«Таблоїд Волині» у традиційній рубриці «BLOG на нічку», продовжуючи тему, яка так схвилювала читачів, представляє до вашої уваги наступну історію-спостереження. У ній йдеться про взаємодію людей у громадському транспорті та поза ним. Опублікувала її волинянка, яка називає себе Bila White.


Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронку [email protected].

***

Цікаве місце – маршрутка у годину пік, адже дає можливість для роздумів, вивчити людей, зробити для себе якісь висновки і, звичайно, – це велика сцена для спостережень. Адже тільки спостерігаючи – відкривається істина.

Одного разу, повертаючись додому з роботи, я, як завжди, чекала свою "жовту карету". Любить вона, щоб на неї чекали довго і нудно, а тим більше, коли втече перед носом. Настала жадана мить і з'явилась вона – "королева" наших доріг і єдиний шанс нарешті дістатися дому, аби змити з себе цей важкий робочий день. Мало хто повертається з роботи у той час, що і я, але іноді людей на зупинці достатньо.

Ще не встигла маршрутка зупинитись, як, звідки не візьмись, набігло люду, і ти розумієш, що це зараз буде... Всі починають бігти, штовхатися, займати вільні місця... і на весь світ байдуже. Мене так саркастично посміхнуло у той момент, коли перед очима майнула така картина: мачо, весь такий мускулистий, причесаний і супер-модний, проліз перед дівчинкою і вмістив свій мужній зад на сидіння біля вікна, аби ніхто не міг до нього "докулупатись", щоб поступився комусь своїм довгожданним троном.

Такі ситуації – це зараз, як "добрий день". Кожен раз, їдучи в тій нещасній маршрутці, я бачу одну і ту ж картину: всі "летять аж слина котиться"... Розумію, що ніхто в цьому житті нікому нічого не винен. Але якось уже повелося, що чоловік поступається місцем жінці в транспорті, подає руку, коли вона за ним виходить, подає пальто, відсовує стільчик біля столу і т.д. І це гарно, і це приємно, і це варте поваги.

Але зараз – зараз в нас такий світ, що більше тендітних чоловіків. Вони сидять біля віконечка в маршрутці, а скраєчку – їхні жінки... І це вина й жінок також, що так здувають з чоловіків пилинки. Навіть цей мачо: ростом до двох метрів, мускули аж виблискують, в руці айфон, зачіска нагельована, весь такий красень, а за місцем у транспорті біжить, як дівчисько. Так, можливо, йому треба економити сили, адже він весь вечір гуляв з дівчиною і ніс її сумочку 15 на 20 см. Так, можливо, я надто сувора до нього...

Коли ми під'їхали до ще однієї зупинки, то зайшла жіночка, ще важко назвати її бабусею, але старша жіночка. Їй відразу поступився місцем молодий хлопчина. Вона посміхаючись сіла, і сказала йому: так роби завжди! І вона голосно це сказала. Можливо, не раз вона їхала і стояла над таким мачо, як той, що сидів біля вікна, і тому вона хотіла наголосити, що поступитись місцем не означає бути комусь винним, не означає низько виглядати, робити поблажки жіночій половині людства. Ні. Це елементарна ввічливість, повага, прояв доброти і символічна подяка всім жінкам, які є у житті чоловіка: мама, сестра, дружина, донька.

Мені постійно соромно, коли їдеш в транспорті, заходить чи то жінка з дитиною, чи бабуся, чи дідусь. І сидять цілком ще не втомлені молоді люди, які раптово займають свої очі, руки телефоном, аби, ніби не бачити, що зайшла старша людина. Коли заходять люди, яким дійсно потрібне те сидіння. І вони шукають поглядом, що хтось все-таки проявить жест ввічливості, а його і немає, він просто зник у куряві сучасної поваги.

Я часто їжджу після 12-годинного робочого дня, втомлена, з пакунками в руках, і все це спостерігаю стоячи. Не ломлюсь за тим місцем, воно не варте того, аби виглядати так безглуздо. Коли ти заходиш в маршрутку і чуєш, як підлітки перекрикуються "займи мені місце", бачиш, як мачо йде на обгін, аби зайняти зручне сидіння біля віконця, то твої очі відкриваються і ти обираєш постояти, ніж отримати цю нещасну перемогу.

Життя наше круто помінялося: чоловіки стають вразливими, жінки ж перебирають мужність на свої тендітні плечі. У наш час жінка і спортом займається, і працює на двох роботах, і дітей виховує. Тепер все більше вимог до жіночої половини щодо "перших кроків", турботи... З довгого лицарського шляху до нас часто доходить тільки конячка. Лицар по дорозі спітнів, втомився, перехотів, і взагалі махнув рукою на весь цей життєвий "прикол".

Хочу закликати всіх молодих людей, аби ми користувалися можливостями своєї молодості. Маєте ще здорові руки і ноги, коли ще маразм не вразив вашу голову, сподіваюсь, то кайфуйте від того, що це маєте! Адже ​насидітись у транспорті завжди встигнете....Ну це в тому випадку, якщо поступалися у молоді роки старшим людям,бо ж закон бумеранга ніхто не відміняв.

Усім здорового глузду і пам'яті згадати мої слова при нагоді.