«Дану статтю я присвячую чоловікам, котрі, будучи українцем за паспортом, в душі воліють жити серед барханів арабських світів, де полігамні закони до сьогодні лишаються нормою», – написала у вступі до публікації співачка, авторка постійної рубрики у журналі DeLux Галина Конах.
Темою рубрики у свіжому випускові журналу жінка оголосила «П`ЯТДЕСЯТ ВІДТІНКІВ… СІРОГО ЧОЛОВІКА», або «сім замків» смс-листування вашої другої половинки».
«Мене завжди обурювала недовіра у стосунках. Особливо, коли мова заходила про люблячих, до безтями. Вважала, що глибинний корінь підозри проростає з-за пліччя власної гріховності, мовлячи гласом народу – «кожен судить по собі». З легкістю запевняю: проживаючий під грифом «цілком таємно» – рано чи пізно має високі шанси бути розвінчаним у всіх розуміннях цього слова. Побутує думка, що жінки, інколи, заграються у своїх ролях (не заперечую й обіцяю висвітлити про це на сторінках наступних номерів «Делюксу»), але (і тут поставлю ТРИ ЗНАКИ ОКЛИКУ «!!!») чоловіки, вигадуючи нам свої сценарії, інколи не залишають жодного шансу чинити інакше. Їхнім режисерським постановкам позаздрив би сам Параджанов! В притаманному мені павутино-плетільному жанрі викладання думок, озвучую головний месидж сьогоднішньою теми: «Шановні одруженні мужчини, чому вам бракує тих, на вівтарі котрим божилися бути вірними до смерті?! Чому волієте солодитися від життя, обертаючись навколо осі постійного обману? Чому такі жорстокі з тими, хто годує, пере, дітей народжує, врешті-решт, кохає? Скажіть, будь ласка, скільки ще потрібно з’їсти заборонених (а значить «солодких») плодів, щоб вас нарешті знудило? Коли приймете остаточне рішення цінувати людину, яка поруч?
(Впевнена, мій настрій вже відчули…)
Надіюсь, хоча б хтось з представників сильної статі, читаючи це, таки проростить у собі перші паростки покаяння...
… Моє життя оздоблене чоловіками… з дитинства. Не знаю чому, та з хлопаками завжди якось краще товаришувалось й, можливо, саме це стало роковою помилкою у формуванні власного характеру, котрий у мене, як більшість знає, далеко не дівчачий. Але зараз настали такі часи, що саме цю рису варто розвивати кожній людині, та, (вкотре повторюся) НЕ ЖІНЦІ! У нас інші соціальні покликання: ми повинні любити, любити, й, покривши усе (даруйте за тавтологію) любов’ю, довіряти. Складаються ж так обставини, що варто, інколи, й перевіряти. Чи не сьогодні ВІРА, НАДІЯ і ЛЮБОВ, як останні повії, грубо так підступно зрадили нам й подалися у «всі тяжкі»…
… З роками мого дорослішання поряд зростали друзі парубки, котрі, не зважаючи на певні статеві відмінності, дівчини у мені ще не помічали, тому-то й не дуже камуфлювалися у своїй поведінці. Вже у міждитячо-юнацький період від спілкування з ними я отримала перший (не статевий, звісно) гіркий досвід. Важко було спостерігати, як однокласники, у своїй більшості, щоб привернути увагу колежанок по парті – боляче смикали за коси лише тому, що ті їм сподобалися???... (Навіть примати не дозволяють собі подібного свавілля…)
Чоловіки, по-особливому, проявляють свою «любов». В дорослому житті ще не раз вони грубо потягають, правда, це вже будуть далеко не безневинні дівочі косички… Ще не раз жіноче серце обливатиметься слізьми, коли ТОЙ, в кому душі не чаєте, так примітивно проявлятиме своє «захоплення». Раджу якнайшвидше поголити «волосся» на власному серці, щоб убезпечити себе від заплітання наївних кіс як предмету болючої провокації у майбутньому.
[img data=def]30_11_2015_639351901/12313799_10201427483846282_5784868062229402875_n.jpg[/img]
Цікаво, відколи ми, жінки, стали такими мазохістками? Чи, раптом, не вплинув на нашу тонку психіку фільм (котрий добряче здійняв галасу, опісля лютневої прем’єри), де пропагуються аморальність і садизм у всіх проявах? Від коли нам приємна роль боксерської груші для відбивання їхніх комплексів? У бажанні «проявити свою любов» чоловіки заходять надто далеко й, коли дружини, як єдиного глядача їхнього театру стає замало, вони, керуючись сценарієм власних недоліків, починають завойовувати інші сердечно-знімальні майданчики. Й ніхто не гарантує, що вже завтра саме ТИ можеш опинитися в «ведучих в нікуди» тенетах, вміло розставленими пікаперо-ловеласами? Так-так! Саме ти, красуне! Й перестань, в знак заперечення, так яро вертіти головою, ніби не до тебе звертаюся! САМЕ ТИ МОЖЕШ СТАТИ НАСТУПНОЮ СКОРЕНОЮ ГЕРОЇНЕЮ, котра стерпить усе на світі, аби лишень отримати головну роль у «режисера», який по життю знімає не кіно-шедеври, а бульбашкові серіали. З такими «геніями» мрії про премію на «Оскар» у номінації «найкраща дружина» розтануть, як дим.
