Іванна Мартинів, блогер

Тоді весь час звучав Пікнік, Черный кофе і Наутилус.
Спогади стерлися, забулися під гнітом душевних травм.
Але у нашому домі рок-н-ролу цей час займе своє вічне місце на даху: висячі сади семіраміди, ткані ковдри та яблука. Біганина по дощу босоніж. Вічно рвані струни, старі гітари, постійні волочіння по душах одне одного та по світу.

Період, коли перед тобою підняли важку пелену міста/буденності. Знайшли місцину, де ця важка рутинна ковдра, над якою всі спокійно і нічого не підозрюючи живуть століттями, піднімається. І ти бачиш під нею інше, нове, цікаве життя.

І от стоїш ти, тримаєш за край руттине покривало... А всі, хто мешкає під ним, відволікаються від свого ранкового/денного/ вечірнього/нічного вогнища, на мить гітара перестає грати, вони обертаються на тебе і махають тобі руками: а ти стоїш ще там, у звичному тобі місті, на звичній сірій ковдрі, тримаєш її край, і роззявивши рота заглядаєш у новий для тебе світ....

І ти заходиш туди, під це покривало. Заходиш на цей вічний дах під зірками на 9-поверхівці.... І починаються роки знайомств, вічності розмов, літри алкоголю та сліз, піднесеності твоїх левітацій.

[img data=def]08_11_2015_1891929105/z_d8137b30.jpg[/img]

Згодом це життя пізнається у всій його милій трагічності, причинах чудових пісень, які живуть вулицями міста вже понад 20, а то й більше років.
І потім ти як гуру вмієш шукати кінчики подібних рутинних покривал у інших містах. Та в інших людях. Стаєш магнітом, який притягує подібних.

Інколи тобі хочеться вийти. Відкинути і забути.
Але в голові все одно грає Пікнік, і звучить на акустиці Золотое Пятно Наутілуса.

І розуміє твоя світла голова, що ти давно вже не гість у цьому світі на даху, під тим рутинним покривалом.
Що ти знаєш і вивчив життя, яке не перестає тебе дивувати. Не тому, що воно дивовижне, а тому що дивовижний ти. І ти і такі як ти робите це життя неймовірним інколи до болю, шаленим до істерики. Зате живим...

Це був 2005 рік, завдяки якому вдалося нажити життів на декілька паралельних світів.

*** Навіщо цей текст тут
Дивлячись на погоду за вікном, на сірість і холод, треба трохи тепла. 
Хочеться нагадати читачам, наскільки буває прекрасною осінь. Нагадати, навіяти приємні відчуття. 
І наголосити - що осінні депресії, то все тільки в наших головах.