Кайф, екстрим і перевірка на витривалість, або Ласкаво просимо в Карпати
22 Січня 2015
Мандрівник із Луцька переконаний, що неперевершена подорож із морем вражень по кишені кожному.
Лучанин Вадим Слива не мислить життя без мандрівок. Хоча в юності, як сам зізнається, ні про що таке й не мріяв. Уперше гори він побачив тридцятирічним і закохався назавжди.
«Я ‒ учасник Асоціації велосипедистів Луцька, – розповідає мандрівник. – Якось узимку велосипедисти з Рівного запропонували піти в похід. Звісно, така пропозиція заінтригувала. Тому без вагань погодився й досі про це не шкодую».
Враження від того першого походу, на який навіть спорядження довелося позичати, були таким потужними, що Вадимові ще і ще хотілося повертатися на гірські вершини, побачити їх у всі пори року. Перші походи, зізнається, були таким собі випробуванням своїх фізичних можливостей та витривалості. Щоразу ставив перед собою складнішу мету.
«Під час своїх мандрівок дійшов висновку, що це не так і нереально дорого. Будь-кому, хто мріє мандрувати горами, це до снаги. Нині, якщо все добряче спланувати, в менш як 400 гривень можна вкластися. І не обов’язково бути якимсь модним мандрівником з неймовірним досвідом і крутим спорядженням, щоб побачити трошки світу й дістати свою порцію кайфу та адреналіну», – усміхається хлопець.
«Гори не прощають помилок»
Багато хто каже, що в Карпатах нецікаво – низькі гори, мало екстриму. Насправді це не так. Дуже багато тих, хто недооцінює зимові Карпати, там гинуть.
«Щороку знаходять «підсніжників», тобто тих, хто загинув. Хтось у лавину потрапляє, хтось переоцінює власні сили й замерзає. Дякувати Богові, їх не так багато, – каже Вадим. – Я й сам кілька разів травмувався через власну необачність. Просто у мандрівці не можна забувати: гори не прощають помилок».
Важливі також здоров’я, вік, фізична кондиція. Відтак пригадує прикрий випадок, що стався в одному з походів: «Це було півтора року тому. Ми піднялися на Говерлу, потім вирішили йти Чорногірським хребтом. Наступна гора – Брескул, перехід доволі простий, багато часу не займає. На початку підйому на Брескул ми зустріли групу з трьох людей (їм було років під 70!), поговорили з ними і розійшлись. На вершині вирішили зробити привал. І буквально за кілька хвилин прибіг чоловік з тієї групи й сказав, що його товариш помер. З’ясувалося – від гострої серцевої недостатності. Я тоді ледве зв’язався з рятувальниками».
Однак коли бути обачним, усе добре спланувати й заздалегідь визначити маршрут, подорож принесе тільки задоволення й купу вражень, переконаний мандрівник.
«Коли йдеш горами, коли відчуваєш себе невіддільною частинкою цієї природи – то неймовірно!» – не приховує захвату Вадим Слива. А ще зізнається, що зимові гори любить більше, ніж літні, за їхню величність, за засніжені вершини й кришталеве повітря.
«У подорож запасіться… витривалістю»
Тим, хто вперше вирішив податися у гірську мандрівку, Вадим радить передусім пристати до когось більш досвідченого, хто вміє орієнтуватися на місцевості. Потрібно добре продумати маршрут. Якщо це перший похід – добре, якщо буде не надто складний із можливістю його скоротити. Адже буває, що люди починають панікувати, не хочуть або не можуть іти далі, для групи і керівника це може обернутися серйозною проблемою.
«Це не прогулянка містом, – попереджає мандрівник. – Потрібна не лише фізична, а й психологічна підготовка. Передусім у горах важлива саме витривалість. Дуже часто у походи йдуть тендітні дівчатка, а їхній витривалості можуть позаздрити здоровенні чоловіки».
Щодо спорядження, то тут, каже Вадим, усе залежить від низки факторів: це і складність маршруту, і пора року, й індивідуальні особливості подорожнього тощо.
«Я й досі перед кожним походом щось докуповую, – зізнається. – Перше, що потрібно новачкові, – це зручне взуття з товстою підошвою. На другому місці – хороший наплічник, який розподіляє вантаж, максимально розвантажуючи плечі. Від наплічника залежить відсотків 30 комфорту в поході. Ще одна річ, на яку новачки мало уваги звертають, – трекінгові палиці. Вони схожі на лижні, але трохи легші, складаються з двох-трьох секцій. Це дуже зручна штука і в зимових, і в літніх походах. Вони запобігають травмуванню, адже подорожній може розраховувати на чотири точки опори. Окрім того, трекінгові палиці допомагають розвантажити ноги. І неодмінно мусите мати з собою пиття. Навіть узимку. Адже рідина потрібна не тільки аби втамувати спрагу чи зігрітися, а й для суглобів».
