«Це була людина, яка плодила українство» – у Луцьку вшанували пам’ять Івана Корсака
26 Січня 2018
Фото: Юлія ФІЛІРОВСЬКА
25 січня в актовій залі Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки відбувся вечір пам'яті знаного волинського письменника, журналіста, почесного громадянина Луцька та Каменя-Каширського, патріота та мецената Івана Феодосійовича Корсака.
Творча імпреза «Іван Корсак. Життя продовжується у слові» зібрала рідних та друзів письменника, його колег-письменників та колег-журналістів, шанувальників творчості та усіх тих, хто знав, любив і пам'ятає талановитого майстра слова.
Звучанням пісні «Посли України» на слова Івана Корсака розпочали вечір пам’яті, спогадів та творчості.
Ведучі журналіст, письменник Віктор Вербич та завідувачка відділу бібліотеки імені Олени Пчілки Ольга Кириченко запропонували присутнім пригадати письменницько-журналістський шлях Івана Феодосійовича, після чого вшанували пам’ять митця хвилиною мовчання.
Протягом вечора ділилися спогадами, слухали уривки з романів, а дует «Душа Волині» виконав кілька пісень на слова Івана Корсака.
Щемливі спогади, зворушливі емоції, теплі і незабутні історії про відомого волинянина зібрав для читачів «Таблоїд Волині».
«Він був людиною відважною, бо вже у 90-му році ми писати в «Народній трибуні» таке, на що треба мужності. І синьо-жовтий прапор над редакцією вішали вранці, а знімали на вечір, щоб не вкрали і не знищили. Це був чудесний період, найкращі роки моєї журналістської практики. Ця людина варта, аби її ім’ям назвали вулицю!», – поділилася письменниця Надія Гуменюк.
«Він у мене був найкращий. Робив усе для сім’ї та для України. В останні дні хотів встигнути якнайбільше, постійно казав, що лишилося часу, може, з пригорщу, а, може, й жменьку», – пригадала одвічна муза митця, дружина Марія.
«Коли живеш поряд із відомими людьми, то тішишся з того, а коли переповнює біль втрати, тоді усвідомлюєш їхню важливість особливо. Івана Корсака особисто я знала не так добре, але знала усі його книги. Він знаходив час підтримати, порадити, надихнути, допомагав «Просвіті» духовно і фінансово. За 2 дні до смерті був із нами на конкурсі читців поезії, де наставляв молодих талантів і тішився з того. Його твори – розкішне поєднання художнього і документального факту, які він по крупинці збирав», – розповіла просвітянка Людмила Стрільчук.
«От він на екрані, от поряд книги, враження, спогади, а ніби досі тут. Я знав його давно, ми йшли життям поряд. У 70-х познайомилися, коли редактор дав мені розпорядження відвести Корсака у гуртожиток на Шопена, а потім пройшли газетні війни, боротьбу, спалені тиражі, тиск… Це була людина, яка плодила і втілювала українство, і щоб оцінити його роль в історії, треба буде не одне десятиліття», – зазначив редактор газети «Вісник» Євген Хотимчук.
«Більшість спогадів про нього викликають усмішку. Згадується, що вмів не лише серйозно порадити, а й по-доброму пожартувати. Знаєте, коли людину пізнаєш ближче, ніж просто автора, то відпускати стає важче, ніби втрачаєш когось дуже рідного. Важливо тільки, аби між вечорами пам’яті залишалася сама пам’ять!», – поділилася письменниця Ольга Ляснюк.
«Особливо цінні – живі фрагменти про людину, трепетні спогади, ніби кадри із кінофільму. Пам’ятаю, як на початку 90-х він потис мені руку не так, як дамі, а як товаришу, однодумцеві. І ми стояли на морозі, обговорюючи все на світі, і я навіть не знала, хто він такий. А його вже тоді у компаніях однодумців по-доброму й жартівливо називали титаном», – пригадала мистецтвознавиця Зоя Навроцька.
«Я хочу відійти від цієї загробної тематики і проговорити натомість про життя. Чимало людей у світі живі, але по факту вона мертві. Як жити, щоб не вмерти соціально і духовно? Батько про це знав. Щоб не вмерти зовсім, треба залишити по собі щось дуже важливе, залишитися в пам’яті наступників, стати геніальним. Яка різниця між геніальним і просто талановитим? Перші дуже прості, а другі намагаються сховатися за надмірним епатажем. Геніальна людина не може жити без того, чому присвячує все своє життя. Вона залишається жити у спогадах учнів, у суспільстві, у нових ідеях і важливих діях. Всі ми помремо, головне не померти ще при житті. Я жартівливо обіцяв батькові, що читатиму його романи уже після його смерті, а зараз я справді читаю і багато чого розумію глибше», – розповів син Віктор Корсак.
Під час вечора в залі збирали підписи для звернення до депутатів Луцької міської ради і секретаря міськради Григорія Пустовіта про вшанування пам`яті Івана Корсака і відкриття меморіальної дошки та вулиці його імені.
