Ветерани протестували «Пузату хату» у Луцьку. ВІДЕО
У Луцьку ресторан «Пузата хата», що на 5-му поверсі ЦУМу, відвідали ветерани війни, які внаслідок отриманих травм пересуваються на кріслах колісних.
09 Липня 2024
Автор - Ольга КОРИТНЄВА, начальник відділу міжнародних зв’язків Луцької міської ради, кандидат в депутати Луцької міської ради (виборчий округ # 33)
Українці чомусь люблять поговорити про власну недолугість на фоні європейських сусідів. У них добре, у нас погано, вони круті, ми – невдахи. Люди, може досить!? Ми нормальні, самодостатні і толкові. І мешканці інших країн це бачать. Бо, приїжджаючи сюди, постійно відзначають наш прогрес. Кажу це з абсолютною впевненістю, адже часто спілкуюся з гостями з-за кордону. Повірте: їх багато що приємно дивує у нашому місті. Я спробувала систематизувати їх подивування. Виокремила сім пунктів того, що мало б змусити лучан повірити: не все так погано.
1. Міська інфраструктура
Особливо змінам дивуються ті, хто був востаннє у нас років п’ять тому. Рівні дороги – від центральних проспектів Рівненської чи Соборності до більш периферійних Конякіна чи Кравчука. Нові тротуари. Вечірнє освітлення.
Мешканка Любліна розповідала, як раділи люблінці освітленню пішохідних переходів. Тепер мають змогу радіти і лучани: віднедавна 45 «зебр» у темну пору доби освітлені, що зменшує небезпеку аварій.
[caption][img data=def]05_10_2015_1160165328/50025-8u.jpg[/img] Луцький залізничний вокзал є перлиною інфраструктури міста[/caption]
Звісно, зроблено не все. Хочу, аби сучасним і по-європейськи зручним був наш автовокзал на Конякіна (не гіршим, а то й кращим за залізничний). Аби серед нових багатоповерхівок було якомога більше зелених зон, дитячих майданчиків і місць для відпочинку. Аби зникли з міста недобудовані і всіма забуті багатоповерхівки. Усе це – справи наступних років.
2. Велодоріжки
Уся Європа пересідає на велосипеди. Це зручно, здорово й екологічно. У Луцьку теж постійно більшає двоколісних водіїв. До речі, все більше поляків приїздять до нас просто на велосипедах. Віднедавна їм уже не потрібно ділити простір з автолюбителями чи пішоходами. «Ой, нарешті є ці велодоріжки. А то внук гасає між машинами на своєму ровері – у мене душа не на місці», - тішилася якось літня лучанка в маршрутці…
[caption][img data=def]05_10_2015_164466476/original-item_95_velodorizhka03.jpg[/img] Перша спеціально облаштована велодоріжка в місті[/caption]
Так, це тільки початок, і до повного велокомфорту ще далеко. Але почин є. Я відстоюю подальшу розбудову інфраструктури, зокрема у спальних районах міста. Наприклад, поблизу Варшавського ринку таке скупчення автомобілів, що велосипедистам рухатися без спеціально відведених місць вкрай некомфортно. Тут вкрай необхідні велодоріжки. А заодно варто підтягувати і культуру самих велосипедистів, які повинні досконало знати правила дорожнього руху.
3. Сучасна торгівля
До речі, про базари. Ви бачили іноземців на Варшавці? Я – вкрай рідко. Усі вони більше звикли до торгових центрів. Благо, є тепер такі і у нас. Польський студент, зайшовши вперше до «Порт Сіті», роздивлявся вітрини зі світовими брендами, оголошення про розпродажі, ескалатори, підземну парковку, раз-по-раз хапав товариша за рукав і шепотів: «Ого! Дивись, у них все так само, як у нас!».
[img data=def]05_10_2015_1074021541/2014.11.1300h46m11s_ecb6ef488ff42c15dd9e68cf6eca09fc.jpg[/img]
Звісно, без базарів лучанам поки не обійтися. Утім умови і для працівників і для відвідувачів там мусять бути комфортними, а правила – цивілізованими. А торгово-розважальні центри – сьогодні то не лише місце для торгівлі, а й спосіб дозвілля. Сімейний похід на піцу чи на ролики, у кінотеатр чи в мистецьке кафе стали для нас уже звичними. Дійсно – як у Європі.