Хочете випробувати дружбу на міцність? Вирушайте у похід!
Вадим Слива вважає, що спільна подорож – найнадійніший спосіб перевірити, хто є хто. Адже в екстремальних умовах людина залишається сама собою, а вся мішура, якщо вона є, ніби розчиняється у гірському повітрі. «Можеш роками спілкуватися з людиною, навчатися разом чи працювати, вважати своїм другом і не знати, якою вона є насправді, – розмірковує він. – А от у поході можуть виявитися риси, про які ти навіть не здогадувався. Є приказка про те, що перед тим, як іти до РАЦСу, молодятам треба поклеїти разом шпалери, то я радив би не шпалери клеїти, а вирушати разом у похід. Там одразу видно, на кого можна покластися, а на кого – не варто. Вдача людини в поході завжди вилазить назовні».
Вадим розповідає, що коли ходив у перші свої походи, дуже переймався тим, аби група через нього не зазнавала дискомфорту, щоб він не був для товаришів тягарем. Відтак робив для цього все можливе. Іноді через травми доводилося навіть «сидіти» на знеболювальних. «Кажуть, що коли люди піднімаються на Еверест, там кожен сам за себе. Читав жахливі історії про те, що група проходила повз людину, яка помирала, й просто записувала її координати, персональні дані – і рухалася далі, – ділиться Вадим. – Ніхто не відступає від мети. На Східному Евересті є цілі кладовища туристів, альпіністів. Напевно, це вже та межа, коли якась мета перевершує людяність, коли людина перестає бути людиною, коли бачить перед собою лише вершину, якої прагне досягти. Слава Богу, в нас, зокрема у Карпатах, такого нема. У нас всі один за одного стоять горою».
А ще великою перевагою наших Карпат є те, що під час мандрівки, щоправда, не завжди, можна натрапити серед гір на колибу, аби переночувати. Часто там є і дрова, і пічка, щоб приготувати їжу та зігрітися. Хоча, попереджає Вадим, не варто стовідсотково на це розраховувати, треба бути готовими ночувати і на снігу в наметі. Головне – теплий спальник і якісний каремат. Ну і, звичайно, перевірені друзі поряд. Тоді й мороз не страшний.
Мандрівка – найліпша можливість ще більше зблизитися з рідними
Найвища вершина, яку здолав Вадим, – Говерла. «Із п’ятірки найвищих українських вершин я був на трьох чи чотирьох, – пригадує. – Є ще така гора Гутин Томнатик, яка вважається другою за висотою в Карпатах. От на ній ще не доводилося бувати, тому планую й туди дістатися. Був я біля її підніжжя – там є неймовірно красиве озеро Бребенескул – найвисокогірніше озеро України».
Загалом, каже Вадим, він не надто любить Чорногірський хребет через його надмірну популярність. Зокрема Говерлу, хай як прикро, туристи геть перетворили на смітник із купою пляшок з-під шампанського та похабними написами на кшталт «Тут був…». Прикро, але нині на Говерлу йдуть… для галочки.
Не без гордості Вадим Слива, тато чотирьох козаків, розповідає, що старші сини вже також ходили з ним у похід. І дружина кілька разів себе випробовувала. «Щоправда, і для дружини, і для хлопців я обирав не такі екстремальні маршрути, як для себе, – усміхається. – Але у нас все ще попереду!»
Такі-от сімейні походи, на його думку, дуже зближують, надто із дітьми. Адже тут, у місті, в силу технічного прогресу, кожен живе у своєму світі: ніби вдома, але так далеко. А серед природи є купа часу для щирого теплого спілкування.
«Якось на новий рік ми познайомилися з літньою парою, яка також зустрічала у горах свято, – ділиться враженнями мандрівник. – Вони приходили до нас до вогню, якісь байки потравити, а от власне новий рік піднялися зустрічати на вершину. Напевно, щоб у таких літах хотіти й могти у парі серед засніжених вершин зустрічати свято, треба у Бога милість заслужити… Але так приємно було на них дивитися!»
2015-й Вадим із друзями також зустрічав у горах. На моє запитання, чи не ображаються рідні, тільки усміхнувся: «Та ні. Це не є нашим родинним святом. Просто тоді трохи більше вихідних, а отже, є можливість кілька днів побути серед гір. А от Різдво – то святе. Тоді я завжди удома. Можливо, коли меншенькі підростуть, ми й на Різдво кудись рушатимемо усією сім’єю. Аби їм подобалося, адже не варто змушувати дітей робити те ж, чим захоплюються батьки».
