«Таблоїд Волині» розпочинає нову рубрику, яку ми назвали «BLOG на нічку». 

У ній будемо публікувати думки лучан, наших читачів щодо різних цікавих та дискусійних питань. Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку [email protected].

Сьогодні у рубриці – #Танярозказуєісторію про життя від співачки з Луцька, солістки гурту «АССА» Тетяни Власової.

***
Поняття не маю, чи можна у таке втручатись

– Да чё ты вообще за мной пошел! – зі злістю кричить на свого сина молода жінка.
Хлопчику на вигляд років шість. Він опустив голову і мовчки дивиться в землю. Руки винувато зчепив за спиною.
– Сколько можно мне нервы портить!
Неподалік від них стоїть чоловік – вочевидь, батько. Дивиться кудись убік і так само мовчить.
Жінка роздратовано шарпає малого за лікоть. Смикаюсь у їх бік, але чомусь згадую, що мами часто обурюються, коли незнайомці повчають їх, як треба поводитись із дітьми. Мамам же видніше?
Я не встигаю нічого сказати, хлопчик бере жінку за руку і вони разом доганяють батька. Дивлюся їм у спини і ще досі бачу там злість і роздратованість, а не любов.
Поняття не маю, чи можна у таке втручатись.
Поняття не маю, чи можна у таке не втручатись.

***
«Ну дайте же пройти! Стоять тут!»

В метро чоловік років 50 поступився місцем своїй ровесниці. Вона щойно була сумна і втомлена, а тут раптом на очах розцвіла, усміхнулась і навіть трохи по-королівському опустилась на сидіння.
Юна дівчина ненароком зачепила ліктем іншу, зніяковіла і щиро промовила: «Вибачте, будь ласка». У відповідь та посміхнулась.
Бабуся запитала в мене, чи цікаву книжку я читаю. Сказала з усмішкою, що сама любить читати, але тепер болять очі.
У вагоні панувала така легка атмосфера, що я раптом замислилась – невже це якийсь ідеальний вимір, де ніхто не дратується, всі ввічливі і посміхаються?
– Ну дайте же пройти! Стоять тут! – порушила легкість огрядна жінка з великим магазинним пакетом. Виходячи з вагону, ще й штурхнула дорогою кількох пасажирів.
А ні, подумала я – поки що все на місці.
Хоча – може, це якраз та жінка заблукала, а не ті, про кого я писала вище?  :)
 
***
«доброго-дня-пакет-потрібен»

Людей у черзі багато, касирка ледь встигає розраховувати всіх так, щоб ніхто не дратувався від очікування. На вигляд їй років 50, але, може, і менше – я давно помітила, що жінки за касою часто виглядають старші за свій вік. Ця схожа на булочку – кругленька, по-домашньому затишна. І втомлена.
Вона ледь підіймає на мене погляд, повторюючи автоматичне «доброго-дня-пакет-потрібен».
Вітаюсь і кажу у відповідь:
– У вас дуже миле прізвище. Вам пасує.
Жінка на мить дивується, мимохіть торкається рукою свого бейджа, а тоді посміхається. І я чомусь думаю про те, що приблизно так, здається, розквітають квіти.
– Дякую! Значить, я успішно заміж вийшла, – касирка підморгує, на її щоках з’являються грайливі ямочки. Посмішка не зникає ще довго.
Трохи сонця ніколи не буває зайвим  :)