4. Гостинність
Мабуть це найбільш українська риса. Іноземні делегації завжди дивуються тому, як гостинно, щиро і щедро їх приймають в Україні. Я вкрай втішена, що цю хорошу рису лучани нарешті навчилися правильно використовувати, всерйоз зайнявшись туризмом. У Луцьку створений Центр туристичної інформації, розроблені туристичні маршрути, встановлені інформаційні стенди. Луцьк вчиться бути туристичним. Луцьк вчиться на цьому заробляти гроші.
[img data=def]05_10_2015_1257304994/1417.jpg[/img]
Не вистачає цілісної туристичної концепції, яка б була зрозуміла не лише поляку чи німцю, а й американцю, бразильцю чи індусу. Тої, яку має, приміром, Львів. Не всі наші архітектурні пам’ятки в належному стані. Утім, я переконана – це справа часу. Туристична галузь буде розвиватися. І людей, охочих сфотографуватися на фоні замку і пообідати у місцевих кафе, лишити у Луцьку свої гроші, щороку більшатиме.
5. Сучасне вуличне мистецтво
Я вважаю, що у Луцьку стався справжній прорив у сучасному мистецтві. І видного передусім на прикладі масштабних вуличних малюнків. Вони милують око і створюють особливу атмосферу. Один з останніх – тризуб на пр-ті Волі заввишки чотири поверхи. Це захоплює і дивує іноземців, які чекали у нас побачити облуплені стіни.
[img data=def]05_10_2015_609339167/1441135307_blog_16_011015.jpg[/img]
А все тому, що луцька мерія стала співпрацювати з молодими і креативними художниками і допомагати їм змінювати наше місто. Влада не просто погоджує проект, а й допомагає художнику матеріалами. Цьогорічний фестиваль «Art Territory» засвідчив: Луцьку не бракує сучасного, прагматичного, експресивного мистецтва.
6. Реальне бажання бути європейцями
І це не порожні слова. Луцька молодь не просто «хоче жити добре». Вона для цього працює. Бажання «втікати до Європи» поступово змінюється бажанням «будувати Європу в себе вдома». Юнаки і дівчата їдуть за кордон вчитися, після чого повертаються сюди – з новим баченням , ідеями, проектами.
[img data=def]05_10_2015_826550164/k1600_dsc_0376.jpg[/img]
Знати англійську мову – для молодого лучанина сьогодні норма. Обговорити з приїжджим німцем нюанси архітектури древнього Риму, яку вони обоє бачили на власні очі – теж не проблема. І якщо колись іноземці бачили у Луцьку людей з голодними на знання очима і вмінням спілкуватися на рівні жестів, то сьогодні лучани іноземцям – рівня.
7. Волонтери
Вони раз і назавжди змінили уявлення цілого світу про Україну. То був стійкий стереотип: «українці ліниві і не здатні самоорганізовуватися, вони завжди чекають, що їм хтось допоможе». Але потужна підтримка української армії, унікальна самоорганізація і самопожертва змусили світ думати інакше
[caption][img data=def]05_10_2015_1478772843/12032285_10205061787969454_7616642482300098392_n.jpg[/img] Волонтер Ната Толмачова стояла на Майдані, зараз допомагає бійцям, які воюють на Сході[/caption]
Мене не раз іноземці просять познайомити їх із котримсь з луцьких волонтерів. Для них за честь потиснути їм руку, розпитати про діяльність. І – що дуже важливо – теж пожертвувати якісь гроші чи речі, тим самим хоч на трошки але теж стати Українським Волонтером
* * *
Не варто думати, що іноземці не бачать наших проблем. Так, у нас їх купа. Ми і далі не «попереду планети всієї». Але ви згадайте, де ми були 25 років тому? Не можна ж відразу позбутися усього негативного – і в побуті, і в економіці, і в головах – що українці накопичували попередніми десятиліттями.