Оксана ГОЛОВІЙ ("Сім'я і Дім")
Лучанин Вадим Слива не мислить життя без мандрівок. Хоча в юності, як сам зізнається, ні про що таке й не мріяв. Уперше гори він побачив тридцятирічним і закохався назавжди.
«Я ‒ учасник Асоціації велосипедистів Луцька, – розповідає мандрівник. – Якось узимку велосипедисти з Рівного запропонували піти в похід. Звісно, така пропозиція заінтригувала. Тому без вагань погодився й досі про це не шкодую».
Враження від того першого походу, на який навіть спорядження довелося позичати, були таким потужними, що Вадимові ще і ще хотілося повертатися на гірські вершини, побачити їх у всі пори року. Перші походи, зізнається, були таким собі випробуванням своїх фізичних можливостей та витривалості. Щоразу ставив перед собою складнішу мету.
«Під час своїх мандрівок дійшов висновку, що це не так і нереально дорого. Будь-кому, хто мріє мандрувати горами, це до снаги. Нині, якщо все добряче спланувати, в менш як 400 гривень можна вкластися. І не обов’язково бути якимсь модним мандрівником з неймовірним досвідом і крутим спорядженням, щоб побачити трошки світу й дістати свою порцію кайфу та адреналіну», – усміхається хлопець.
«Гори не прощають помилок»
Багато хто каже, що в Карпатах нецікаво – низькі гори, мало екстриму. Насправді це не так. Дуже багато тих, хто недооцінює зимові Карпати, там гинуть.
«Щороку знаходять «підсніжників», тобто тих, хто загинув. Хтось у лавину потрапляє, хтось переоцінює власні сили й замерзає. Дякувати Богові, їх не так багато, – каже Вадим. – Я й сам кілька разів травмувався через власну необачність. Просто у мандрівці не можна забувати: гори не прощають помилок».
Важливі також здоров’я, вік, фізична кондиція. Відтак пригадує прикрий випадок, що стався в одному з походів: «Це було півтора року тому. Ми піднялися на Говерлу, потім вирішили йти Чорногірським хребтом. Наступна гора – Брескул, перехід доволі простий, багато часу не займає. На початку підйому на Брескул ми зустріли групу з трьох людей (їм було років під 70!), поговорили з ними і розійшлись. На вершині вирішили зробити привал. І буквально за кілька хвилин прибіг чоловік з тієї групи й сказав, що його товариш помер. З’ясувалося – від гострої серцевої недостатності. Я тоді ледве зв’язався з рятувальниками».
Однак коли бути обачним, усе добре спланувати й заздалегідь визначити маршрут, подорож принесе тільки задоволення й купу вражень, переконаний мандрівник.
«Коли йдеш горами, коли відчуваєш себе невіддільною частинкою цієї природи – то неймовірно!» – не приховує захвату Вадим Слива. А ще зізнається, що зимові гори любить більше, ніж літні, за їхню величність, за засніжені вершини й кришталеве повітря.
«У подорож запасіться… витривалістю»
Тим, хто вперше вирішив податися у гірську мандрівку, Вадим радить передусім пристати до когось більш досвідченого, хто вміє орієнтуватися на місцевості. Потрібно добре продумати маршрут. Якщо це перший похід – добре, якщо буде не надто складний із можливістю його скоротити. Адже буває, що люди починають панікувати, не хочуть або не можуть іти далі, для групи і керівника це може обернутися серйозною проблемою.
«Це не прогулянка містом, – попереджає мандрівник. – Потрібна не лише фізична, а й психологічна підготовка. Передусім у горах важлива саме витривалість. Дуже часто у походи йдуть тендітні дівчатка, а їхній витривалості можуть позаздрити здоровенні чоловіки».
Щодо спорядження, то тут, каже Вадим, усе залежить від низки факторів: це і складність маршруту, і пора року, й індивідуальні особливості подорожнього тощо.
«Я й досі перед кожним походом щось докуповую, – зізнається. – Перше, що потрібно новачкові, – це зручне взуття з товстою підошвою. На другому місці – хороший наплічник, який розподіляє вантаж, максимально розвантажуючи плечі. Від наплічника залежить відсотків 30 комфорту в поході. Ще одна річ, на яку новачки мало уваги звертають, – трекінгові палиці. Вони схожі на лижні, але трохи легші, складаються з двох-трьох секцій. Це дуже зручна штука і в зимових, і в літніх походах. Вони запобігають травмуванню, адже подорожній може розраховувати на чотири точки опори. Окрім того, трекінгові палиці допомагають розвантажити ноги. І неодмінно мусите мати з собою пиття. Навіть узимку. Адже рідина потрібна не тільки аби втамувати спрагу чи зігрітися, а й для суглобів».
