BLOG на нічку: чотири кроки на шляху до справжнього кохання
Сьогодні у постійній вечірній рубриці «Таблоїда Волині» читайте про те, через які почуття проходить людина перед тим, як зустріти справжнє кохання.
22 Жовтня 2024
«Таблоїд Волині» у традиційній рубриці «BLOG на нічку» продовжує публікувати думки лучан з приводу проблем, які їх найбільше непокоять.
Сьогодні – роздум про щирість у соцмережах від журналістки Валентини Мельник.
Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку [email protected].
***
Логічно було б стверджувати, що така річ як Instagram створювалася для того, щоб користувачі публікували фото. Ні, не так. Не просто фото, а цікаві фото, незвичні, креативні та просто гарні. Проте, як часто ми, активні користувачі, читаємо в тому Instagram настанови, крики душ, сповіді та інші інтимні деталі? Я, на жаль, натрапляю на ці історії частіше, ніж хотілося б. І після прочитання перших рядків, які б мали якось на мене як на пересічного користувача вплинути, я ставлю собі запитання «Навіщо люди це пишуть?».
Обурює навіть не сам текст, а те, що людина ним ділиться з усім світом, описує кожну деталь, «розжовує» кожен жест, жоден знак не лишає поза увагою. А що ж лишає собі? Все – напоказ!
Наше суспільство й так давно перетворилося на глобальне село. Проте, певно сам Маршалл Маклуен не міг собі уявити, що в 2017-му кожен міліметр душі людини буде доступний будь-кому. Здається, ми починаємо забувати про таку річ як «гігієна розуму». Ми «світимо душею» усім: друзям, знайомим, тим, хто готовий запустити у небо феєрверк за нашу невдачу і тим, хто взагалі нас не знає. Ми перестали радіти тихо і жити саме ПРИВАТНИМ життям.
[img data=def]24_08_2017_1649175941/21076622_677977259064809_495425296_n.jpg[/img]
Деякі інтимні історії із мережі мені чимось нагадують записи у щоденниках, які ми, дівчатка, вели у школі. Там так само були деталі нашого приватного життя, підліткових переживань і емоцій. Проте через деякий час нам ставало соромно і смішно за ту безглузду писанину. З Instagram все трохи складніше, бо може стати соромно після того, як прочитає сила-силенна людей. Вже не видереш сторінку і нічого не спалиш. Та й видалення посту не обіцяє стирання з людської пам’яті приватної інформації про тебе.
Напевно розробникам Instagram треба запропонувати створити додатковий фільтр – «фільтр думок». Аби професіонали видаляли все, починаючи зі слів «уявіть, що я сьогодні пережила…», «сьогодні трапилась таке…» та «вмощуйтесь зручніше, я розкажу вам історію...». Багато хто за це подякував би.
Я не вірю в те, що нам не притаманно мати власну таємницю, не вірю, що ми настільки самотні, що готові ділитися сокровенним із незнайомими, і точно не вірю, що стали залежними від оцінювання власного життя іншими.
Сьогодні – роздум про щирість у соцмережах від журналістки Валентини Мельник.
Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку [email protected].
***
Логічно було б стверджувати, що така річ як Instagram створювалася для того, щоб користувачі публікували фото. Ні, не так. Не просто фото, а цікаві фото, незвичні, креативні та просто гарні. Проте, як часто ми, активні користувачі, читаємо в тому Instagram настанови, крики душ, сповіді та інші інтимні деталі? Я, на жаль, натрапляю на ці історії частіше, ніж хотілося б. І після прочитання перших рядків, які б мали якось на мене як на пересічного користувача вплинути, я ставлю собі запитання «Навіщо люди це пишуть?».
Обурює навіть не сам текст, а те, що людина ним ділиться з усім світом, описує кожну деталь, «розжовує» кожен жест, жоден знак не лишає поза увагою. А що ж лишає собі? Все – напоказ!
Наше суспільство й так давно перетворилося на глобальне село. Проте, певно сам Маршалл Маклуен не міг собі уявити, що в 2017-му кожен міліметр душі людини буде доступний будь-кому. Здається, ми починаємо забувати про таку річ як «гігієна розуму». Ми «світимо душею» усім: друзям, знайомим, тим, хто готовий запустити у небо феєрверк за нашу невдачу і тим, хто взагалі нас не знає. Ми перестали радіти тихо і жити саме ПРИВАТНИМ життям.
[img data=def]24_08_2017_1649175941/21076622_677977259064809_495425296_n.jpg[/img]
Деякі інтимні історії із мережі мені чимось нагадують записи у щоденниках, які ми, дівчатка, вели у школі. Там так само були деталі нашого приватного життя, підліткових переживань і емоцій. Проте через деякий час нам ставало соромно і смішно за ту безглузду писанину. З Instagram все трохи складніше, бо може стати соромно після того, як прочитає сила-силенна людей. Вже не видереш сторінку і нічого не спалиш. Та й видалення посту не обіцяє стирання з людської пам’яті приватної інформації про тебе.
Напевно розробникам Instagram треба запропонувати створити додатковий фільтр – «фільтр думок». Аби професіонали видаляли все, починаючи зі слів «уявіть, що я сьогодні пережила…», «сьогодні трапилась таке…» та «вмощуйтесь зручніше, я розкажу вам історію...». Багато хто за це подякував би.
Я не вірю в те, що нам не притаманно мати власну таємницю, не вірю, що ми настільки самотні, що готові ділитися сокровенним із незнайомими, і точно не вірю, що стали залежними від оцінювання власного життя іншими.