Сьогодні Луцьк навчився працювати, оновлюватися, брати від інших усе найкраще і прогресивне. Вважаю, що велика заслуга цього – нинішнього луцького міського голови Миколи Романюка і команди, яку він сформував. Маю честь теж належати до цієї команди. Вірю, що нам усім разом і далі вдаватиметься ставати більш сучасними і робити таким же простір навколо себе. А значить – і далі приємно дивувати увесь світ.
* * *
Про автора:
Ольга Коритнєва народилася у місті Луцьку 27 березня 1986 року. У 2003 закінчила Луцьку ЗОШ №16, у 1999 році - Луцьку музичну школу №3. У 2002 році була обрана депутатом Молодіжної ради Луцька, згодом – її секретарем.
З 2002 – член оргкомітету щорічного конкурсу «Студент року». У 2008 році закінчила Волинський національний університет імені Лесі Українки, отримавши кваліфікацію «Інформаційний аналітик-міжнародник. Перекладач».
[caption][img data=def]05_10_2015_1450770097/12036905_10154672443383532_8128373802499198619_n.jpg[/img] Ольга Коритнєва[/caption]
Вже у 2013 році здобула кваліфікацію «Магістр державного управління», а у 2015-му – спеціальність «Юрист».
Активно працювала у громадському середовищі міста, зокрема, у 2004 року створила і очолила студентський клуб “Міжнародні відносини: аналітика”. Тоді ж стала заступником голови ВО МГО «Європейський Рух в Україні». З 2005 по 2006 рік була керівником по роботі з молоддю Коаліції громадських організацій «Луцьк Європейський».
З 2006 року – Голова Молодіжної ради Луцька, згодом – радник Луцького міського голови з питань молодіжної політики (на громадських засадах). З 2008 року працює в органах Луцької міської ради. Спершу на посаді головного спеціаліста відділу організаційної роботи департаменту інформаційної політики, згодом – заступником директора департаменту молодіжної політики та спорту, начальником відділу у справах сім’ї та молоді Луцької міської ради. Сьогодні – заступник начальника управління міжнародного співробітництва та проектної діяльності, начальник відділу міжнародних зв'язків Луцької міської ради.
Громадянка України. Позапартійна. Незаміжня.
Українці чомусь люблять поговорити про власну недолугість на фоні європейських сусідів. У них добре, у нас погано, вони круті, ми – невдахи. Люди, може досить!? Ми нормальні, самодостатні і толкові. І мешканці інших країн це бачать. Бо, приїжджаючи сюди, постійно відзначають наш прогрес. Кажу це з абсолютною впевненістю, адже часто спілкуюся з гостями з-за кордону. Повірте: їх багато що приємно дивує у нашому місті. Я спробувала систематизувати їх подивування. Виокремила сім пунктів того, що мало б змусити лучан повірити: не все так погано.
1. Міська інфраструктура
Особливо змінам дивуються ті, хто був востаннє у нас років п’ять тому. Рівні дороги – від центральних проспектів Рівненської чи Соборності до більш периферійних Конякіна чи Кравчука. Нові тротуари. Вечірнє освітлення.
Мешканка Любліна розповідала, як раділи люблінці освітленню пішохідних переходів. Тепер мають змогу радіти і лучани: віднедавна 45 «зебр» у темну пору доби освітлені, що зменшує небезпеку аварій.
[caption][img data=def]05_10_2015_1160165328/50025-8u.jpg[/img] Луцький залізничний вокзал є перлиною інфраструктури міста[/caption]
Звісно, зроблено не все. Хочу, аби сучасним і по-європейськи зручним був наш автовокзал на Конякіна (не гіршим, а то й кращим за залізничний). Аби серед нових багатоповерхівок було якомога більше зелених зон, дитячих майданчиків і місць для відпочинку. Аби зникли з міста недобудовані і всіма забуті багатоповерхівки. Усе це – справи наступних років.