Впевнена, не припали вам до душі мої упередження, мовляв «що нас може научити, розчарована життям невдаха, тридцяти трирічна старушенція?» (Здається, ви так нас «кому трішки за..» величаєте?) Типу, для чого я тут й тепер нав’язую вам власні думки? Думаєте, що мій зламаний життєвий контейнер переповнили надлишки жовчі й, проливаючись, забруднюють токсинами заздрощів озоновий шар вашої мрійливості? Як би не так, любі мої! Дивіться, не задихніться. Чимдуж тверезійте, коли якийсь красень у відпрасованій сорочці з натхненням консультанта-початківця пірамідальної торгової мережі палко розповідатиме про вічний пошук саме тебе! Аргументально заявить: «з дружиною давно не живе, а лиш існує під одним дахом» й «що так далі продовжуватися більше не може» й «лише заради дітей терплять одне-одного»… «Ну і?» – не погодитесь ви, юні й, до речі, чиїсь (теж) майбутні жінки?.. А, може, й правду людина говорить, зрештою, хто не оступається, схибивши у виборі? Та чи не спадало вам на думку, хто ж так накантував його, вищезгадану, сорочку, в котрій убраний на першій аудієнції з вами?! Га?! Чи, саме, не та «потвора», з котрою «вже з півроку нічого не було й бути не може»?!.
Прикро констатувати, але саме та «п….ра» (язик відмовив рефренувати це ще раз вголос), нічого не підозрюючи, з відкритими обіймами, чекає на горе-донжуана додому?
«Їхня високоповажність» дозволяють собі й спізнення – вже надто тяжкий день «у Них» видався (ми ж бо вже знаємо, які труднощі переконання довелося сьогодні пережити), «того, хто годує», не дозволимо собі турбувати зайвими питаннями, на шталт, «як справи?», «що нового у роботі?» і т.д…
… Життя не стоїть на місці – азартним чоловікам до рук вложило основні «козирі», створивши інтернет, мобільний зв’язок, соціальні мережі. Європейські політики б’ють на сполох, що на територіях Старого Світу мечеті розбудовують у сто разів швидше, ніж християнські храми, не помічаючи, що завдяки Цукерманам та Дуровим «мусульманство» вже давно оселилося у кожному ПК («персональний комп’ютер» – прим.авт.). Ось де справжній ментальний апокаліпсис й місце для нагулювання полігамних апетитів. На будь-який вибір! БЕЗОПЛАТНО! У найзручніший для вас час! Мене завжди дивувала примітивна самовпевненість осіб, котрі віртуально вірили у реальність – самообман вищого ґатунку! Саме всесвітня павутина дала волю тим, хто за життя від власної мега-невпевненості боявся зробити хоча б крок. Друга справа стосунки й переписка у вигаданому світі, де, як на папері, можна написати все, бо і зтерпеться, і злюбиться. Але кому потрібні ці псевдопочуття? Хто від цього стане щасливішим? Лише в фантазійному світі кожен супермен може розгулятися у рольові ігри, уявляючи себе «містером для місіс Смітт». Наяву ж (даруйте за гру слів) навіть СМІТТя з дому не в силі винести, аби не запилити репутацію білосніжних манжетів, головне завдання яких засліпляти свідомість наївних дуреп…
… Остаточно подорослішала і… знову в оточенні друзів-чоловіків… правда, одружених… Складається, інколи, враження, що я липка стрічка для, постійно забуваючих смак сімейного меду, особин. Знаєте, що найприкріше, жоден (підкреслюю) ЖОДЕН не повідав «Я-історію» власного сімейного щастя. Чи можливо таке?! Будучи солідарною з їхніми (як інколи здається, уявними) дружинами, намагаюся толерантно натякнути, щось з вічно-класичного, наприклад, «ми не цінуємо, що маємо» і т.д…
… мої роздуми перериває сигнал мобільного телефону. На дисплеї в сповіщеннях бачу повідомлення від чергового маскувальника обручки у кишені… не відповідаю… – відсьогодні усіх їх ІГНОРУЮ – НАЗАВЖДИ! А для нас, красуні, маю класну ідею: давайте створимо «БЛОК СОЛІДАРНОМИСЛЯЧИХ ЖІНОК»? Цією гендерно-опозиційною силою ми закладемо дебютну цеглину у розбудові свого власного майбутнього і надійного сімейного щастя!»
