BLOG: Котяча мама в собачому притулку

15 Серпня 2015
Автор: Людмила Яворська, журналіст

Проблема бездомних тварин на вулицях Луцька особисто для мене – питання мегаскладне. Із розряду тих, про які можна вічно сперечатися, а кожен однаково лишиться при своєму.

Дуже любила песиків. З дитинства. Обціловувала всіх, хто траплявся на шляху і ні разу не вірила, що вони вміють кусатися. А тоді якось одна дворова тварюка, розміром із півтеляти, без попередження підійшла ззаду і цапнула за м’яке місце.

З собаками мої стосунки зіпсувалися надовго. Настільки сильно, що почала переходити на інший бік вулиці, коли на горизонті з’являвся пес, а бувало навіть в істериці застигала на місці і телефонувала чоловікові: забери мене звідси, він мене зараз з’їсть! Для укріплення нового статусу «я – проти собак» навіть завела кота.

Тому заплановані відвідини притулку для тварин стали для мене тим випадком, про який кажуть: цікавість переборола страх.

Притулок розташований на окраїні міста – в промисловій зоні на вулиці Мамсурова. Проте інфраструктура не безнадійна: під самі ворота може довести маршрутне таксі №9-А.

У воротах – треба бути готовими – зустрічають перші песики. Як пізніше з’ясувалося, то – сусідські. Як тільки чують запах їжі, норовлять «примазатися» до бездомних.

[caption]
Поки фотографувала, один «звір» перебрався в тил, чим викликав маленьку, але – паніку[/caption]

Чи сусідські, чи несусідські – різниці мало. Навіть коли добрі очі вже виявлених тварин кажуть «заспокойся», все одно бачиться в першу чергу собача буда поруч воріт і фантазія домальовує скаженого бультер’єра, який от-от вискочить з неї і просто порве на якийсь-там прапор.

[caption]
У воротах – «патріотична» буда. Звідти ніхто не вистрибує – перевіряла[/caption]

Розумію: без супроводження не обійтись, тому набираю директорку цього – вже чути – гавкаючого царства, з якою домовлялася про візит.

До речі, вперше про Дану Новарчук – дівчинку, яка на ГПЗ у своїй квартирі дає прихисток бездомним тваринам і навіть при потребі сама робить їм операції, я почула років десять тому. Здалеку, проте зі щирою повагою стежила, як своє затяте бажання врятувати світ в особі кинутих на призволяще чотирилапих Богдана перетворила на серйозну справу. Сьогодні вона – директор комунального підприємства «Ласка», яке організувало за містом притулок і щомісяця справляється знайти кращу долю для сотні песиків.

[caption]
Директор КП «Ласка» Богдана Новарчук більше десяти років опікується бездомною фауною Луцька[/caption]

Богдана відразу анонсує маршрут: спершу в такі-то вольєри, тоді до маленьких, потім до котиків… Видно, що екскурсію проводить навіть не вдесяте.
Перші вольєри в дворі називають «на виданні». Кажуть, песиків звідси забирають найшвидше.

[caption]
Про песика у найближчому до гостей вольєрі місцеві кажуть: «на виданні»[/caption]

[caption]
У цього пса посеред двору – теж багато шансів знайти господаря[/caption]

Далі – вольєри, в яких пси 14 днів після відлову сидять на карантині.



[caption]
Відловлені на міських вулицях собаки 14 днів сидять на карантині[/caption]

Якщо собаки разом спали, вони будуть захищати одне одного, пояснює Дана Новарчук принцип, за яким відловлених тварин розміщують по вольєрах.



[caption]
На карантин собак саджають за районами, в яких відловлювали[/caption]

Собаки поводяться по різному: деякі гавкають щосили, інші – так заглядають в очі, що готовий вже відкривати вольєр і «всиновлювати». А є й такі, що з абсолютною байдужістю продовжують робити свою справу: хто спати, хто їсти. Запитую в Дани, чому така різна реакція на появу чужинця. Пояснює: собаки – як люди, різні за характерами і власними методами привернути увагу.

