Успішно!

Схід і захід разом: як лучанин знайшов кохання на Донеччині

Текст: Юлия КИШЕНКО
 
Поки деякі українці продовжують шукати відмінності між собою і пред'являти один одному звинувачення в розпалюванні війни на сході нашої країни, ця молода пара не тільки будує «новий осередок суспільства» , а й на ділі доводить - «схід і захід - разом».


Вони живуть у Києві, але родом хлопець та дівчина з різних регіонів: Валерія - з Горлівки, а Віталій - з Луцька. Як складається життя під одним дахом представників різних куточків України, з'ясовував Informator.media.

– Як ви познайомилися?

– Валерія: Училась в Горловском автодорожном институте. После его окончания, пять лет назад, решила перебраться в столицу и с одним чемоданом поехала в незнакомый город. Предыстория знакомства такова, что еще в Горловке я регулярно занималась йогой. А в Киеве это было мне не по карману. Я решила найти себе занятие спортом, которое не было бы для меня затратным. И просто начала бегать на стадионе, потом узнала, что есть беговой клуб. Через полгода туда пришел Виталик, сначала мы просто общались, а потом начали встречаться.
 
– Віталій: Я в Києві вчився в університеті і після того, як закінчив, вже назад в Луцьк не вертався. Також займався бігом, спочатку сам, а потім приєднався до клубу. Там зустрів Лєру. Якось ми по акції поїхали на вихідні до Будапешта і з того моменту почали близько спілкуватись. А перше побачення в нас було в Києві після тренувань. Ми непомітно для друзів домовились піти на каву, і з того моменту вже стали парою. Пізніше поїхали на марафон в Париж, та після цього я сказав Лєрі переїзжати до мене жити.

[img data=def]17_07_2016_118610654/13555852_1002737059834584_2057017210_o.jpg[/img]
[img data=def]17_07_2016_118610654/13595760_1002737526501204_1245428941_n.jpg[/img]

– Валерія: Марафон в Париже мы бежали три года назад – 7 апреля – и так получилось, что в этом году – тоже 7 апреля – Виталик сделал мне предложение.

– Як ви познайомили один одного з батьками? 

– Віталій: Лєра в минулому році на Пасху приїзджала до моїх батьків, а я ще раніше із Лєриними познайомився. Вони до нас в Київ приїзджали.

– Валерія: До войны я каждые два месяца ездила домой. На данный момент я не была дома два с половиной года, а родители к нам каждые 6 месяцев приезжают. Однажды, это было летом, когда очень сильные обстрелы были… А я по беговому клубу была знакома с одним послом. На тренировке он ко мне подошел и сказал: «Позвони своим родителям, пускай срочно выезжают из Горловки, потому что, ходят слухи, будет очень “жарко”». После моего тревожного звонка мама и папа собрали вещи и попытались выехать. В этот же день им это не удалось. И как раз тогда во двор их дома упал снаряд. На следующий день они чудом выехали. И дорогу, по которой они ехали, сильно обстреливали. Им приходилось бросать машину и бежать в укрытие к ближайшим домам. На следующий день после их выезда Горловку бомбили очень страшно. Это чудо, что удалось предупредить родителей.

– Віталій: Ми їх потім довго вмовляли не їхати назад. Пропонували знайти житло на західній Україні чи хоча б у Маріуполі десь.

– Валерія: У меня был опыт поездок в Карпаты, и там меня так тепло принимали. Относились, как к родной. Я даже перестала ездить на море и отдыхала всегда в Карпатах. Знали, что и маму с папой тепло встретят. Но родители у нас переждали активную фазу войны и решили ехать домой.

– Як вас приймав Київ? 

– Валерія: Уже когда началась война на востоке Украины, мы искали для аренды квартиру и получился очень смешной эпизод. Пришли на просмотр и хозяйка нам сказала: “Я людей из западной Украины и программистов не поселяю”. Я сразу сказала “Виталик, тебе тут не рады!” Такое совпадение – Виталик у нас программист с Волынской области. Мы сразу же развернулись и ушли, решили, что и нам такую хозяйку не надо. А сейчас я ищу работу и когда узнают, что я из Горловки, интересуются: как давно я переехала. Какая разница, когда я переехала?

– Якою мовою ви розмовляєте вдома?

– Віталій: Ми спочатку розмовляли чи російською, чи українською, ніяких проблем не було. Вона мене розуміла, я її теж. Потім Лєра поступово переходила на українську. По четвергам.

– Валерія: Была такая акция на радио в поддержку украинского языка – “Украинский четверг”. Ведущие сами разговаривали в этот день только на украинском языке и предлагали всем остальным поступать так же. Это был хороший флешмоб, его подхватили даже многие компании. И мы решили так общаться дома. А потом я подумала, что вокруг и так много людей разговаривают на русском языке и сказала Виталику, что буду с ним дома разговаривать всегда на украинском языке.

– Які слова були для тебе новими? 

– Валерія: Да было много таких. Например: штурхаєш, сіпаєш, що ти вчверяла. Когда я такие слова слышу, улыбаюсь, они очень интересные.

[img data=def]17_07_2016_118610654/13608015_1002737053167918_103335147_n.jpg[/img]

 Віталій: Коли, наприклад, до нас приїзджають Лєрини батьки, то вона може із ними розмовляти російською, потім одразу до мене повертатися и казати українською. Так само із друзями. Також Лєрин батько іноді розмовляє українською. А мама полюбляє читати українські книжки.

– У вашій сім'ї є якісь традиції? 

– Валерія: У нас этого не хватало. Я, когда поехала первый раз в Карпаты, поняла, чем отличается западная Украина от восточной. У нас нет глубоких семейных традиций, которые бы передавались из поколения в поколение. Нет каких-то обычаев. Например, когда каждую пятницу семья собирается. В Карпатах это сильно видно, это у них в крови. Я, когда приехала домой, сказала маме, что я понимаю, за что боролся запад. У них есть история, которую они бережно хранят. А у нас регион – это приехавшие люди из разных мест. Без сохранившихся культурных традиций, переходящих из поколения в поколение.

– Віталій: Зараз у нас одна із основних традицій, це на великі свята – на Різдво, на Трійцю чи Пасху – збиратись усією родиною.

– Валерія: Мне нравится, что в нашей пока еще маленькой семье появляются традиции. Например, мы празднуем Рождество (у нас такого не было). Было время, когда я Виталику предлагала на Рождество куда-нибудь поехать. Во Львов, например. Он мне отвечал: “Рождество это домашний праздник, нужно быть дома, обязательно готовить 12 постных блюд”. Первый год он все готовил сам. Или мы сейчас празднуем Пасху. У нас раньше не было такой традиции. Мы могли пойти с друзьями на шашлыки или уехать в Святогорск. А сейчас с семьей собираемся. Многое начинаешь понимать. Семья это ценно.