Темою рубрики у свіжому випускові журналу жінка оголосила «П`ЯТДЕСЯТ ВІДТІНКІВ… СІРОГО ЧОЛОВІКА», або «сім замків» смс-листування вашої другої половинки».
«Мене завжди обурювала недовіра у стосунках. Особливо, коли мова заходила про люблячих, до безтями. Вважала, що глибинний корінь підозри проростає з-за пліччя власної гріховності, мовлячи гласом народу – «кожен судить по собі». З легкістю запевняю: проживаючий під грифом «цілком таємно» – рано чи пізно має високі шанси бути розвінчаним у всіх розуміннях цього слова. Побутує думка, що жінки, інколи, заграються у своїх ролях (не заперечую й обіцяю висвітлити про це на сторінках наступних номерів «Делюксу»), але (і тут поставлю ТРИ ЗНАКИ ОКЛИКУ «!!!») чоловіки, вигадуючи нам свої сценарії, інколи не залишають жодного шансу чинити інакше. Їхнім режисерським постановкам позаздрив би сам Параджанов! В притаманному мені павутино-плетільному жанрі викладання думок, озвучую головний месидж сьогоднішньою теми: «Шановні одруженні мужчини, чому вам бракує тих, на вівтарі котрим божилися бути вірними до смерті?! Чому волієте солодитися від життя, обертаючись навколо осі постійного обману? Чому такі жорстокі з тими, хто годує, пере, дітей народжує, врешті-решт, кохає? Скажіть, будь ласка, скільки ще потрібно з’їсти заборонених (а значить «солодких») плодів, щоб вас нарешті знудило? Коли приймете остаточне рішення цінувати людину, яка поруч?
(Впевнена, мій настрій вже відчули…)
Надіюсь, хоча б хтось з представників сильної статі, читаючи це, таки проростить у собі перші паростки покаяння...
… Моє життя оздоблене чоловіками… з дитинства. Не знаю чому, та з хлопаками завжди якось краще товаришувалось й, можливо, саме це стало роковою помилкою у формуванні власного характеру, котрий у мене, як більшість знає, далеко не дівчачий. Але зараз настали такі часи, що саме цю рису варто розвивати кожній людині, та, (вкотре повторюся) НЕ ЖІНЦІ! У нас інші соціальні покликання: ми повинні любити, любити, й, покривши усе (даруйте за тавтологію) любов’ю, довіряти. Складаються ж так обставини, що варто, інколи, й перевіряти. Чи не сьогодні ВІРА, НАДІЯ і ЛЮБОВ, як останні повії, грубо так підступно зрадили нам й подалися у «всі тяжкі»…
… З роками мого дорослішання поряд зростали друзі парубки, котрі, не зважаючи на певні статеві відмінності, дівчини у мені ще не помічали, тому-то й не дуже камуфлювалися у своїй поведінці. Вже у міждитячо-юнацький період від спілкування з ними я отримала перший (не статевий, звісно) гіркий досвід. Важко було спостерігати, як однокласники, у своїй більшості, щоб привернути увагу колежанок по парті – боляче смикали за коси лише тому, що ті їм сподобалися???... (Навіть примати не дозволяють собі подібного свавілля…)
Чоловіки, по-особливому, проявляють свою «любов». В дорослому житті ще не раз вони грубо потягають, правда, це вже будуть далеко не безневинні дівочі косички… Ще не раз жіноче серце обливатиметься слізьми, коли ТОЙ, в кому душі не чаєте, так примітивно проявлятиме своє «захоплення». Раджу якнайшвидше поголити «волосся» на власному серці, щоб убезпечити себе від заплітання наївних кіс як предмету болючої провокації у майбутньому.
[img data=def]30_11_2015_639351901/12313799_10201427483846282_5784868062229402875_n.jpg[/img]
Цікаво, відколи ми, жінки, стали такими мазохістками? Чи, раптом, не вплинув на нашу тонку психіку фільм (котрий добряче здійняв галасу, опісля лютневої прем’єри), де пропагуються аморальність і садизм у всіх проявах? Від коли нам приємна роль боксерської груші для відбивання їхніх комплексів? У бажанні «проявити свою любов» чоловіки заходять надто далеко й, коли дружини, як єдиного глядача їхнього театру стає замало, вони, керуючись сценарієм власних недоліків, починають завойовувати інші сердечно-знімальні майданчики. Й ніхто не гарантує, що вже завтра саме ТИ можеш опинитися в «ведучих в нікуди» тенетах, вміло розставленими пікаперо-ловеласами? Так-так! Саме ти, красуне! Й перестань, в знак заперечення, так яро вертіти головою, ніби не до тебе звертаюся! САМЕ ТИ МОЖЕШ СТАТИ НАСТУПНОЮ СКОРЕНОЮ ГЕРОЇНЕЮ, котра стерпить усе на світі, аби лишень отримати головну роль у «режисера», який по життю знімає не кіно-шедеври, а бульбашкові серіали. З такими «геніями» мрії про премію на «Оскар» у номінації «найкраща дружина» розтануть, як дим.