2. Велодоріжки
Уся Європа пересідає на велосипеди. Це зручно, здорово й екологічно. У Луцьку теж постійно більшає двоколісних водіїв. До речі, все більше поляків приїздять до нас просто на велосипедах. Віднедавна їм уже не потрібно ділити простір з автолюбителями чи пішоходами. «Ой, нарешті є ці велодоріжки. А то внук гасає між машинами на своєму ровері – у мене душа не на місці», - тішилася якось літня лучанка в маршрутці…
[caption][img data=def]05_10_2015_164466476/original-item_95_velodorizhka03.jpg[/img] Перша спеціально облаштована велодоріжка в місті[/caption]
Так, це тільки початок, і до повного велокомфорту ще далеко. Але почин є. Я відстоюю подальшу розбудову інфраструктури, зокрема у спальних районах міста. Наприклад, поблизу Варшавського ринку таке скупчення автомобілів, що велосипедистам рухатися без спеціально відведених місць вкрай некомфортно. Тут вкрай необхідні велодоріжки. А заодно варто підтягувати і культуру самих велосипедистів, які повинні досконало знати правила дорожнього руху.
3. Сучасна торгівля
До речі, про базари. Ви бачили іноземців на Варшавці? Я – вкрай рідко. Усі вони більше звикли до торгових центрів. Благо, є тепер такі і у нас. Польський студент, зайшовши вперше до «Порт Сіті», роздивлявся вітрини зі світовими брендами, оголошення про розпродажі, ескалатори, підземну парковку, раз-по-раз хапав товариша за рукав і шепотів: «Ого! Дивись, у них все так само, як у нас!».
[img data=def]05_10_2015_1074021541/2014.11.1300h46m11s_ecb6ef488ff42c15dd9e68cf6eca09fc.jpg[/img]
Звісно, без базарів лучанам поки не обійтися. Утім умови і для працівників і для відвідувачів там мусять бути комфортними, а правила – цивілізованими. А торгово-розважальні центри – сьогодні то не лише місце для торгівлі, а й спосіб дозвілля. Сімейний похід на піцу чи на ролики, у кінотеатр чи в мистецьке кафе стали для нас уже звичними. Дійсно – як у Європі.
4. Гостинність
Мабуть це найбільш українська риса. Іноземні делегації завжди дивуються тому, як гостинно, щиро і щедро їх приймають в Україні. Я вкрай втішена, що цю хорошу рису лучани нарешті навчилися правильно використовувати, всерйоз зайнявшись туризмом. У Луцьку створений Центр туристичної інформації, розроблені туристичні маршрути, встановлені інформаційні стенди. Луцьк вчиться бути туристичним. Луцьк вчиться на цьому заробляти гроші.
[img data=def]05_10_2015_1257304994/1417.jpg[/img]
Не вистачає цілісної туристичної концепції, яка б була зрозуміла не лише поляку чи німцю, а й американцю, бразильцю чи індусу. Тої, яку має, приміром, Львів. Не всі наші архітектурні пам’ятки в належному стані. Утім, я переконана – це справа часу. Туристична галузь буде розвиватися. І людей, охочих сфотографуватися на фоні замку і пообідати у місцевих кафе, лишити у Луцьку свої гроші, щороку більшатиме.
5. Сучасне вуличне мистецтво
Я вважаю, що у Луцьку стався справжній прорив у сучасному мистецтві. І видного передусім на прикладі масштабних вуличних малюнків. Вони милують око і створюють особливу атмосферу. Один з останніх – тризуб на пр-ті Волі заввишки чотири поверхи. Це захоплює і дивує іноземців, які чекали у нас побачити облуплені стіни.
[img data=def]05_10_2015_609339167/1441135307_blog_16_011015.jpg[/img]
А все тому, що луцька мерія стала співпрацювати з молодими і креативними художниками і допомагати їм змінювати наше місто. Влада не просто погоджує проект, а й допомагає художнику матеріалами. Цьогорічний фестиваль «Art Territory» засвідчив: Луцьку не бракує сучасного, прагматичного, експресивного мистецтва.
