого краю вулиці. В усьому цьому є своя краса.
Так само є свої переваги, коли ти малюєш, маючи дозвіл. Тоді є більше часу, можливість зосередитись й добре промалювати кожну деталь. У таких випадках є можливість реалізувати якісь складні форми й зробити великий малюнок.
[caption][img data=def]17_02_2016_928360771/img_7580.jpg[/img] Фото Андрія Присяжнюка[/caption]
– До речі, про великі малюнки. Тризуб на проспекті Волі – що це для тебе?
– Звичайно, це для мене особлива робота. Це задача, яку я мав класно зреалізувати. Я дуже довго дивився на ту жахливу стіну. На ній ще висіло три біг-борди. А я живу біля цієї стіни й фактично кожного дня бачу її. Я дуже хотів намалювати там щось спільно з художником Сергієм Радкевичем. У нас була ідея зробити там малюнок Святого Миколая. І я й досі думаю, що та робота могла б бути дуже потужною. Він мав працювати над обличчям та рукою, а я – над одягом. Звичайно, кожен мав малювати у власній авторській техніці. Тоді я мав необережність викласти в інтернет незакінчений ескіз з проханням матеріально підтримати проект. На Миколая мені скинули декілька тисяч гривень. Потім почалась жорстка критика, багатьом не подобався малюнок. Зрештою, декілька впливових людей сказали мені, що не варто такого малювати.
Зрештою я зрозумів, що у мене є стіна, яку спеціально підготували, зняли біг-борди, і є гроші. Я почав все з чистого листка, враховуючи найелементарніше: проаналізував територію, назву вулиці, історичні аспекти, колористику навколишніх будинків. Звичайно, не обійшлось без патріотичного піднесення, яке тоді відчували, мабуть, всі. Так народився Тризуб на Волі.
[caption][img data=def]17_02_2016_779072006/tryzub_.jpg[/img] Фото до – Андрій Присяжнюк, ескіз Тризуба, готовий мурал – фото Ірина Дяченко[/caption]
– Тобто такі елементарні речі можуть відігравати вирішальну роль?
– Однозначно. І тепер, в подальшому створюючи такі масштабні роботи, я буду старатися враховувати такі деталі. Малюнок має максимально вписуватися в простір й відповідати смисловому навантаженню середовища, де він знаходиться. Треба аналізувати архітектуру, на якій збираєшся малювати, з’ясувати, що це за вулиця, які події тут могли відбуватися. Робота не повинна виглядати, як наклейка, яку просто вирізали й приклеїли на стіну. Вона має сприйматися в контексті, сприйматися панорамно. Ще кожен художник має мати почуття відповідальності й не боятися радитися з іншими. Разом з тим, не треба слухати тих, хто не шарить те, що ти робиш.
[img data=wat]17_02_2016_1862336096/_mg_4088.jpg[/img]
– Як ти зараз оцінюєш Тризуб, дивлячись на нього кожного дня?
– 90% моїх робіт через місяць мені вже не подобаються, але Тризуб я досі вважаю вдалою роботою, особливо враховуючи те, що вона перша такого масштабу. Звичайно, я вже бачу всі помилки, я знаю, де я недопрацював, де недотягнув, де міг би краще. Якщо чесно, то останнім часом стараюсь навіть не дивитись на нього й забути. Бо треба рухатися далі, розвиватися й працювати над чимось новим. Це просто малюнок.
[img data=wat]17_02_2016_1862336096/_mg_4091.jpg[/img]
– Фестиваль «Алярм». Як він виник і чи стане традиційним?
– З різними графіті-художниками в основному із Західної України ми часто зустрічаємось. Багато разом тусуємося, малюємо, буваємо на різних фестивалях, джемах й інших тусовках для райтерів та вуличних художників. Так ми з хлопцями дійшли думки, що треба робити якусь свою двіжуху. Щоб це було щось круте, а не комерційне збіговисько, де художники задарма втілюють ідеї організаторів. Часто активісти, що організовують графіті-фестиваль, роблять це так, що втрачається весь сок того, як це має бути насправді. Так ми вирішили взяти все в свої руки і зробити один фестиваль на всю Західну Україну. З однією назвою і маркою «Алярм». І навіть якщо хтось захоче такий фест у себе в містах, може звернутися до нас і ми допоможемо втілити задумане.
[caption][img data=def]17_02_2016_928360771/img_6674.jpg[/img] Малюнок Viska, створений під час луцького «Алярму»[/caption]
[caption][img data=def]17_02_2016_1965692873/img_7319.jpg[/img] Під час луцького «Алярму». Фото Андрія Присяжнюка[/caption]
Звичайно, фестиваль стане традиційним і можливо вже у травні знову пройде у нашому місті. Буде багато нових масштабних робіт. І ми запрошуємо до співпраці усіх, хто має якісь ідеї, можливості фінансово підтримати чи міг би надати стіни. Буде дуже багато талановитих художників.
[img data=wat]17_02_2016_1862336096/_mg_4094.jpg[/img]
– Якби ти не малював, чим би займався?
– Не знаю. Я б, мабуть, тоді був якоюсь сірою людиною. Ходив би на роботу, вечорами дивився б телевізор, а по п’ятницях ходив би до клюбу (сміється – авт.) Як офісний планктон. Якби я не почав малювати графіті, то, напевне, був просто якимось телепнем. У мене більш нічого немає, окрім того, що я роблю. Або я б розводив собак. Або був би волонтером у якомусь собачому притулку. Маю таку мрію – відкрити якийсь невеликий притулок для тварин. Для людей не хотів би, бо вони не заслуговують.
[img data=wat]17_02_2016_1862336096/_mg_4100.jpg[/img]
«Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїда Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством». Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).