25 січня в актовій залі Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки відбувся вечір пам'яті знаного волинського письменника, журналіста, почесного громадянина Луцька та Каменя-Каширського, патріота та мецената Івана Феодосійовича Корсака.
Творча імпреза «Іван Корсак. Життя продовжується у слові» зібрала рідних та друзів письменника, його колег-письменників та колег-журналістів, шанувальників творчості та усіх тих, хто знав, любив і пам'ятає талановитого майстра слова.
Звучанням пісні «Посли України» на слова Івана Корсака розпочали вечір пам’яті, спогадів та творчості.
Ведучі журналіст, письменник Віктор Вербич та завідувачка відділу бібліотеки імені Олени Пчілки Ольга Кириченко запропонували присутнім пригадати письменницько-журналістський шлях Івана Феодосійовича, після чого вшанували пам’ять митця хвилиною мовчання.
Протягом вечора ділилися спогадами, слухали уривки з романів, а дует «Душа Волині» виконав кілька пісень на слова Івана Корсака.
Щемливі спогади, зворушливі емоції, теплі і незабутні історії про відомого волинянина зібрав для читачів «Таблоїд Волині».
«Він був людиною відважною, бо вже у 90-му році ми писати в «Народній трибуні» таке, на що треба мужності. І синьо-жовтий прапор над редакцією вішали вранці, а знімали на вечір, щоб не вкрали і не знищили. Це був чудесний період, найкращі роки моєї журналістської практики. Ця людина варта, аби її ім’ям назвали вулицю!», – поділилася письменниця Надія Гуменюк.
«Він у мене був найкращий. Робив усе для сім’ї та для України. В останні дні хотів встигнути якнайбільше, постійно казав, що лишилося часу, може, з пригорщу, а, може, й жменьку», – пригадала одвічна муза митця, дружина Марія.
«Коли живеш поряд із відомими людьми, то тішишся з того, а коли переповнює біль втрати, тоді усвідомлюєш їхню важливість особливо. Івана Корсака особисто я знала не так добре, але знала усі його книги. Він знаходив час підтримати, порадити, надихнути, допомагав «Просвіті» духовно і фінансово. За 2 дні до смерті був із нами на конкурсі читців поезії, де наставляв молодих талантів і тішився з того. Його твори – розкішне поєднання художнього і документального факту, які він по крупинці збирав», – розповіла просвітянка Людмила Стрільчук.
«От він на екрані, от поряд книги, враження, спогади, а ніби досі тут. Я знав його давно, ми йшли життям поряд. У 70-х познайомилися, коли редактор дав мені розпорядження відвести Корсака у гуртожиток на Шопена, а потім пройшли газетні війни, боротьбу, спалені тиражі, тиск… Це була людина, яка плодила і втілювала українство, і щоб оцінити його роль в історії, треба буде не одне десятиліття», – зазначив редактор газети «Вісник» Євген Хотимчук.
«Більшість спогадів про нього викликають усмішку. Згадується, що вмів не лише серйозно порадити, а й по-доброму пожартувати. Знаєте, коли людину пізнаєш ближче, ніж просто автора, то відпускати стає важче, ніби втрачаєш когось дуже рідного. Важливо тільки, аби між вечорами пам’яті залишалася сама пам’ять!», – поділилася письменниця Ольга Ляснюк.
«Особливо цінні – живі фрагменти про людину, трепетні спогади, ніби кадри із кінофільму. Пам’ятаю, як на початку 90-х він потис мені руку не так, як дамі, а як товаришу, однодумцеві. І ми стояли на морозі, обговорюючи все на світі, і я навіть не знала, хто він такий. А його вже тоді у компаніях однодумців по-доброму й жартівливо називали титаном», – пригадала мистецтвознавиця Зоя Навроцька.
«Я хочу відійти від цієї загробної тематики і проговорити натомість про життя. Чимало людей у світі живі, але по факту вона мертві. Як жити, щоб не вмерти соціально і духовно? Батько про це знав. Щоб не вмерти зовсім, треба залишити по собі щось дуже важливе, залишитися в пам’яті наступників, стати геніальним. Яка різниця між геніальним і просто талановитим? Перші дуже прості, а другі намагаються сховатися за надмірним епатажем. Геніальна людина не може жити без того, чому присвячує все своє життя. Вона залишається жити у спогадах учнів, у суспільстві, у нових ідеях і важливих діях. Всі ми помремо, головне не померти ще при житті. Я жартівливо обіцяв батькові, що читатиму його романи уже після його смерті, а зараз я справді читаю і багато чого розумію глибше», – розповів син Віктор Корсак.
Під час вечора в залі збирали підписи для звернення до депутатів Луцької міської ради і секретаря міськради Григорія Пустовіта про вшанування пам`яті Івана Корсака і відкриття меморіальної дошки та вулиці його імені.
Фотогалерея
Популярне
- Переглядів
- Коментарів
