Письменник та музикант із Волині Павло Коробчук опублікував на своїй сторінці у Фейсбуці відвертий допис. Він розповів, що як поет і митець дуже прискіпливо ставиться до мови, надаючи особливої уваги тому, що і  в який спосіб вимовляє кожен його співрозмовник.

«Зі мною неможливо спілкуватися. Всі мої колишні стосунки – доказ. Бо я поет, і мова – це мій інструмент, з яким я працюю. Мова – це жабка, яку я щодня розпинаю, випотрошую і досліджую.

Ви мовою комунікуєте, це для вас як гроші, чи як транспорт, чи як фаст-фуд. Для мене ж це – японська єна, захована в біг-мак і покладена в багажник. На сучасне мистецтво давно дивляться як на відстій. Воно й справді здається відстоєм у порівнянні з класикою. Бо мистецтво вже навіть не руйнує себе, воно вже давно винищило все, вигризло себе, уроборос, спопелило. Але ще тіпається рефлективно середній палець на руці трупа, ще тече слина з рота, я про мистецтво. Серце не тьохкає, воно тьохкало десь у 19 столітті, тоді побутував такий образ.

З мовою те саме, вона давно померла, і бог помер, і автор помер, ясєн пєнь. Фото стало доступним, і його функція – інстаграм. Одяг не потреба, а естетика. З мовою те саме – нафіг суть, нафіг сенс, какая разніца, на каком язикє. Естетика, зрештою, вбиває всі сфери життя. Я протестую проти естетики на користь суті, і саме тому я приречений, я програв.

Зі мною неможливо говорити. Я дивлюсь як співрозмовник вимовляє слова і вже подумки заперечив висловлене ним на п'ять років вперед, прочитав його повністю. Бесіда для мене це війна, навіть коли я купую булочку, наприклад. Це як гра гросмейстра з крихким на руку початківцем.

Продавець питає: вам булочку з чим? А у мене відразу - букет варіантів відповіді, напіввідкритий гамбіт з жертвою коня. Для мене спілкування – це в кожнісінькому реченні стримувати вулкан заперечень, жартів, історій. На рух ваших губ при вимовлянні слів я дивлюся через приціл снайперської гвинтівки.

І так, може ви помітили, що фраза «крихкий на руку»  – якась перехняблена. Якраз навпаки - я виточував її роками, бився з собою за неї, програвав, перемагав. І ось я сиджу серед суспільства, закривавлений кожною фразою, штампиком, і здаюся крихкій на руки естетиці.
Зі мною неможливо спілкуватися. Заткнися, я сказав!».