Впевнена, не припали вам до душі мої упередження, мовляв «що нас може научити, розчарована життям невдаха, тридцяти трирічна старушенція?» (Здається, ви так нас «кому трішки за..» величаєте?) Типу, для чого я тут й тепер нав’язую вам власні думки? Думаєте, що мій зламаний життєвий контейнер переповнили надлишки жовчі й, проливаючись, забруднюють токсинами заздрощів озоновий шар вашої мрійливості? Як би не так, любі мої! Дивіться, не задихніться. Чимдуж тверезійте, коли якийсь красень у відпрасованій сорочці з натхненням консультанта-початківця пірамідальної торгової мережі палко розповідатиме про вічний пошук саме тебе! Аргументально заявить: «з дружиною давно не живе, а лиш існує під одним дахом» й «що так далі продовжуватися більше не може» й «лише заради дітей терплять одне-одного»… «Ну і?» – не погодитесь ви, юні й, до речі, чиїсь (теж) майбутні жінки?.. А, може, й правду людина говорить, зрештою, хто не оступається, схибивши у виборі? Та чи не спадало вам на думку, хто ж так накантував його, вищезгадану, сорочку, в котрій убраний на першій аудієнції з вами?! Га?! Чи, саме, не та «потвора», з котрою «вже з півроку нічого не було й бути не може»?!.
Прикро констатувати, але саме та «п….ра» (язик відмовив рефренувати це ще раз вголос), нічого не підозрюючи, з відкритими обіймами, чекає на горе-донжуана додому?
«Їхня високоповажність» дозволяють собі й спізнення – вже надто тяжкий день «у Них» видався (ми ж бо вже знаємо, які труднощі переконання довелося сьогодні пережити), «того, хто годує», не дозволимо собі турбувати зайвими питаннями, на шталт, «як справи?», «що нового у роботі?» і т.д…
… Життя не стоїть на місці – азартним чоловікам до рук вложило основні «козирі», створивши інтернет, мобільний зв’язок, соціальні мережі. Європейські політики б’ють на сполох, що на територіях Старого Світу мечеті розбудовують у сто разів швидше, ніж християнські храми, не помічаючи, що завдяки Цукерманам та Дуровим «мусульманство» вже давно оселилося у кожному ПК («персональний комп’ютер» – прим.авт.). Ось де справжній ментальний апокаліпсис й місце для нагулювання полігамних апетитів. На будь-який вибір! БЕЗОПЛАТНО! У найзручніший для вас час! Мене завжди дивувала примітивна самовпевненість осіб, котрі віртуально вірили у реальність – самообман вищого ґатунку! Саме всесвітня павутина дала волю тим, хто за життя від власної мега-невпевненості боявся зробити хоча б крок. Друга справа стосунки й переписка у вигаданому світі, де, як на папері, можна написати все, бо і зтерпеться, і злюбиться. Але кому потрібні ці псевдопочуття? Хто від цього стане щасливішим? Лише в фантазійному світі кожен супермен може розгулятися у рольові ігри, уявляючи себе «містером для місіс Смітт». Наяву ж (даруйте за гру слів) навіть СМІТТя з дому не в силі винести, аби не запилити репутацію білосніжних манжетів, головне завдання яких засліпляти свідомість наївних дуреп…
… Остаточно подорослішала і… знову в оточенні друзів-чоловіків… правда, одружених… Складається, інколи, враження, що я липка стрічка для, постійно забуваючих смак сімейного меду, особин. Знаєте, що найприкріше, жоден (підкреслюю) ЖОДЕН не повідав «Я-історію» власного сімейного щастя. Чи можливо таке?! Будучи солідарною з їхніми (як інколи здається, уявними) дружинами, намагаюся толерантно натякнути, щось з вічно-класичного, наприклад, «ми не цінуємо, що маємо» і т.д…
… мої роздуми перериває сигнал мобільного телефону. На дисплеї в сповіщеннях бачу повідомлення від чергового маскувальника обручки у кишені… не відповідаю… – відсьогодні усіх їх ІГНОРУЮ – НАЗАВЖДИ! А для нас, красуні, маю класну ідею: давайте створимо «БЛОК СОЛІДАРНОМИСЛЯЧИХ ЖІНОК»? Цією гендерно-опозиційною силою ми закладемо дебютну цеглину у розбудові свого власного майбутнього і надійного сімейного щастя!»