Хочете випробувати дружбу на міцність? Вирушайте у похід!
Вадим Слива вважає, що спільна подорож – найнадійніший спосіб перевірити, хто є хто. Адже в екстремальних умовах людина залишається сама собою, а вся мішура, якщо вона є, ніби розчиняється у гірському повітрі. «Можеш роками спілкуватися з людиною, навчатися разом чи працювати, вважати своїм другом і не знати, якою вона є насправді, – розмірковує він. – А от у поході можуть виявитися риси, про які ти навіть не здогадувався. Є приказка про те, що перед тим, як іти до РАЦСу, молодятам треба поклеїти разом шпалери, то я радив би не шпалери клеїти, а вирушати разом у похід. Там одразу видно, на кого можна покластися, а на кого – не варто. Вдача людини в поході завжди вилазить назовні».
Вадим розповідає, що коли ходив у перші свої походи, дуже переймався тим, аби група через нього не зазнавала дискомфорту, щоб він не був для товаришів тягарем. Відтак робив для цього все можливе. Іноді через травми доводилося навіть «сидіти» на знеболювальних. «Кажуть, що коли люди піднімаються на Еверест, там кожен сам за себе. Читав жахливі історії про те, що група проходила повз людину, яка помирала, й просто записувала її координати, персональні дані – і рухалася далі, – ділиться Вадим. – Ніхто не відступає від мети. На Східному Евересті є цілі кладовища туристів, альпіністів. Напевно, це вже та межа, коли якась мета перевершує людяність, коли людина перестає бути людиною, коли бачить перед собою лише вершину, якої прагне досягти. Слава Богу, в нас, зокрема у Карпатах, такого нема. У нас всі один за одного стоять горою».
А ще великою перевагою наших Карпат є те, що під час мандрівки, щоправда, не завжди, можна натрапити серед гір на колибу, аби переночувати. Часто там є і дрова, і пічка, щоб приготувати їжу та зігрітися. Хоча, попереджає Вадим, не варто стовідсотково на це розраховувати, треба бути готовими ночувати і на снігу в наметі. Головне – теплий спальник і якісний каремат. Ну і, звичайно, перевірені друзі поряд. Тоді й мороз не страшний.
Мандрівка – найліпша можливість ще більше зблизитися з рідними
Найвища вершина, яку здолав Вадим, – Говерла. «Із п’ятірки найвищих українських вершин я був на трьох чи чотирьох, – пригадує. – Є ще така гора Гутин Томнатик, яка вважається другою за висотою в Карпатах. От на ній ще не доводилося бувати, тому планую й туди дістатися. Був я біля її підніжжя – там є неймовірно красиве озеро Бребенескул – найвисокогірніше озеро України».
Загалом, каже Вадим, він не надто любить Чорногірський хребет через його надмірну популярність. Зокрема Говерлу, хай як прикро, туристи геть перетворили на смітник із купою пляшок з-під шампанського та похабними написами на кшталт «Тут був…». Прикро, але нині на Говерлу йдуть… для галочки.
Не без гордості Вадим Слива, тато чотирьох козаків, розповідає, що старші сини вже також ходили з ним у похід. І дружина кілька разів себе випробовувала. «Щоправда, і для дружини, і для хлопців я обирав не такі екстремальні маршрути, як для себе, – усміхається. – Але у нас все ще попереду!»
Такі-от сімейні походи, на його думку, дуже зближують, надто із дітьми. Адже тут, у місті, в силу технічного прогресу, кожен живе у своєму світі: ніби вдома, але так далеко. А серед природи є купа часу для щирого теплого спілкування.
«Якось на новий рік ми познайомилися з літньою парою, яка також зустрічала у горах свято, – ділиться враженнями мандрівник. – Вони приходили до нас до вогню, якісь байки потравити, а от власне новий рік піднялися зустрічати на вершину. Напевно, щоб у таких літах хотіти й могти у парі серед засніжених вершин зустрічати свято, треба у Бога милість заслужити… Але так приємно було на них дивитися!»
2015-й Вадим із друзями також зустрічав у горах. На моє запитання, чи не ображаються рідні, тільки усміхнувся: «Та ні. Це не є нашим родинним святом. Просто тоді трохи більше вихідних, а отже, є можливість кілька днів побути серед гір. А от Різдво – то святе. Тоді я завжди удома. Можливо, коли меншенькі підростуть, ми й на Різдво кудись рушатимемо усією сім’єю. Аби їм подобалося, адже не варто змушувати дітей робити те ж, чим захоплюються батьки».
Оксана ГОЛОВІЙ ("Сім'я і Дім")
Фотогалерея
Популярне
- Переглядів
- Коментарів