[caption]
Собаки зустрічали по різному: хто голосно, а хто – повним ігнором[/caption]

[caption]
Окремо «на карантині» тримають щенят[/caption]

У притулку є спеціальна зона, де розміщують тварин перед стерилізацією чи іншою необхідною операцією, на період після операції, а також собачок-мам із новонародженими.

[caption]
Після операції собачкам готують їжу на окремій кухні за окремими рецептами[/caption]

[caption]
Молода собача сім’я – поки на «лікарняному»[/caption]

[caption]
Старенького сліпого пекінеса колишні господарі відправили жити на вулицю[/caption]

Окрема гордість притулку – операційна. Богдана пригадує, що на початках діяльності оперувати доводилося навіть вдома, і розповідає кілька історій про те, як доводилося запихати руками кишки в черево собаці, або коли збита автівкою собака вчепилася зубами в руку і так довелося її нести… Одним словом, без любові до тварин тут не попрацюєш.

[caption]
«Собача» операційна[/caption]

Після стерилізації та реабілітації собаки потрапляють у вольєри для утримання. Поруч – майданчик для вигулу і собак чередують: одні сидять у вольєрах, інші – гуляють. Богдана розповідає, що вибирають тварин майбутні господарі переважно із вольєрів: там пса краще видно.

[caption]
Майданчик для вигулу песиків[/caption]

Справжнім випробуванням для мене стало переступити поріг майданчика, де собаки гуляють – неприв’язані, без намордників і без жодної причини не ненавидіти мене, представника ворожого табору дволапих.

Не знаю, яким дивом вдалося здолати паніку, та за кілька хвилин я почула доторк чогось мокрого до ніг і зрозуміла, що мене лижуть. Ще за кілька хвилин на мене стрибали, обнюхували і демонстрували в інші собачі способи свою дружелюбність. Не скажу, що до кінця повірила, та від інфаркту не померла, а це – вже немало.

[caption]
Собакам все одно, що я і Богдана до зустрічі з ними були в чистому одязі[/caption]

Запам’ятався Стів. Старий пес-бурчун. Навіть коли всі вже зі мною подружилися, він здалеку погавкував. Богдана розповіла, що цей пес із ними – більше п’яти років.

[caption]
Стів - чарівна собака-бурчун[/caption]

Ненсі – улюблениця Богдани. Дівчина розповідає, що двічі їй знаходили господарів, проте Ненсі поверталася назад, долаючи серйозні відстані. Тепер цій собачці навіть не намагаються змінити місце проживання.

[caption]
Для Ненсі двічі знаходили господарів[/caption]

Годують песиків спеціальним варивом: каша, ковбаса, кури… Щодня варять і скормлюють три чани такої їжі. Деякі тварини – треба віддати належне – пухкіші від домашніх утриманців.

[caption]
Кури чекають, поки стануть доповненням собачого раціону[/caption]

[caption]
На день варять три такі чани їжі[/caption]

Є серед цієї гавкаючої небезпеки острівець спокою та щастя. У вольєр із кішками я попросилася сміливо і коли за мною зачинили двері, нарешті відчула безпеку. Дорослі коти, мене запевнили, теж були у вольєрі, проте навіть не думали показуватися на очі, продовжуючи жити своїм звичним котячим життям «сам по собі». А от муркаючі малюки не соромилися лащитися до ніг і гратися подолом спідниці.

Якоїсь миті, перебуваючи зачиненою у вольєрі з кількома десятками муркунів, пригадала прочитану давно книгу, де описувався екзотичний спосіб тортурів: людину зачиняли у темній кімнаті з голодними котами… Та навіть ця дивна згадка не порушила відчуття затишку. Коти, мабуть, ще надовго лишатимуться у мене в фаворі.





0

Читати ще

Коментарі

БАРМАЛЕЙ

ЦІКАВО, КОЛИ ВЖЕ НАКІНЕЦЬ ТО

м

котячий вольєр це справа рук

ototo

nide ne skazano cho groshi na

Яворська

ніде і не сказано, що вона

Ю3ер

Твори добро і люби своїх

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter