Напередодні Дня медика я потрапила ...до травмпункту. Щоправда причина інша, аніж у більшості відвідувачів цього місця: просто «Таблоїд Волині» вирішив з'ясувати, як виглядає зсередини його робота. 

Для тих, кому там не доводилось бувати (щасливчики!), розкажу, що заходити треба з внутрішнього двору Луцької міської клінічної лікарні. До слова, навіть пацієнти, певно, не підозрюють, що офіційна назва цього закладу – Комунальний заклад «Луцький центр первинної медико-санітарної допомоги № 2».

Поруч з кабінетом травмпункту ‒ рентген-кабінет, перев’язочна та гіпсовочна. У приміщенні, де приймають хворих з різними (переважно) побутовими травмами, стоїть кушетка, облаштоване робоче місце медсестри й ще одне з двома комп’ютерами й трьома моніторами, де лікарі роздивляються рентгенівські знімки. Їх, до речі, тут роблять дуже швидко: вже за дві-три хвилин фахівець скаже вам, є перелом чи нема, застряг у нозі шматок металу, чи пробивши шкіру, відскочив.

[caption][img data=wat]21_06_2015_1596658958/img_7014.jpg[/img] За робочим столом медсестри. [/caption]
У травмпункті саме працювали лікарі ортопеди-травматологи Микола Пемпко та Андрій Николаєвич, медсестри Ольга Арендарчук та Валентина Гаць, рентген-лаборант Євгенія Сікорська та молодша медсестра Наталя Ігнатюк.

Першим, хто звернувся до травмпункту вранці 19 червня, став чоловік з Гіркої Полонки. Він майстрував щось вдома й шматок металу відскочив від молотка й поцілив у ногу. До травмпункту чоловік прийшов із товаришем. Запевняв, що не болить зовсім, але дірка є, тож вирішив пересвідчитись, чи точно все гаразд.

Знімок показав, що метал таки у нозі є. Вже за кілька хвилин лікар, зробивши місцеву анестезію, «забрав» усе зайве й чоловіки поїхали у Полонку доробляти свої роботи. Звичайно, мене не пустили підглянути за тим медичним процесом, але бачила, як пацієнт згодом простягав «подяку» у 50 гривень лікареві. Андрій Давидович відмовився й попросив чоловіка ніколи більш такого не робити.

[caption][img data=wat]21_06_2015_1596658958/k.jpg[/img] Шматок металу потрапив до ноги.[/caption]
Згодом був ще чоловік, який спіткнувся на сходах й забив куприка (рентген показав, що всі кістки цілі), чоловік, який забив мізинець у ванній два тижні тому й він не переставав боліти (все ок, кістки цілі), мотоцикліст, який потрапив у ДТП й добряче поранився, двоє пацієнтів з кліщами, жінка, яку покусав сусідський кіт, ще одна із закритим переломом ліктьової кістки й інша із забитими колінами.

[caption][img data=wat]21_06_2015_1596658958/img_7005.jpg[/img] Рентген-кабінет. [/caption][caption][img data=wat]21_06_2015_1596658958/img_7006.jpg[/img] Рентген-кабінет.[/caption][caption][img data=wat]21_06_2015_1596658958/img_7007.jpg[/img] Рентген-кабінет.[/caption][caption][img data=wat]21_06_2015_1596658958/img_7010.jpg[/img] Рентген-кабінет.[/caption][caption][img data=wat]21_06_2015_1596658958/img_7013.jpg[/img] Рентген-кабінет.[/caption]
Вразило, що попри усі ці травми, пацієнти були у доброму гуморі. Наче й болить, наче й травма, а вони жарти жартують. А жіночка з переломом не переставала бідкатись, що це ж права рука й тепер вона з гіпсом нічого робити не зможе. Такі ми, українці.

Ще вранці забігав працівник прокуратури за якоюсь довідкою. Її наче й передавали, але загубилась десь. Медсестра Ольга Геннадіївна люб’язно виписала ще раз. Хлопчина з прокуратури чемно подякував, перед тим зауваживши, що у лікарнях завжди всі якісь злі. Але, видно, завдяки привітній Ользі Арендарчук згодом все ж трохи змінив свою думку.

Лікар Микола Пемпко дуже детально й точно пояснював пацієнтам, як поводитись далі зі своїми травмами. Нині то рідкість. Зазвичай, просто виписують рецепт, а там уже «читай інструкцію». Чи то, може, тільки мені такі траплялися?.. Микола Миколайович розповів, що, виявляється, влітку у них більше травмованих, аніж взимку. Після перших ожеледиць люди стають обережнішими, а от влітку ведуть активніше життя: більше роботи у людей ‒ городи, ремонти, вишні обірвати.

[caption][img data=wat]21_06_2015_1596658958/img_7022.jpg[/img] Ортопед-травматолог Пемпко Микола Миколайович.[/caption][caption][img data=wat]21_06_2015_1596658958/img_7024.jpg[/img] Лікар показує свою роботу.[/caption][caption][img data=wat]21_06_2015_1596658958/h.jpg[/img] Ліворуч ‒ після, праворуч ‒ до.[/caption]
А чули б ви, з яким захватом рентген-лаборант Євгенія Андріївна розповідала про свої подорожі світом! Жінка уже на пенсії, але з лікарні йти не поспішає. Оскільки робота у неї шкідлива для здоров’я, стаж рахується рік за два, то й пенсію має немалу. Плюс зарплата. Так от насолоджується життям собі Андріївна. Й з пацієнтами жінка привітна.

[caption][img data=wat]21_06_2015_1596658958/img_7017.jpg[/img] Рентген-лаборант Сікорська Євгенія Андріївна.[/caption][caption][img data=wat]21_06_2015_1596658958/img_7018.jpg[/img] Медсестра Гаць Валентина Аркадіївна. [/caption][caption][img data=wat]21_06_2015_1596658958/img_7028.jpg[/img] За роботою.[/caption][caption][img data=wat]21_06_2015_1596658958/img_7032.jpg[/img] За роботою.[/caption][caption][img data=wat]21_06_2015_1596658958/img_7034.jpg[/img] За роботою.[/caption][caption][img data=wat]21_06_2015_1596658958/img_7035.jpg[/img] Пацієнтка з гіпсом. [/caption]
Загалом день виявився не надто насиченим: з дев’ятої ранку до восьмої вечора прийняли близько двадцяти людей. Медики кажуть, що тут таке – рідкість. Зазвичай хворих набагато більше.

Попри це двері травмпункту не закривалися. Постійно хтось забігав глянути знімки, щось звірити у журналах, вирішити ще якісь робочі моменти. Працівники не забували вітати один одного з прийдешнім професійним святом й бажали всіляких гараздів. Чесно кажучи, вдалося по-новому поглянути на роботу медика й ще раз усвідомити, що то одна з найважливіших професій.

Текст та фото: Ірина САСОВСЬКА