6. Реальне бажання бути європейцями
І це не порожні слова. Луцька молодь не просто «хоче жити добре». Вона для цього працює. Бажання «втікати до Європи» поступово змінюється бажанням «будувати Європу в себе вдома». Юнаки і дівчата їдуть за кордон вчитися, після чого повертаються сюди – з новим баченням , ідеями, проектами.
[img data=def]05_10_2015_826550164/k1600_dsc_0376.jpg[/img]
Знати англійську мову – для молодого лучанина сьогодні норма. Обговорити з приїжджим німцем нюанси архітектури древнього Риму, яку вони обоє бачили на власні очі – теж не проблема. І якщо колись іноземці бачили у Луцьку людей з голодними на знання очима і вмінням спілкуватися на рівні жестів, то сьогодні лучани іноземцям – рівня.
7. Волонтери
Вони раз і назавжди змінили уявлення цілого світу про Україну. То був стійкий стереотип: «українці ліниві і не здатні самоорганізовуватися, вони завжди чекають, що їм хтось допоможе». Але потужна підтримка української армії, унікальна самоорганізація і самопожертва змусили світ думати інакше
[caption][img data=def]05_10_2015_1478772843/12032285_10205061787969454_7616642482300098392_n.jpg[/img] Волонтер Ната Толмачова стояла на Майдані, зараз допомагає бійцям, які воюють на Сході[/caption]
Мене не раз іноземці просять познайомити їх із котримсь з луцьких волонтерів. Для них за честь потиснути їм руку, розпитати про діяльність. І – що дуже важливо – теж пожертвувати якісь гроші чи речі, тим самим хоч на трошки але теж стати Українським Волонтером
* * *
Не варто думати, що іноземці не бачать наших проблем. Так, у нас їх купа. Ми і далі не «попереду планети всієї». Але ви згадайте, де ми були 25 років тому? Не можна ж відразу позбутися усього негативного – і в побуті, і в економіці, і в головах – що українці накопичували попередніми десятиліттями.
Сьогодні Луцьк навчився працювати, оновлюватися, брати від інших усе найкраще і прогресивне. Вважаю, що велика заслуга цього – нинішнього луцького міського голови Миколи Романюка і команди, яку він сформував. Маю честь теж належати до цієї команди. Вірю, що нам усім разом і далі вдаватиметься ставати більш сучасними і робити таким же простір навколо себе. А значить – і далі приємно дивувати увесь світ.
* * *
Про автора:
Ольга Коритнєва народилася у місті Луцьку 27 березня 1986 року. У 2003 закінчила Луцьку ЗОШ №16, у 1999 році - Луцьку музичну школу №3. У 2002 році була обрана депутатом Молодіжної ради Луцька, згодом – її секретарем.
З 2002 – член оргкомітету щорічного конкурсу «Студент року». У 2008 році закінчила Волинський національний університет імені Лесі Українки, отримавши кваліфікацію «Інформаційний аналітик-міжнародник. Перекладач».
[caption][img data=def]05_10_2015_1450770097/12036905_10154672443383532_8128373802499198619_n.jpg[/img] Ольга Коритнєва[/caption]
Вже у 2013 році здобула кваліфікацію «Магістр державного управління», а у 2015-му – спеціальність «Юрист».
Активно працювала у громадському середовищі міста, зокрема, у 2004 року створила і очолила студентський клуб “Міжнародні відносини: аналітика”. Тоді ж стала заступником голови ВО МГО «Європейський Рух в Україні». З 2005 по 2006 рік була керівником по роботі з молоддю Коаліції громадських організацій «Луцьк Європейський».
З 2006 року – Голова Молодіжної ради Луцька, згодом – радник Луцького міського голови з питань молодіжної політики (на громадських засадах). З 2008 року працює в органах Луцької міської ради. Спершу на посаді головного спеціаліста відділу організаційної роботи департаменту інформаційної політики, згодом – заступником директора департаменту молодіжної політики та спорту, начальником відділу у справах сім’ї та молоді Луцької міської ради. Сьогодні – заступник начальника управління міжнародного співробітництва та проектної діяльності, начальник відділу міжнародних зв'язків Луцької міської ради.
Громадянка України. Позапартійна. Незаміжня.